Святитель Істини Божої

     Слово Боже заповідує нам згадувати «наставників наших, які проповідували вам Слово Боже; і дивлячись на кінець їхнього життя, переймати їхню віру» (Євр. 13, 7). Вони проповідували це Слово Боже своїми устами і добрими справами та з ревністю йшли дорогою за Христом до кінця свого земного життя. Особливо почитання пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських Чудотворця на всій території історичної Русі настільки велике, що день його пам’яті 19 грудня — і по проведенню уставних богослужінь і по кількості православних християн, які приходять у святі храми, приближається до великих дванадцяти церковних свят. І це тому, що люди, які звертаються з молитвою до святителя Миколая, чують відповідь на неї. На протязі 17 століть святий угодник Божий свідчить світу і кожному віруючому християнському серцю про присутність в людській історії Божественної благодаті та істини.

     Дійсно, істина Божа керувала всіма святими, які нині предстоять перед Престолом Божим і мають можливість бачити Бога. Істина Божа — одна, як Один Бог, одна Церква Христова, одна віра православна, яка є вірою отецькою, вірою апостольською, вірою, яка утвердила Церкву Божу, утвердила Істину Божу на землі.

     Істина Божа — одна, але кожний святий праведник прославився чимось особливим. Керуючись однією істиною, люди по-різному, в міру своїх сил та наданих від Бога талантів, втілювали у своєму житті величні ідеали благочестя, чистоти і святості. Одні угодники Божі прославилися особливими подвигами посту і постійним перебуванням у молитві, інші — терпінням, ще інші — справами любові та милосердя, або своєю відданістю Господу й любов’ю до ближнього. А багато було у церковній історії мучеників — хто кров’ю і своїм життям засвідчили безсмертя Божої Істини, яка освятила та прославила їх. Недаром із глибини древніх віків дійшла до нас ця Божественна Істина, яка говорить, що кров мучеників була сіменем християнства.

     Але можна сказати безперечно, що святий Чудотворець Миколай втілив у своєму житті майже всі можливі для людини на землі чесноти, і цими чеснотами сяє християнському світові, адже його почитають по всій землі і навіть представники інших народів.

     Святий Миколай жив у важкі часи. Тільки що у Римській імперії завершились жорстокі гоніння проти християнства і Церква була визнана імператором Константином вільною від переслідувань. Але коли величезна кількість язичників, які ще вчора відносились до християнства з недовірою, опинилися в ситуації, коли бути християнином стало у крайньому випадку безпечно, а іноді була і вигода від цього. Тоді до Церкви почали вливатись величезна кількість язичників, які намагалися нав’язати Їй закони земного життя, намагалися робити кар’єру в Церкві та переносили у Її внутрішнє життя стихії цього земного світу, а по духу вони залишались вчорашніми язичниками. І тому в цей період починаються внутрішні розколи, пов’язані з появою нових єресей. Саме ті, які прийшли до Церкви, приносили до неї не тільки гріховний образ світського життя, але і свій світогляд, свої знання, які на той час сформувалися під впливом класичної язичницької школи, пов’язані з грецькою філософією. Звичайно, їх освіта знаходилася далеко від християнства. Вони намагалися поєднати неможливе — свою язичницьку (як вони думали) мудрість з основами християнської віри. Багато язичників намагалися привнести у істинну християнську віру свої погляди, моральні цінності, так би мовити, свою вчорашню віру, у якій були самі виховані. В результаті Церква зіткнулася з таким явищем, як єресь, тому що вчорашні язичники, ставши християнами, не мали духовного досвіду, не мали внутрішньої сили духу, досвіду молитви і смирення. Вони привносили в Церкву свої думки, свої переконання, які часто входили у протиріччя з апостольською проповіддю.

