Святі Отці ― стержень Церкви

        З моменту свого заснування, незважаючи на жорстокі переслідування, Церква Христова швидко поширювалась на теренах древньої імперії. З кожним днем на "крові мучеників" росла кількість послідовників християнської віри. В перші три століття свого існування християнська Церква, крім нападок зі сторони суспільства і представників влади. переживала ще нападки з сторони язицької вченої знаті. Навіть такі вчені, як Тацит і Пліній Молодший, від яких можна було би чекати виваженого і мудрого, безпристрасного твердження, які не ввійшовши в дослідження сутності християнства, називали його "марновірством" ― перший "згубним", другий "грубим і безмірним". Але головним чином вчиняли напади на християнство послідовники філософських систем. Грецька філософія. яка підірвала народні язичеські релігії древнього світу, прагнула замінити їх собою, мало не досягнули своєї мети, коли було спроба об’єднати філософію і релігію, щоб виступити єдиним фронтом проти християнства. Багато язичеських вчених і філософів писали свої твори, які були направлені проти християнства.

       Звичайно, в нелегких умовах жорстоких переслідувань християнській Церкві доводилось боронити вчення Іісуса Христа. Ще з моменту заснування новозавітної християнської Церкви, апостоли потурбувалися про те, щоб Божественне вчення Засновника християнства збереглося не тільки по переданню, але і в письмовому вигляді. З цією метою апостоли і їх найближчі сподвижники, з однії сторони записали діяння Спасителя і Його вчення, а з другої ― залишили письмові пам’ятники того, як вони поширювали це вчення, як вони розуміли його самі і як воно повинно бути зрозумілим віруючими послідовниками. Таким чином святими апостолами і їх учнями були написані книги, які ввійшли в канон Святого Письма Нового Завіту.

        До Нового Завіту ― зібрання книг, які почитають всі християни ― приналежать двадцять сім книг: чотири Євангелія (від Матфея, Марка, Луки і Іоанна), Діяння Апостолів, двадцять одно послання апостолів. Серед них по одному Посланню, які написали апостол Іаков та Іуда, два Послання Петра і три Послання Іоанна. Їх ще прийнято називати "соборними ", тобто такі, які адресовані всім християнам. Чотиринадцять з них приналежать перу апостола Павла. Вони були адресовані тим чи іншим громадам, чи конкретним особам. Завершує Новий Завіт Одкровення Іоанна Богослова, яке ще має і другу назву ― Апокаліпсис. Церква проголошує їх богодухновенними. Написані вони були на грецькій мові ― розмовній мові багатьох східних провінцій Римської імперії (хоча в самій Палестині, де появились перші християнські проповідники, говорили переважно арамейською мовою).

       Однак, Писання Нового Завіту були лише незначною частиною величезної християнської літератури, яка була написана в І-ІІІ ст. н. ери, тобто, до визнання християнства офіційною релігією при імператорі Константині Великому. Дійсно, з появою християнства набуває широкого розвитку святоотецьких і стародавньоцерковних творів. Велике море святоотецьких творінь навіть і для досвідченого читача часто уявляється безмежним і непізнаним. Кожний, кому дороге Православ’я, визнає, що поринати в плавання в цьому величезному морю необхідно, тому що для православної людини зрозуміла і очевидна та істина, яку прекрасно висловив видатний російський письменник і богослов А.М. Новоселов: "Святі Отці це ― стержень Церкви, за який повинні твердо триматися чада її, якщо хочуть зберегти вірність Тілу Істини і не випасти з спасительного русла єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви". Незчисленний сонм Святих Отців і древнєцерковних письменників залишив нам у спадщину величезні томи своїх творінь, які вражають погляд великим суцвіттям жанрів та змісту: полемічних трактатів, екзегетичних творів, проповідей, послань, повчальних творінь, тайнозримих одкровень і т.д. Всі вони писались у різні епохи, на різних мовах і пов’язані з особливими випадками.

      Безумовно, для того, щоб обійняти це величезне море святоотецької писемності, існують спеціальні курси патрології, які вводять нас в святоотецьке богослов’я. (Наприклад, відомі книги отця Георгія Флоровського і отця Іоанна Мейендорфа). І стоячи перед необхідністю такого плавання серед моря величезної святоотецької духовної спадщини, кожна православна людина розуміє, що для неї перш за все необхідний надійний корабель, досвідчений капітан і правильний компас. Нашим кораблем є щиросердечна віра разом з глибоким смиренням  і істинною Православної Церкви. Главою і кормчим Церкви є Господь наш Іісус Христос, до якого завжди при читанні святоотецьких творінь необхідно звертатись: "Господи просвіти мій розум, відкрий духовні очі, укріпи серце моє". Компасом нашим є принцип "згоди отців" (consensus patrum), який був чітко і однозначно сформульований ще в ранню добу появи християнства.

       Класичне визначення даного принципу ми знаходимо у західного отця Церкви V ст. преподобного Вікентія Ліринського, який сказав, що Святим Отцям необхідно вірувати "по такому правило: що тільки або всі вони, або більшість з них однодумно приймали, тримали. передавали відкрито часто непохитно, як ніби по якій-небудь попередній згоді між собою вчителів, то вважати безсумнівним, правильним і незаперечним". А російський патролог Н.И. Сагарда, розвиваючи цю думку Преподобного, зауважує: "Вселенські Собори санкціонували цей принцип і поклали його в основу догматичного вчення. Цей принцип отримав визначення і з іншої сторони: істина об’єднує чесно і добросовісно всіх, що прагнуть до неї.

        

 

             Вашій увазі пропонується переглянути низку художніх фотографій Василя Ловски.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.02.2013                                прот.Василій Ігнат