Як нескінченний золотий потік спливає час

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

Наша розмова із настоятелем Свято-Петро-Павлівського храму м. Іршава, протоієреєм о. Василієм Ігнатом про земне і вічне, про біди, які доводилося переживати у році, що минає, пандемію, яка охопила всю планету, як вистояти простій людині у світі глобального негативу, у чому полягає головна цінність життя.

А втім, шановні читачі, краще прочитайте самі.

− Отець Василій! Завершується 2021 рік. Всі ми стоїмо на порозі нового, 2022 року. Як, на Вашу думку, пройшов рік, що минає?

− Один древній мудрець, говорив: «Як нескінченний золотий потік проходить час. У вічність безповоротно відходить рік, що минає, і з вічності приходить до нас Новий рік». Через ці «ворота часу» з вірою і надією на Бога, всі ми вступаємо в цей 2022 рік.

Вступаючи в новоліття, Церква Христова возносить особливі молитви до Господа про рік, який приходить до нас. Ми дякуємо Богу за всі милості Божі, за всі дари Святого духа, які були проявлені до нас, даровані нам у минулому році. Дійсно, були не тільки милості Божі, були і покарання, тому що люблячий усіх нас Господь, наказуючи людей, проявляє через це Свою турботу про кожну людину.

Тепер дуже важливо навчитися усім нам берегти один одного, особливо сьогодні, у світі, який лежить у злі. І це потрібно і важливо посилити вдвічі, як закликає нас святий апостол Павло «носити немічі один одного» і таким чином виконати закон Христовий.

А проблем сьогодні стоїть перед нами чимало. Вже який рік всі ми з вами живемо в непростих умовах. В році, який минає, жити стало ще складніше, він важкий для більшості людей, а, можливо, й для кожної людини. Життя багатьох людей останнім часом помітно змінилося, правда, не до покращення ситуації. Вже вісім років на Сході України йде війна, ллється кров, чимало молодих людей стали каліками, сім’ї втратили годувальника. Нам обіцяють укласти мир, додаючи при цьому, хоч з «дияволом лисим».

Важливою і невирішеною проблемою для нас, як і для всього світу залишається пандемія. Такі іспити не проходять для людей безслідно. Зрозуміло, що вона є Божим покаранням для всього грішного людства. На жаль, воно не прагне до покаяння, до змін у своєму гріховному житті, а ще далі віддаляється від Бога і продовжує жити у темряві гріха.

− Дійсно, з Ваших слів, отче, складається негативне враження. Що робити? Як вистояти у світі глобального негативу?

− Можливо, дехто вважає, що я згустив фарби, і називаю ситуацію, в якій всі ми опинилися критичною. Я переконаний, що це моє відношення і до життя окремо взятої людини, і до життя країни, і до життя всього людського роду. Дійсно, як вистояти у світі глобального негативу, у світі, яким править брехня і омана? Коли ми своїм поглядом прагнемо заглянути в майбутнє, то по-людськи, безумовно, хочемо, щоб наступний рік був легшим, кращим, успішнішим. І це законне, природне прагнення людини до щастя, до благополуччя. Сьогодні чимало людей робить величезну помилку, коли ніяк не пов’язують свого благополуччя з Богом, забуваючи, що всі дари духовні і земні подає нам Господь. Переважній більшості людей здається, що вони і тільки вони є початком і кінцем всього, що з ними пов’язано.

Всі ми проходимо в своєму житті через події, через іспити, достойно і гідно пройти які ми своїми силами не можемо. Дійсно, ніяких наших власних сил недостатньо, щоб уникнути бід, щоб здобути те, до чого має стремління наша душа. Люди віруючі, думаючі розуміють: те, що неможливо людині, можливо Богу (Лк. 18,27), бо Він Сам сказав нам про це. Тоді ми звертаємося до Господа і просимо Його в своїх молитвах. Але людям із жорстоким серцем доказати це неможливо! Повірте, є реальні докази сили людської молитви, − коли самі люди, які моляться, отримують відповідь від Бога, свідчать про те, що на них, на їх близьких і рідних була явлена сила Бога.