     По милості Божій саме в цю епоху починаються Вселенські Собори, які були покликані захистити Церкву від єресей, зберегти неушкодженою чистоту віри в Бога, якій апостоли були навчені Самим Христом Спасителем, і яку вони передали першим єпископам і всьому Божому народу. І в цей нелегкий час Господь дарував Церкві Свого угодника, молитовника, духовну основу для багатьох християн — святителя Миколая, який став чудотворцем і всесвітнім світильником віри. Нелегко було йому відстояти Православ’я. Він був серед отців Першого Вселенського Собору, який відбувся в 325 році у м. Нікеї, де протистояв Арію, розуміючи всю згубу для Церкви від його єресі, яка опиралася на язичницьку науку і намагалась скинути саме головне, що було і залишається у християнстві — віру в те, що Іісус Христос є Син Божий.

     Багато довелося перенести святителю Миколаю і разом з отцями Собору вони відстояли, зберегли Істину Божу.

     В особі святителя Миколая всі ми маємо заступника перед престолом Божим, скорого помічника, лікаря, визволителя. Він допомагав людям не тільки під час свого земного життя, але і по сьогоднішній день виконує цю місію, допомагаючи тим, хто цього потребує. Маючи велику лагідність духу, чистоту серця, сповненого любов’ю до людей, святитель Миколай був палким поборником православної віри та Церкви Христової. Сама Істина явила нам святителя Миколая «правилом віри, образом лагідності, вчителем помірності». Своїм глибоким смиренням він досяг висоти святості, убогістю — духовного багатства. Про святителя Миколая можна сказати словами святого апостола Павла: «Усе можу в Іісусі Христі, Котрий мене зміцнює» (Флп. 4, 13). Він жив не для себе, а для людей, і живучи для людей, — жив для Господа. Він завжди був і залишається з тими, хто плаче і сумує, з хворими та немічними. Маючи гарячу любов до Бога, святитель Миколай, як істинний пастир, проявляв постійну любов до ближніх. Своєю любов’ю він завжди спішив на допомогу нужденним, проявляв багато справ милосердя, про що свідчать його незчисленні чудотворіння. І ми покликані проявляти милосердя до ближніх. «Ніщо стільки не вподобляє людину Богу, — говорить святитель Григорій Богослов, — як благотворіння». Слово Боже говорить, що «віра є мертвою без добрих справ». «Милостиня є матір’ю любові, царицею добрих справ, які скоро приводять нас на небо», — повчає Іоанн Златоуст.

     У кожному православному храмі на іконостасі у першому ряду знаходиться ікона святителя Миколая. Вона є у кожному християнському будинку. І кожний християнин, який звертається з молитвою до святителя, чує відповідь на неї. Він на протязі багатьох століть свідчить світу про присутність у людській історії Божественної благодаті. Її у молитві відчуває і сприймає людське серце. І щоб прийняти цю благодать, яка йде до людей від Бога, необхідно мати «чисте серце» (Мф. 5, 8). Люди, які сквернять своє життя гріхами, мають серця, які нездатні прийняти та відчути дію Божої благодаті. Таким людям необхідні докази — докази буття Божого, докази присутності сили Божої у людському житті. І Господь сходить до нашої немічі і дарує нам чимало чудотворних ікон, мироточиві мощі, які є видимими знаками Божої присутності у світі.

     Ми з вами, дорогі браття і сестри, живемо у нелегкий час і часто втрачаємо живу віру в Бога. Господь закликає кожного до радості духовної, бо «велика нам нагорода на небі» (Лк. 6, 23). І дійсно, слово про Бога, слово Церкви ніколи, ні в одну епоху, не буде легким для його сприйняття людьми. Бо для того, щоб прийняти Божу істину, щоб прийняти Божественне Одкровення, необхідно багато в чому відмовитися від самого себе, необхідно перемінити образ свого гріховного життя і змінити образ думки по заповідям Божим. Перед кожним з нас християнство ставить головне завдання — змініться ви самі, і тоді зміниться навколишній світ. А це дуже нелегке і складне завдання, бо сучасна людина нездатна змінювати себе, свій гріховний образ життя і постійно вимагає цього від інших людей, забуваючи, що ці зміни необхідно починати з самого себе.

