Світильник євангельського життя
Після затяжної хвороби 3 жовтня 2020 р. відійшов у вічність настоятель Свято-Троїцького чоловічого монастиря с. Річка, Міжгірського району священноархімандрит Філарет (Скопейко), уродженець Волині на 33 році життя. Зранку 6 жовтня Божественну літургію та чин монашеського похорону очолив Високопреосвященніший Марк, митрополит Хустський і Виноградівський у співслужінні тридцяти священнослужителів нашого краю. Поховали архімандрита Філарета за Алтарем Свято-Троїцького храму монастиря поруч з каплицею.
* * *
Смерть — незбагненна і непізнана таємниця, година приходу якої мало кому відома при житті для кожної людини. Знали про час її приходу лише деякі праведники. Святі Отці Церкви називають смерть «таїнством», бо вона несе в собі глибину, велич і світло перемоги вічного життя. А ще її називають «успінням», тобто сном і блаженним переходом в обителі Божі. Вона так незбагненно велика і глибока, що перед смертю кожний християнин покликаний духовно вирости у повну міру людської величі: у таку міру, щоб він зміг стати перед Богом у всій своїй духовній красі, щоб принести Творцю плоди Духа Святого. Тіло людини передається землі, з якої воно створене Творцем, а безсмертна людська душа йде на поклоніння Богу, щоб отримати нагороду за прожите земне життя. А в День Другого Пришестя Христа Спасителя тіла людей воскреснуть на загальний Суд Божий і, з’єднавшись з душами, будуть оновлені в залежності від того, яке життя прожила людина — праведне, або грішне. Під час Суду Божого кожна людина отримає в нагороду або вічне життя у Царстві Божому, або вічні муки у геєні огненній. І тому під час земного життя ми покликані жити духом праведного євангельського життя. Перед лицем смерті і наш плач, і горе стають дуже малими для тієї тайни, перед якою ми всі стоїмо. І тому так святкова і урочиста, так повна віри і надії, так багата любов’ю і благословення Божественна Літургія і чин похорону, які звершаються за померлими. Особливо кожне слово похорону — це слово живої віри та християнської надії. Уже перші слова похорону: «Благословен Бог наш…!» — скільки потрібно щирої віри, чесного довір’я до Бога, щоб перед лицем смерті самої близької людини благословити Господа, включаючи і цю таємничу дорогу смерті. Скільки потрібно надії і віри в Бога щоб, звертаючись до душі, яка відходить від нас, сказати «Блажен путь воньже ідеши днесь душе…».
У ранньому віці і в розквіті сил, догоріла свічна земного життя архімандрита Філарета. І хоча воно було коротким на землі, але сповнене добрими християнськими ділами у служінні Богу, Святій Православній Церкві та народу.
Після отримання середньої освіти навчався на регента церковного хору та закінчив Волинську духовну семінарію. У Свято-Покровському чоловічому монастирі с. Ракошино, Мукачівського району прийняв чернечий постриг, який звершив настоятель архімандрит Митрофан (Шимон). Згодом був рукоположений в ієродиякона та ієромонаха Високопреосвященнішим Феодором, архієпископом (нині митрополитом) Мукачівським і Ужгородським. Через деякий час був возведений у сан ігумена та призначений намісником Свято-Покровського чоловічого скиту у с. Кострино, Великоберезнянського району. Будучи возведеним у сан архімандрита, він був призначений намісником Свято-Іоанно-Богословського чоловічого монастиря у с. Сільце, Іршавського району.
Чимало молитов, праці, організаційних здібностей та таланту довелося вкласти у новостворених обителях. Пригадую, зокрема, особливо у Сілецькому монастирі, були виконані роботи по оздобленню храму, намальовано багато ікон, які є його окрасою, організоване монашеське життя для братії, богослужіння в обителі і т. д.
Згодом, архімандрит Філарет був переведений у Хустську єпархію. І тут вдалині від мирської суєти в горах заснував та організував будівництво нового Свято-Троїцького чоловічого монастиря в с. Річка, Міжгірського району. Окрасою обителі є нових храм, двоповерховий житловий корпус для її насельників, каплиця та інші будівлі, необхідні в господарстві. Храм чистий, з різб’яним позолоченим іконостасом, кованим центральним панікадилом, стіни прикрашають оздоблені ікони. Біля центрального храму, серед краси Карпатських гір і похований архімандрит Філарет. Прийнявши монашеський постриг, десять років свого життя він присвятив служінню Богу, Церкві святій, православному народу.
Святитель Філарет (Дроздов), митрополит Московський говорить, що однією серед вищих цілей земного життя і є саме будівництво нових храмів Божих, і навіть за одну цеглину, поставлену в його стіни, християнин отримає нагороду від Бога.