− Час земного життя швидкоплинний. Я хочу спитати Вас про важливі пріоритети нашого буття. Який найважливіший час у нашому житті? Який вчинок перш за все потрібно зробити?

− У нашому земному житті Господь дарував безцінний дар – час. Святе Письмо закликає кожного з нас дорожити часом життя, тому що «дні лукаві». Останніми роками я веду особистий щоденник. Як говорив блаженній ший Митрополит Київський Володимир (Сабодан), що перелистуючи сторінки щоденника, в яких не залишилось записів, він червоніє за прожитті пусті сторінки та записані наполовину щоденники. А можна було б вписати в ці сторінки добрі справи служіння Богу, Святій Матері – Церкві Христовій та ближнім. І знову, озираючись на минуле, ми бачимо, скільки багато духовних, добрих справ ми не зуміли здійснити протягом року що минає: через безсилля, через те, що забуваємо зробити головне у своєму житті, іноді по нашій недобрій волі, іноді тому, що забуваємо про це. І хоча причин чимало, але це не може бути нашим виправданням. І перед тим, як вступити в новий рік, в новий час, покаймося перед Богом, визнаймо свої помилки і зберемо з минулого року досвід життя, бо це набута нами земна мудрість, яка нам допоможе їх не повторювати, і інші подібні помилки не робити.

Весь сенс життя полягає тільки в тому, щоб любити Бога, любити ближнього і щоб все робити тільки в ім’я цієї жертовної любові.

− Отець Василій. Наше з вами інтерв’ю наближається до завершення. Я хочу щиро подякувати вам за тісну співпрацю з районною газетою «Нове життя», подякувати за публікації на сторінках газети протягом останніх десятиліть. У мене є дещо особисте питання. Ви чимало читаєте, готуєтесь до церковних богослужінь, лекцій, які читаєте перед вихованцями духовного училища, готуєте публікації і т.д. Що Ви читаєте, що дивитесь по телебаченню, в інтернеті?

− Глибоко переконаний, що власне, кожна людина, як стверджує латинська мудрість «вчиться не для школи, а для життя». Святитель Іоанн Златоуст дає мудру пораду пастирям Церкви: «Щоб когось вчити, потрібно самому вчитись, щоб когось наставляти, необхідно самому отримати наставлення, а то якого світла чекати в темряві». Іноді можна від людей почути думку, що, мовляв, апостоли були простими рибаками і вони не вивчали богословських наук. Із цього приводу можна привести прекрасні слова нашого українського мислителя, митрополита Димитрія (Туптало) Ростовського: «Господь не книжних апостолів прикликав на це служіння, а книжних послав у світ проповідувати Євангеліє Царства Божого. Дійсно, Господь на протязі трьох з половиною років наставляв святих апостолів, відкривав їм тайну Царства Божого, вони отримали Дари Святого Духа в день П’ятидесятниці і пішли з проповіддю Євангелія у всі кінці світу. Чимало з них залишили свої євангелія, послання. Наприклад, перу апостола і євангеліста Іоанна Богослова належить Євангеліє, три соборні послання та Апокаліпсис. Апостол Петро написав дві соборні послання. Апостол Лука написав Євангелія та книгу Діянь святих апостолів». І я, многогрішний,читаю чимало. На моєму робочому столі постійно використовується Толкова Біблія, двохтомне видання «Из сокровищницы духовной мудрости», в якій зібрані виписки з Святоотецьких творінь, підібрані відповідності з річним колом Євангельських читань на кожен день. Читаю і роблю виписки з книг зібрання творів святителя Ігнатія Брянчанінова, єпископа Кавказького і Чорноморського. Писати твори на різні теми маю можливість, використовуючи власну бібліотеку, яка вважається серед кращих у нашому краї. Читаю чимало церковної преси. Телебачення взагалі не дивлюсь, ні новини, ні політичні шоу, ні кінофільми. На моє глибоке переконання, телебачення пропагує на всі сто процентів страшну жорстокість, насилля, садоміцьку розпусту, ненависть, ворожнечу, а взагалі це «пустота» і не має сенсу розтрачати впусту свій найдорогоцінніший скарб – час.