     Недаром Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча «обосічного, — проходить воно аж до поділу душі і духа» (Євр. 4, 12). Неможливо робити вигляд, що воно не існує — Слово Боже є постійним викликом людському розуму і людській совісті. Саме тому ті, хто нездатний прийняти це Слово, ті, кого воно боляче палить, відмовляються його прийняти; і тоді вони не сприймають тих, хто проголошує Слово Боже, Слово Істини. На послідовниках апостолів — єпископах, пастирях лежить вся відповідальність за збереження віри у народі, за навчання кожного послідуючого покоління людей істинам, які відкрив нам Бог через Сина Свого. Особливо у нашу епоху, зустрічаючись з людською злобою, з неправдою, з насмішкою та наругою над Істиною Божою, ми глибоко переживаємо це, і зокрема, особисто. Але це є втіхою для пастирів та Божого народу, бо слова Господні свідчать про те, що боротьба між світлом і темрявою, між Богом і дияволом, між правдою і брехнею не закінчується, поки не прийдуть «нове небо і нова земля» (Отк. 21, 1). І одночасно це слово втіхи для кожного православного християнина. Пам’ятаймо, євангельське слово звернене до кожного з нас, до всього народу Божого. Це означає, що кожний віруючий, — якщо він усвідомлено сприймає свою святу православну віру, якщо він намагається жити за законами цією віри, а тим більше, якщо він проповідує правду Божу — стає неприйнятним для тих, хто цю правду ненавидить. А в історії було різне — і брехали, і ненавиділи християн, і переслідували, і навіть вбивали за християнські переконання… І це продовжується по сьогоднішній день — у світі проливається кров християн.

     Сьогодні ми живемо в той час, коли народ потребує свідчення про Христа і очікує почути це свідчення Істини Божої, яке приніс у світ Христос Спаситель. Але завжди були, є і будуть люди, які не тільки не приймуть це свідчення Істини Божої, але і направлять весь свій гнів і свою злобу на тих, хто проповідує Христа. І в цьому переконується кожний з нас, коли сьогодні захоплюють православні храми, творять насилля та жорстокість вчорашні та й сьогоднішні безбожники на нашій землі, на святій Русі. Саме тому Церква Божа, яка перебуває у людській історії, називається Церквою воїнствуючою — тому що вона бореться за те, щоб мир Божий воцарився у людському роді. Церква бореться не зі зброєю в руках — вона бореться, одухотворена і натхненна Словом Божим проти «темних сил віку цього». І, може бути, головний висновок із святкування пам’яті святителя Миколая, який ми повинні зробити, полягає в тому, що всі ми виконуємо ту справу, до якої всіх нас закликав Господь. Це наш священний борг і обов’язок — проповідувати «Христа розп’ятого» (1 Кор. 1, 23), Який воскрес з мертвих, проповідувати і утверджувати у світі мир Христовий — з Богом, ближніми та своєю совістю, утверджувати жертовну християнську любов.

     Прославляючи пам’ять святих праведників, ми покликані уподібнюватись їм та наслідувати їх віру та праведне життя. Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських Чудотворець втілив у собі майже всі можливі для людини на землі християнські чесноти і залишається для нас прикладом святого і праведного життя. Навколо нього об’єдналися Святі Отці Першого Вселенського Собору та засудили єресь Арія, засудили язичницьке вчення, утвердивши Істину Божу, що Іісус Христос є Син Божий. Сьогодні подібні виклики стоять перед нами, перед Церквою Христовою. Сьогодні ми живемо в апокаліптичні часи, часи появи і пропаганди нового язичництва, появи нових брехливих «європейських цінностей». Сьогодні у світі пропагується бездуховна цивілізація, у якій немає місця Богу, місця Істині Божій, коли вчорашні святині у багатьох європейських країнах перетворюються у пивні паби, перетворюються у місця, де приносять жертви ідолам сучасного світу, жертви дияволу. І тому всім нам потрібно об’єднатися навколо Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви Православної та зберегти Істину Божу перед темрявою сучасного язичницького світу. Вшановуючи пам'ять святителя Миколая, будемо звертатися до нього з молитвою. Святитель Миколай завжди був з нашим народом Святої Русі, він постійно присутній серед нас і чудодійно допомагає нам у житті та справі спасіння, він завжди поспішає всім на допомогу. Він молить Бога за нас грішних, щоб Господь освятив нас Істиною Своєю та благодаттю Божою.