Отець Філарет неодноразово зустрічався зі мною і ми часто вели розмову на різні церковні теми. і тому залишив у моїй душі світлу пам’ять про себе. Рідкість, коли молодий священнослужитель має світле обличчя, духовну мудрість та глибоке і щире християнське смирення. І. дійсно, на його обличчі відображалося світло вічності, а слово було сповнене любов’ю до Бога та ближніх, сповнене мудрістю та благодаттю Божою. Ще преподобний Максим Сповідник говорив, що ніхто не зможе стати на дорогу спасіння, якщо на обличчі праведника не побачить світло вічного життя. Про це йде мова у Святому Письмі, про це сказано чимало і у Житіях Святих. Зокрема, преподобного Сергія Радонежського, преподобного Серафима Саровського, преподобного Іова Угольського та інших. І саме таке обличчя архімандрита Філарета закарбувалося і залишилося у моїй душі. Тому його поважав та любив з християнською любов’ю православний народ краю. Пригадую, коли архімандрит Філарет був переведений у Хустську єпархію, то часто багато хто з віруючих християн звертався до мене з питанням, чому так сталося? Дійсно, все що відбувається у нашому життя відбувається виключно з святої волі Божої, про що ми молимося кожен раз у Молитві Господній «да буде воля Твоя». Кожен з нас, віруючий християнин, повинен жити, завжди виконуючи волю Божу.
Особливо вражає християнська любов народу та шана до архімандрита Філарета. Багато народу не тільки з усього Закарпаття (зокрема з Іршавщини були два мікроавтобуси людей), а і з Волині зібралося чимало православних християн, щоб віддати йому шану, вознести молитви до Бога та засвідчити свою щиру християнську любов. Храм був переповнений, чимало народу молилося зі сльозами на очах на церковному подвір’ї, а в кінці богослужіння кожний мав можливість попрощатися з своїм духовним наставником. І духовенство і весь народ об’єднували глибока шана та щира християнська любов до архімандрита Філарета. Дійсно, і через тіло сприймає людина все: і красу, і істину, і любов, і радість, і горе, і спілкування з людьми, і ласку матері, яка з невимовним горем та сльозами на очах проводжала у вічність свого сина, і чудо християнської любові, яка єднає земне і небесне, і непізнанність святих Таїнств Православної Церкви Христової. І тому це тіло освячене і це тіло має величезну значимість для всієї вічності. І тому у молитвах Церкви ми його з молитвою, любов’ю та почестями проводжаємо у вічність.
Але цього недостатньо з нашого боку. Кожний з тих, хто знав о. Філарета, згадує його в своїх молитвах, бо архімандрит Філарет пройшов через земне життя як світло, як горіння і просвітив розум, серця та життя тих, хто його знав, слухав повчальні проповіді та звертався до нього за молитовною допомогою. Кожний з нас зобов’язаний принести духовні плоди його життя так, щоб його смерть не лишила землю того багатства розуму, серця і цілеспрямованості, які приналежали отцю Філарету, і якими він з усіма нами так щедро ділився під час свого життя. Адже архімандрит Філарет розкрив глибини життя багатьом людям, доторкнувся до їх сердець, відродив їх душі від гріха, наставив на правильну дорогу спасіння та просвітив їх думки. Кожен з нас немов би став полем, яке він щедро засіяв правдою євангельською і смислом праведного життя. І плоди цієї правди кожний повинен принести так, щоб виконалося і в ньому євангельське слово: «якщо не помре зерно, воно залишиться одно; якщо ж помре — принесе плод сторицею…». Зерно було покладено в землю під час погребіння, а плод повинен вирости в життя кожного з нас. В цьому архімандрит Філарет накладає на кожного відповідальність і закликає усіх нас жити гідно того світла євангельського життя, яке він проповідував словом, життям, вірою, любов’ю, чистотою. Він показав нам приклад збереження чистоти віри православної, бо саме через це ми можемо спастися та стати наслідниками вічного життя. Про це у своєму Заповіті преподобний Феодосій Печерський заповідує нам — зберігати її в чистоті, бо тільки через неї та добрі діла можемо досягнути спасіння і стати наслідниками вічного життя.
Нехай Господь упокоїть його душу
у Царстві Небесному.
Вічная пам'ять, блаженний покой
священноархімандриту Філарету!
Благочинний Іршавського благочиння, настоятель Свято-Петро-Павлівського православного храму с. Білки, Іршавського району протоієрей Георгій Чулей;
Намісник Свято-Іоанно-Богословського чоловічого монастиря з братією, с. Сільце, Іршавського району, архімандрит Спирідон;
Автор некролога настоятель Свято-Петро-Павлівського храму м. Іршави протоієрей Василій Ігнат;
Православний народ краю та духовні чада.
(Також опубліковано в Іршавській районній газеті
«Нове життя»)
