У день святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського, Чудотворця

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

Свята Православна Церква Христова сьогодні прославляє великого угодника Божого, скорого помічника і молитвеника – Святителя і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. Багато було великих і славних святителів в історії Церкви. Істинна Божа керувала всіма святителями, які нині предстоять перед Престолом Божим і мають можливість бачити і прославляти Творця світу. Багато серед святителів Божих причислено до лику святих, але один із них, якого найбільше почитають православні християни – це святитель Миколай.

Ім’я його сягає на небозводі церковному путєводною зіркою і вказує дорогу кожному віруючому християнину до Царства Небесного. Святителя Миколая почитає весь християнський світ, тому що він близький і дорогий кожній християнській душі і швидко відкликається на наші молитви про допомогу. Так і в цей день Церква Христова урочисто звершує пам’ять святителя і чудотворця Миколая, зображуючи усім нам його пастирську ревність і подвиг віри, його добрі діла, особливо його милосердя до бідних, щоб ми возносили до нього молитви і дивлячись на його благочестя і святість, і самі намагались уподібнюватись його праведному життю.

Народився святитель Миколай в третьому столітті в м. Патари, Мала Азія в благочестивій християнській сім’ї. Батьки, Феофан і Нонна виховали свого єдиного сина у любові до Бога. Жив він у важкі часи для Церкви, час гонінь на християн, які тільки що з однієї сторони завершились, але з іншої – величезна кількість язичників, які ще вчора з ненавистю відносилися до християнства, опинились у ситуації, коли бути християнином стало безпечно, а іноді, і корисно. Тоді багато хто намагався ввійти в Церкву та нав’язати їй закони земного життя, маючи бажання зробити кар’єру в Церкві, переносячи в її внутрішнє, духовне життя стихії цього земного світу. З юних років святий Миколай жив благодатною духовною силою: ревність в Бозі, любов’ю до Господа і людей, горів бажанням духовного подвигу. Ще з дитинства мав чудесний дар молитви. Вона наповняла всю його сутність. Смиренням він перемагав всі тілесні страсті, він «в юності був як старець» − говориться в його житії.

Батьки віддали його на виховання дядьку, єпископу Патарському Миколаю. Згодом вся Церква побачила його добрі справи, і він був обраний у пресвітера. Єпископ, який рукополагав майбутнього Святителя у пресвітери, звертаючись до народу, сказав пророчі слова: «Я бачу, браття, нове сонце, яке сходить над землею, і є милостивою втіхою для скорботних. Блаженне те стадо, яке буде гідним мати його пастирем у себе, бо він добре буде пасти душі заблудлих».

Почалось нелегке пастирське життя, сповнене різними іспитами. Молодий пастир постом і молитвою вів християн до Бога. І ось в місті Мира, головному у провінції Лікія, помирає єпископ. Усі навколишні архіпастирі зібрались тут, щоб обрати достойного архіпастиря. Господь, чудесним образом, вказав на Миколая, який напередодні прибув до цього міста: одному з єпископів було дано одкровення про те, що пресвітер, який носить ім’я Миколай, який першим увійде в церкву, повинен стати єпископом.

Після посвячення у єпископа, Святитель Миколай сказав собі: «Миколай, сан твій вимагає від тебе, щоб ти жив не для себе, а для інших, для своєї пастви». І саме їй він присвятив все своє життя, живучи її потребами і печалями.

Тим часом, імператор Діоклитіан піднімає нову хвилю гонінь на християн, і Святитель Миколай Мир Лікійський потрапляє у в’язницю. Але і тут, незважаючи на голод, спрагу, тісноту, страждання він є утіхою для християн, утверджує в них віру, піднімає їх дух за Христа і віру. Згодом Візантійським імператором стає Константин Великий, який завершує гоніння на християн і Святитель Миколай повертається на свою кафедру і продовжує справу розбудови Церкви Христової. І в цей час в Церкві починаються внутрішні недоліки життя. Ті, хто прийшов з язичницького світу, привніс у Церкву не тільки свій гріховний образ життя, але і свій світогляд, свої знання, які були далекими від духовних, адже виникли вони в середовищі класичної язичницької школи. Їх освіта була далекою від християнства. Бажаючи з’єднати свою «язичницьку мудрість» з основами християнської віри, багато серед них стали привносити у християнську віру те, в чому були самі виховані. У результаті християнська Церква зіткнулася з таким явищем, як єресь, тому що люди, які не мали духовного християнського досвіду, не мали внутрішньої сили Святого Духа, досвіду молитви і смирення, привносили в Церкву свої думки, свої язичницькі переконання, які часто вступали у протиріччя із апостольською проповіддю.

Із милості Божої саме в цю епоху починаються Вселенські Собори, які були покликані захистити Церкву від хибних вчень, зберегти неушкодженою ту віру, якої апостоли були навчені від самого Христа Спасителя, і яку вони передали наступним поколінням єпископів і всьому народу Божому. І в цей складний час Господь обрав великого свого угодника, молитвеника, духовну опору для багатьох – єпископа Мир Лікійського – Миколая, який став чудотворцем і всесвітнім світилом віри. Непросто було святителю боронити Православ’я. Про це ми знаємо з історії Церкви: він був серед Отців Першого Вселенського Собору у Нікеї, який відбувся у 325 році від Різдва Христового, де протистояв Арію, розуміючи всю пагубну для Церкви його лжевчення, яке, опираючись на античну думку, намагалось знищити саме основне, що було в християнстві – віру в те, що Ісус Христос є Син Божий.

Багато перетерпів святитель і чудотворець. Під час звинувачення Арія в єресі, він навіть вдарив його, за що його залишили святительського омофора і запроторили у в’язницю. Але декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір, посвятили його у єпископа, вручивши йому Євангеліє і омофор і його відновили у святительському сані. Повернувшись у свою єпархію, святитель Миколай приніс їй мир і благословення Боже, проповідуючи слово Істини Божої та оберігав у серцях людей чистоту віри в Бога.

Ще при житті святитель здійснив чимало чудес та проявляв милосердя: приходив на допомогу страждущим, роздавав свої речі нищим, врятував жителя міста Патари від великого гріха перелюбства, коли один із жителів, маючи трьох дорослих доньок, замислився віддати їх на блуд одіяння, таємно кинув йому у вікно три мішечки з золотом. Врятував святитель і трьох чоловіків, які неправдиво були осуджені на смерть. По молитвам святителя місто Міри було врятовано від голоду. Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону і визволяв із в’язниць. А протягом майже 17 століть з моменту його кончини по молитвам святителя та його допомоги у світі було здійснено багато різних чудес та Божих благодіянь.

Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа. Чесні його мощі зберігались нетлінними в місцевій кафедральній церкві та є джерелом святого миру. В 1087 році мощі святителя були перенесенні в італійське місто Бар, в якому почивають до сьогоднішнього дня.

Святитель Божий Миколай – благодатний лікар та цілитель, милосердний помічник всіх страждущих, чудодійний ізбавитель від усіх бід та напастей. Він просіяв, як світозарне світило в Церкві Божій, став добрим пастирем не тільки для своєї пастви, але і для всіх християн світу.