     Всіх вас, мої дорогі браття і сестри, сердечно вітаю зі святом! Нехай благословення Боже, Покров Пречистої Цариці Небесної, молитви святителя і Чудотворця Миколая перебувають на всіх нас, перебувають з благословенним Божим народом Святої Русі, з Церквою, з кожним з нас, хто зберігаючи віру у серці своєму, здатний звертатися до Бога з словами покаяння і молитви.

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

     9.XII.2020                                           Прот. Василій Ігнат,

                                   настоятель Свято-Петро-Павлівського

                                                                        храму м. Іршави

28 жовтня біля пам’ятника воїнам-визволителям відбувся мітинг присвячений 76-ій річниці визволення Закарпаття та України від німецько–фашистських загарбників.

Представники влади урочисто поклали квіти до пам’ятника.

Світлинець Андрій Андрійович розповів про події часів визволення Закарпаття.

Прот. Василій Ігнат совершив заупокійну панахиду за померлими воїнами та вимовив слово про героїчний подвиг нашого народу.

Світильник євангельського життя

     Після затяжної хвороби 3 жовтня 2020 р. відійшов у вічність настоятель Свято-Троїцького чоловічого монастиря с. Річка, Міжгірського району священноархімандрит Філарет (Скопейко), уродженець Волині на 33 році життя. Зранку 6 жовтня Божественну літургію та чин монашеського похорону очолив Високопреосвященніший Марк, митрополит Хустський і Виноградівський у співслужінні тридцяти священнослужителів нашого краю. Поховали архімандрита Філарета за Алтарем Свято-Троїцького храму монастиря поруч з каплицею.

* * *

     Смерть — незбагненна і непізнана таємниця, година приходу якої мало кому відома при житті для кожної людини. Знали про час її приходу лише деякі праведники. Святі Отці Церкви називають смерть «таїнством», бо вона несе в собі глибину, велич і світло перемоги вічного життя. А ще її називають «успінням», тобто сном і блаженним переходом в обителі Божі. Вона так незбагненно велика і глибока, що перед смертю кожний християнин покликаний духовно вирости у повну міру людської величі: у таку міру, щоб він зміг стати перед Богом у всій своїй духовній красі, щоб принести Творцю плоди Духа Святого. Тіло людини передається землі, з якої воно створене Творцем, а безсмертна людська душа йде на поклоніння Богу, щоб отримати нагороду за прожите земне життя. А в День Другого Пришестя Христа Спасителя тіла людей воскреснуть на загальний Суд Божий і, з’єднавшись з душами, будуть оновлені в залежності від того, яке життя прожила людина — праведне, або грішне. Під час Суду Божого кожна людина отримає в нагороду або вічне життя у Царстві Божому, або вічні муки у геєні огненній. І тому під час земного життя ми покликані жити духом праведного євангельського життя. Перед лицем смерті і наш плач, і горе стають дуже малими для тієї тайни, перед якою ми всі стоїмо. І тому так святкова і урочиста, так повна віри і надії, так багата любов’ю і благословення Божественна Літургія і чин похорону, які звершаються за померлими. Особливо кожне слово похорону — це слово живої віри та християнської надії. Уже перші слова похорону: «Благословен Бог наш…!» — скільки потрібно щирої віри, чесного довір’я до Бога, щоб перед лицем смерті самої близької людини благословити Господа, включаючи і цю таємничу дорогу смерті. Скільки потрібно надії і віри в Бога щоб, звертаючись до душі, яка відходить від нас, сказати «Блажен путь воньже ідеши днесь душе…».