− Отче! Привітайте читачів «Нового життя» із новим, 2022 роком.

– Вступаючи в 2022 рік з почуттям відповідальності, вступимо з вірою в Господа нашого Ісуса Христа, що сила Божа в немічі здійснюється: в нашій немічі, як здійснилась вона в немічі святих, які були сильні тільки силою Божою. Будемо вірити, що все нам можливо, коли укріпляє нас Господь Ісус Христос. Будемо в молитвах просити Господа, щоб дарував нашій землі, Церкві Православній мир і благоденство. У побуті прийнято, поздоровляючи людей з Новим роком, бажати їм нового щастя. У цьому, простому людському побажанні висловлена надія на те, що майбутній рік буде кращим за попередній, що в майбутньому буде більше радості, миру і щасті. У цьому побажанні концентрується і наша надія і природній людям оптимістичний погляд на життя, який не зможуть порушити найважчі обставини життя.

Сердечно вітаю всіх читачів газети та всіх людей з Новим роком. Бажаю щастя Вам та Вашим родинам, щастя істинного, постійного, яке є ніщо інше як вічне блаженство, яке тут, на землі, всередині нашого серця буде продовжуватися у вічності. Поздоровляю з наступаючим світлим святом Різдва Христового.

Розмову записав Василь ШКІРЯ

У день святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського, Чудотворця

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

Свята Православна Церква Христова сьогодні прославляє великого угодника Божого, скорого помічника і молитвеника – Святителя і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. Багато було великих і славних святителів в історії Церкви. Істинна Божа керувала всіма святителями, які нині предстоять перед Престолом Божим і мають можливість бачити і прославляти Творця світу. Багато серед святителів Божих причислено до лику святих, але один із них, якого найбільше почитають православні християни – це святитель Миколай.

Ім’я його сягає на небозводі церковному путєводною зіркою і вказує дорогу кожному віруючому християнину до Царства Небесного. Святителя Миколая почитає весь християнський світ, тому що він близький і дорогий кожній християнській душі і швидко відкликається на наші молитви про допомогу. Так і в цей день Церква Христова урочисто звершує пам’ять святителя і чудотворця Миколая, зображуючи усім нам його пастирську ревність і подвиг віри, його добрі діла, особливо його милосердя до бідних, щоб ми возносили до нього молитви і дивлячись на його благочестя і святість, і самі намагались уподібнюватись його праведному життю.

Народився святитель Миколай в третьому столітті в м. Патари, Мала Азія в благочестивій християнській сім’ї. Батьки, Феофан і Нонна виховали свого єдиного сина у любові до Бога. Жив він у важкі часи для Церкви, час гонінь на християн, які тільки що з однієї сторони завершились, але з іншої – величезна кількість язичників, які ще вчора з ненавистю відносилися до християнства, опинились у ситуації, коли бути християнином стало безпечно, а іноді, і корисно. Тоді багато хто намагався ввійти в Церкву та нав’язати їй закони земного життя, маючи бажання зробити кар’єру в Церкві, переносячи в її внутрішнє, духовне життя стихії цього земного світу. З юних років святий Миколай жив благодатною духовною силою: ревність в Бозі, любов’ю до Господа і людей, горів бажанням духовного подвигу. Ще з дитинства мав чудесний дар молитви. Вона наповняла всю його сутність. Смиренням він перемагав всі тілесні страсті, він «в юності був як старець» − говориться в його житії.

Батьки віддали його на виховання дядьку, єпископу Патарському Миколаю. Згодом вся Церква побачила його добрі справи, і він був обраний у пресвітера. Єпископ, який рукополагав майбутнього Святителя у пресвітери, звертаючись до народу, сказав пророчі слова: «Я бачу, браття, нове сонце, яке сходить над землею, і є милостивою втіхою для скорботних. Блаженне те стадо, яке буде гідним мати його пастирем у себе, бо він добре буде пасти душі заблудлих».

