Дорогами війни в Афганістані

15 лютого відзначається 24 річниця виведення обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану. І хоч минув чималий час з тієї події, але ніколи не забути ту біль і горе, яке залишає по собі війна. За десять років військових дій в Афганістані чимало українців, яким виповнилося тільки 18 років, полягло на полях нині майже забутої війни. Як відомо, майже 300 юнаків Іршавщини, пройшли нелегкими дорогами афганської війни. З них велика кількість повернулося важкопораненими і сьогодні залишилося декілька десятків молодих вдів, дітей-сиріт. А троє молодих хлопців так і назавжди забрала війна в Афганістані. Це Юрій Юрійович Маргіта з Підгірного, Михайло Михайлович Гардубей з Сільця та Михайло Михайлович Горзов з Білок.

15 лютого в день свята Стрітення Господнього за Божественною Літургією в свято-Петро-Павлівському православному храмі м. Іршави настоятель протоієрей Василій Ігнат звершив панахиду за померлими воїнами в Афаганістані.

Не оминула дорога війни в Афганістані і нашу родину. Адже мій найменший брат Сергій приймав участь у цій страшній війні. Після закінчення середньої школи направили його в підготовчий центр оволодівати спеціальністю парашутиста в узбецьке містечко Чирчік, після закінчення якого був направлений в Афганістан.

Пригадую недоспані ночі матері-матушки Василини, батька священника та всієї родини. Тільки молитва у Престола Божого допомагала пережити нелегкі дні, коли вся родина з нетерпінням чекала доброї вісточки з далекого Афганістану. Нелегкими дорогами Кандагару довелося йому пройти в чужому краї, дорогами страшної війни.

Пригадую скупі розповіді, якими іноді ділиться брат після повернення з військової служби, адже загартовані війною, не звикли вони багато говорити про це. А розповідає він про те, як напередодні свята 8 березня їх невелика група попала в оточення ворогів. І тільки Божа милість дала можливість вижити в ті страшні години, коли прийшло підкріплення. Розповідає, як на його руках помирав молодий солдат, який був за кермом автомобіля, і був смертельно поранений. Важко було прощатися з своїми молодими побратимами, які живими не повернулися додому.

Мир ― найцінніший скарб людства. Дай Боже, щоб більше ніколи не потрапляли наші діти в горнило страшних війн. Дай Боже чисте і мирне небо над нашою землею. щоб спокійно спали наші діти.

16.02.2013                 Прот. Василій Ігнат