     У ранньому віці і в розквіті сил, догоріла свічна земного життя архімандрита Філарета. І хоча воно було коротким на землі, але сповнене добрими християнськими ділами у служінні Богу, Святій Православній Церкві та народу.

     Після отримання середньої освіти навчався на регента церковного хору та закінчив Волинську духовну семінарію. У Свято-Покровському чоловічому монастирі с. Ракошино, Мукачівського району прийняв чернечий постриг, який звершив настоятель архімандрит Митрофан (Шимон). Згодом був рукоположений в ієродиякона та ієромонаха Високопреосвященнішим Феодором, архієпископом (нині митрополитом) Мукачівським і Ужгородським. Через деякий час був возведений у сан ігумена та призначений намісником Свято-Покровського чоловічого скиту у с. Кострино, Великоберезнянського району. Будучи возведеним у сан архімандрита, він був призначений намісником Свято-Іоанно-Богословського чоловічого монастиря у с. Сільце, Іршавського району.

     Чимало молитов, праці, організаційних здібностей та таланту довелося вкласти у новостворених обителях. Пригадую, зокрема, особливо у Сілецькому монастирі, були виконані роботи по оздобленню храму, намальовано багато ікон, які є його окрасою, організоване монашеське життя для братії, богослужіння в обителі і т. д.

     Згодом, архімандрит Філарет був переведений у Хустську єпархію. І тут вдалині від мирської суєти в горах заснував та організував будівництво нового Свято-Троїцького чоловічого монастиря в с. Річка, Міжгірського району. Окрасою обителі є нових храм, двоповерховий житловий корпус для її насельників, каплиця та інші будівлі, необхідні в господарстві. Храм чистий, з різб’яним позолоченим іконостасом, кованим центральним панікадилом, стіни прикрашають оздоблені ікони. Біля центрального храму, серед краси Карпатських гір і похований архімандрит Філарет. Прийнявши монашеський постриг, десять років свого життя він присвятив служінню Богу, Церкві святій, православному народу.

     Святитель Філарет (Дроздов), митрополит Московський говорить, що однією серед вищих цілей земного життя і є саме будівництво нових храмів Божих, і навіть за одну цеглину, поставлену в його стіни, християнин отримає нагороду від Бога.

     Отець Філарет неодноразово зустрічався зі мною і ми часто вели розмову на різні церковні теми. і тому залишив у моїй душі світлу пам’ять про себе. Рідкість, коли молодий священнослужитель має світле обличчя, духовну мудрість та глибоке і щире християнське смирення. І. дійсно, на його обличчі відображалося світло вічності, а слово було сповнене любов’ю до Бога та ближніх, сповнене мудрістю та благодаттю Божою. Ще преподобний Максим Сповідник говорив, що ніхто не зможе стати на дорогу спасіння, якщо на обличчі праведника не побачить світло вічного життя. Про це йде мова у Святому Письмі, про це сказано чимало і у Житіях Святих. Зокрема, преподобного Сергія Радонежського, преподобного Серафима Саровського, преподобного Іова Угольського та інших. І саме таке обличчя архімандрита Філарета закарбувалося і залишилося у моїй душі. Тому його поважав та любив з християнською любов’ю православний народ краю. Пригадую, коли архімандрит Філарет був переведений у Хустську єпархію, то часто багато хто з віруючих християн звертався до мене з питанням, чому так сталося? Дійсно, все що відбувається у нашому життя відбувається виключно з святої волі Божої, про що ми молимося кожен раз у Молитві Господній «да буде воля Твоя». Кожен з нас, віруючий християнин, повинен жити, завжди виконуючи волю Божу.