Почалось нелегке пастирське життя, сповнене різними іспитами. Молодий пастир постом і молитвою вів християн до Бога. І ось в місті Мира, головному у провінції Лікія, помирає єпископ. Усі навколишні архіпастирі зібрались тут, щоб обрати достойного архіпастиря. Господь, чудесним образом, вказав на Миколая, який напередодні прибув до цього міста: одному з єпископів було дано одкровення про те, що пресвітер, який носить ім’я Миколай, який першим увійде в церкву, повинен стати єпископом.

Після посвячення у єпископа, Святитель Миколай сказав собі: «Миколай, сан твій вимагає від тебе, щоб ти жив не для себе, а для інших, для своєї пастви». І саме їй він присвятив все своє життя, живучи її потребами і печалями.

Тим часом, імператор Діоклитіан піднімає нову хвилю гонінь на християн, і Святитель Миколай Мир Лікійський потрапляє у в’язницю. Але і тут, незважаючи на голод, спрагу, тісноту, страждання він є утіхою для християн, утверджує в них віру, піднімає їх дух за Христа і віру. Згодом Візантійським імператором стає Константин Великий, який завершує гоніння на християн і Святитель Миколай повертається на свою кафедру і продовжує справу розбудови Церкви Христової. І в цей час в Церкві починаються внутрішні недоліки життя. Ті, хто прийшов з язичницького світу, привніс у Церкву не тільки свій гріховний образ життя, але і свій світогляд, свої знання, які були далекими від духовних, адже виникли вони в середовищі класичної язичницької школи. Їх освіта була далекою від християнства. Бажаючи з’єднати свою «язичницьку мудрість» з основами християнської віри, багато серед них стали привносити у християнську віру те, в чому були самі виховані. У результаті християнська Церква зіткнулася з таким явищем, як єресь, тому що люди, які не мали духовного християнського досвіду, не мали внутрішньої сили Святого Духа, досвіду молитви і смирення, привносили в Церкву свої думки, свої язичницькі переконання, які часто вступали у протиріччя із апостольською проповіддю.

Із милості Божої саме в цю епоху починаються Вселенські Собори, які були покликані захистити Церкву від хибних вчень, зберегти неушкодженою ту віру, якої апостоли були навчені від самого Христа Спасителя, і яку вони передали наступним поколінням єпископів і всьому народу Божому. І в цей складний час Господь обрав великого свого угодника, молитвеника, духовну опору для багатьох – єпископа Мир Лікійського – Миколая, який став чудотворцем і всесвітнім світилом віри. Непросто було святителю боронити Православ’я. Про це ми знаємо з історії Церкви: він був серед Отців Першого Вселенського Собору у Нікеї, який відбувся у 325 році від Різдва Христового, де протистояв Арію, розуміючи всю пагубну для Церкви його лжевчення, яке, опираючись на античну думку, намагалось знищити саме основне, що було в християнстві – віру в те, що Ісус Христос є Син Божий.

Багато перетерпів святитель і чудотворець. Під час звинувачення Арія в єресі, він навіть вдарив його, за що його залишили святительського омофора і запроторили у в’язницю. Але декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір, посвятили його у єпископа, вручивши йому Євангеліє і омофор і його відновили у святительському сані. Повернувшись у свою єпархію, святитель Миколай приніс їй мир і благословення Боже, проповідуючи слово Істини Божої та оберігав у серцях людей чистоту віри в Бога.

Ще при житті святитель здійснив чимало чудес та проявляв милосердя: приходив на допомогу страждущим, роздавав свої речі нищим, врятував жителя міста Патари від великого гріха перелюбства, коли один із жителів, маючи трьох дорослих доньок, замислився віддати їх на блуд одіяння, таємно кинув йому у вікно три мішечки з золотом. Врятував святитель і трьох чоловіків, які неправдиво були осуджені на смерть. По молитвам святителя місто Міри було врятовано від голоду. Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону і визволяв із в’язниць. А протягом майже 17 століть з моменту його кончини по молитвам святителя та його допомоги у світі було здійснено багато різних чудес та Божих благодіянь.

Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа. Чесні його мощі зберігались нетлінними в місцевій кафедральній церкві та є джерелом святого миру. В 1087 році мощі святителя були перенесенні в італійське місто Бар, в якому почивають до сьогоднішнього дня.

Святитель Божий Миколай – благодатний лікар та цілитель, милосердний помічник всіх страждущих, чудодійний ізбавитель від усіх бід та напастей. Він просіяв, як світозарне світило в Церкві Божій, став добрим пастирем не тільки для своєї пастви, але і для всіх християн світу.

Різдвяний піст – час оновлення і

духовного відродження

(Також опубліковано в газеті «Нове жття»)

Напередодні різдвяного посту, який триває 40 днів, наш кореспондент зустрівся з священником Петро-Павлівського храму м. Іршава о. Василієм Ігнатом і взяв у нього інтерв’ю.

− Отче! Кілька слів про історію посту. Із чого усе почалося...

− У неділю, 28 листопада, розпочався Різдвяний піст. Свята православна Церква на протязі сорока днів буде готувати нас до гідної зустрічі великого церковного свята − Різдва Христового. Це свято одне із найвеличніших в історії людського роду. Воно є водорозділом всієї світової історії, поділяючи її на дохристиянську та християнську епохи.

Моральне падіння язичницького світу ще задовго до Різдва Христового, невідворотно служило наслідком релігійного падіння. Втративши всяку віру в майбутнє, людство задихалося від духовної пустоти і часто шукало вихід у безумних оргіях насолодження, або ж в самогубстві, яке стало самим звичним явищем. Але інстинкт самозбереження протидіяв прийняттю такого страшного способу, і тому, природно, більшість шукала інший вихід і знаходила його у присутній людському серці надії на краще майбутнє.

Кращі уми язичників покладали надію, що звідки-небудь повинно прийти спасіння, якщо не від людей, то звише.

Накінець Істинний Месія з’явився і в ніч Його пришестя небеса над Віфлеємом наповнилися радісним співом Ангелів, які сповістили заступлення нової ери в історії людства. «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління»(Лк.2,14). Тому нам, християнам, необхідно постійно готуватися до цієї важливої події Різдва Христового. Саме цьому сприяє Різдвяний піст, який є великою милістю та даром Божим для кожного християнина.

Піст – це особлива релігійна і духовна практика. Його складовою є утримання у визначені періоди часу від вживання скоромної їжі, тобто м’ясних і молочних продуктів, а також яєць. Особливо піст відіграє велике значення для духовного життя людини. Водночас піст є чудовим способом виховання волі людини, утвердженням у людській душі віри, надії та любові.

− У чому полягає зовнішня сторона посту?

− У сучасній практиці піст – це утримання від скоромних продуктів. У Різдв’яний піст, в суботи та неділі і в дні церковних свят, присвячених святим угодникам Божим, згідно Уставу благословляється риба. А, наприклад, у дні строгого Великого посту є дні, коли їжу не вживають цілий день. Також є дні, коли дозволяється варена їжа без олії. Варто пам’ятати, що піст, перш за все, утримання. Їжа в пісні дні повинна бути простою. Не дозволяється під час посту вживання алкоголю, не проводяться весілля та різні гуляння, не використовується музика, телевізор, не відзначаються гуляннями дні народження та різні світські події. Також Церквою рекомендується утримання в шлюбних стосунках.

Не вживання скоромної їжі – не самоціль, а тільки засіб. Разом із посиленою молитвою, яка очищує душу і тіло від гріховних пристрастей, піст покликаний пом’якшити зачерствілі серця, вимести з них все сміття життєйської суєти та всі гріхи.

− Отче! А що таке піст духовний? В чому його суть?