     Особливо вражає християнська любов народу та шана до архімандрита Філарета. Багато народу не тільки з усього Закарпаття (зокрема з Іршавщини були два мікроавтобуси людей), а і з Волині зібралося чимало православних християн, щоб віддати йому шану, вознести молитви до Бога та засвідчити свою щиру християнську любов. Храм був переповнений, чимало народу молилося зі сльозами на очах на церковному подвір’ї, а в кінці богослужіння кожний мав можливість попрощатися з своїм духовним наставником. І духовенство і весь народ об’єднували глибока шана та щира християнська любов до архімандрита Філарета. Дійсно, і через тіло сприймає людина все: і красу, і істину, і любов, і радість, і горе, і спілкування з людьми, і ласку матері, яка з невимовним горем та сльозами на очах проводжала у вічність свого сина, і чудо християнської любові, яка єднає земне і небесне, і непізнанність святих Таїнств Православної Церкви Христової. І тому це тіло освячене і це тіло має величезну значимість для всієї вічності. І тому у молитвах Церкви ми його з молитвою, любов’ю та почестями проводжаємо у вічність.

     Але цього недостатньо з нашого боку. Кожний з тих, хто знав о. Філарета, згадує його в своїх молитвах, бо архімандрит Філарет пройшов через земне життя як світло, як горіння і просвітив розум, серця та життя тих, хто його знав, слухав повчальні проповіді та звертався до нього за молитовною допомогою. Кожний з нас зобов’язаний принести духовні плоди його життя так, щоб його смерть не лишила землю того багатства розуму, серця і цілеспрямованості, які приналежали отцю Філарету, і якими він з усіма нами так щедро ділився під час свого життя. Адже архімандрит Філарет розкрив глибини життя багатьом людям, доторкнувся до їх сердець, відродив їх душі від гріха, наставив на правильну дорогу спасіння та просвітив їх думки. Кожен з нас немов би став полем, яке він щедро засіяв правдою євангельською і смислом праведного життя. І плоди цієї правди кожний повинен принести так, щоб виконалося і в ньому євангельське слово: «якщо не помре зерно, воно залишиться одно; якщо ж помре — принесе плод сторицею…». Зерно було покладено в землю під час погребіння, а плод повинен вирости в життя кожного з нас. В цьому архімандрит Філарет накладає на кожного відповідальність і закликає усіх нас жити гідно того світла євангельського життя, яке він проповідував словом, життям, вірою, любов’ю, чистотою. Він показав нам приклад збереження чистоти віри православної, бо саме через це ми можемо спастися та стати наслідниками вічного життя. Про це у своєму Заповіті преподобний Феодосій Печерський заповідує нам — зберігати її в чистоті, бо тільки через неї та добрі діла можемо досягнути спасіння і стати наслідниками вічного життя.

     Нехай Господь упокоїть його душу

 у Царстві Небесному. 

Вічная пам'ять, блаженний покой 

священноархімандриту Філарету!

     Благочинний Іршавського благочиння, настоятель Свято-Петро-Павлівського православного храму с. Білки, Іршавського району протоієрей Георгій Чулей;

     Намісник Свято-Іоанно-Богословського чоловічого монастиря з братією, с. Сільце, Іршавського району, архімандрит Спирідон;

     Автор некролога настоятель Свято-Петро-Павлівського храму м. Іршави протоієрей Василій Ігнат;

     Православний народ краю та духовні чада.

(Також опубліковано в Іршавській районній газеті

 «Нове життя»)

Архієрейське богослужіння в с. Білки з нагоди 85-річчя протоієрея Георгія Чулей

(Матеріал з сайту Мукачівської єпархії: https://m-church.org.ua/2020/10/04/bilky-arkhiierey-ske-bohosluzhinnia-z-nahody-85-richchia-blahochynnoho-irshavskoho-ray-onu-protoiiereia-heorhiia-chuley-foto/)