− Піст окрім зовнішнього фізичного утримання від їжі, має і внутрішню сторону. У ці святі дні посту одне із головних завдань християнина є примирення з Богом та з ближніми. Це час для звершення добрих справ, які покликаний кожний із нас творити. До посту спонукає нас наша віра. А як говорив апостол Яков, віра буває мертвою, якщо ми не робимо добрі справи християнського милосердя.

Піст – це час, коли ми повинні забути про себе та навчитися жертвувати собою заради інших людей. Час посту відведений кожному з нас для того, щоб ми переглянули своє гріховне життя і ожили духом євангельського життя. І навіть, коли ми не в змозі дотримуватися тілесного посту, то не має нам виправдання, якщо ми не працюємо над своєю душею, над очищенням свого серця.

У дні посту не можна нікого засуджувати, ні з ким не сваритися, нікого не ображати, ні на кого не гніватися й не дратуватися. Пам’ятаймо слово Господнє: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що з вуст виходить»(Мар.15,18). Піст – це час, коли ми очищаємо себе для того, щоб душа наша відкрилася для Бога, для Церкви, для людей.

− Отче! Існує категорія старшого покоління людей, хворих, немічних, матері, які годують немовлят, що важко працюють та інші. Як дотримуватися посту таким людям?

− Ми повинні пам’ятати, що піст призначений для людей здорових, щоб перебороти і приборкати гріховні страсті. А для хворої людини вже сама хвороба обмежує вживання тієї чи іншої їжі, яку часто рекомендує хворій людині лікар. Це, так би мовити, своєрідне утримання в їжі.

Розмову записав

Василь Шкіря

У Іршаві вшанували пам’ять

 жертв голодоморів

(Опубліковано в газеті «Нове жття»)

Кожного разу у жалобі схиляємо голови перед нашими співвітчизниками, які загинули невинною голодною смертю. У цей скорботний день ми згадуємо трагедію всесвітнього масштабу – геноцид українського народу. Голодомор став національною трагедією й окремою сторінкою в історії України, про яку ми повсякчас згадуємо із сумом і гіркотою. Країна втратила мільйони синів та дочок − хліборобів, вчителів, лікарів, учених, творчу інтелігенцію...

До дня пам’яті жертв голодоморів біля Петро-Павлівського храму в Іршаві відбувся мітинг-реквієм. Перед стелою – композиція з черствого шматочка чорного хліба, кетяги калини, свічка, колоски пшениці та жита, які нагадують нам про ті страшні часи. Звучить скорботна музика (фонограма пісні Оксани Білозір «Свіча»). Прийшли вшанувати пам’ять безневинно-замучених голова Іршавської міськради Віктор Симканинець, керівники підприємств, організацій, держустанов, медики, освітяни, культосвітні працівники та всі небайдужі мешканці Іршави та навколишніх населених пунктів.

Учасниця музично-драматичного театру «Пролісок» міського будинку культури Богдана Шпиньович прочитала вірш «Я колоски в кишені заховала».

Про ті далекі трагічні події розповів директор міського історико-краєзнавчого музею Андрій Світлинець, який завважив, що всі присутні зібралися для того, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких на родючих землях, між буянням хлібів, змушували вмирати від голоду.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто постраждав під час репресій у радянські часи, після чого настоятель Петро-Павлівського храму, священник Василій Ігнат відслужив поминальну панахиду за безневинно померлими.

Учасники заходу у рамках Всеукраїнської акції «Запали свічку» засвітили лампадки та піднесли їх до підніжжя Пам’ятного знаку жертвам голодомору.

Скорботно, із ноткою суму звучали слова ведучого Юрія Буряса: «Пам’ять людей про голодомор каралась смертю. Важко було мовчати, але мовчали. Людську пам’ять було взято під конвой. На роки, на десятиліття... Страшне приневолене мовчання... Довго чекали, але дочекались, коли ожила, проснулась людська пам’ять, відкрились її глибини і заговорили вуста тисяч, мільйонів свідків трагедії, віддаленої від нас десятиліттями».

Того ж дня жителі Іршавщини запалили свічки у власній оселі та своєму серці.

Василь Шкіря