До 1025-річчя Хрещення Київської Русі

Хрещення Київської Русі в часи правління князя Володимира Великого

(історичний шлях до Хрещення Русі)

З почуттям духовної радості дозвольте сердечно привітати Вас з 1025-річницею хрещення Київської Русі. Перш за все хотілось би висловити подяку всім керівникам влади. представникам культури, інтелігенції краю, хто сьогодні організував цю зустріч, підготовив виставку ікон, культурний захід, приурочений 1025-річниці хрещення Київської Русі.

Кожна людина зустрічає день свого народження з особливим почуттям радості. Тим більше з особливою увагою повинні згадати знаменну подію своєї історії Церква і народ. Справедливе твердження: народ, який не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього. Коли люди зосереджують пам’ять на важливих етапах своєї історії, це свідчить про те, що живе почуття народу, що він цінить те багатство, яке отримав від предків. Повага до минулого є прекрасний задаток для майбутнього. Приємно, що цей ювілей сьогодні відзначається на високому державному рівні.

Приступаючи до розгляду теми "Хрещення Русі", ми, перш за все, покликані з’ясувати. що таке Київська Русь. При князі Володимирі вона охоплювала територію від побережжя Ладожського озера до середнього Дніпра, від схилів Карпат до середньої Волги і Нижньої Оки. Літописець Нестор повідомляє, що князь Володимир зібрав під своєю владою різні племена східних слов’ян. Але ці багаточисельні племена були ще далекими від злиття в єдиний народ Київської Русі. Недостатньо було об’єднати їх землі під однією владою ― необхідно було вдихнути свідомість єдності в душі настільки віддалених один від одного племен, як хорвати на річці Сяні і В’ятичі в Приокських лісах. До часів князювання Володимира княжа влада обмежувалась обороною країни, зовнішньою торгівлею і збором податків.

Тільки з прийняттям Християнства князю Володимиру вдалося створити ідейні основи древнєруської держави. Недаром літописець свідчить: "Дивно же єсть се, колико добра сотворил Рустей земле, крестив ю". Князь Володимир усвідомлював, що об’єднання Русі може відбутися лише на християнських началах.

Древнє передання руських літописів говорить, що початок християнства на території Київської Русі було покладено ще за апостольських часів святим Апостолом Андрієм Первозванним. Проходячи з проповіддю Євангелія Фракію, Скифію і Сарматію, він дійшов до Дніпровських гір, де пізніше виник Київ. Благословивши гори, ап. Андрій предсказав, що на цьому місці виникне великий град і благодаттю Божою місто засяє "множеством церков".

Митрополит Московський і Коломенський Макарій у своїй праці "Історія Руської Церкви" стверджує, що він використовував дані про "ходження апостола Андрія" в Скіфію, про які говорив у своїх працях знаменитий Оріген (3 середина ст.), та автор "Церковної історії" Євсевій Памфіл, єпископ Кесарійський (кінець ІІІ та початок ІV століть). Це свідчення авторитетних церковних істориків раннього періоду християнської церкви пізніше (з 4 по 8 ст.) були підтверджені в анналах візантійських авторів. І, зокрема, велику роботу з цією групою джерел провів академік Василевський, засновник візантиністики у першій главі своєї праці "Хожденіє апостола Андрія в стране мірмідонян". Пізніше велику роль зіграв розвиток церковної археології і розкопки, проведені в Ольвії, Херсонесі, Пантикапеї, Мірмекії, Тірітаці, Фанагорії та інших, які були центрами античної цивілізації.

Світло на місіонерську діяльність святих апостолів і апостола Андрія Первозванного пролило поява наукових публікацій у другій половині 19 ст. апокрифічних сказань про апостолів. Ці сказання були відомі і раніше, але вони не були зібрані в одне видання і не були вивчені на предмет цінності і достовірності відомостей, які вміщені в них. Ці роботи виконані в 50-80 роках 19 ст. Тишендорфом і Липсусом. Результатом їх роботи стало видання групи текстів ― Актів апостолів, які дали науковому світу цінний перелік джерел по історії раннього християнства, і зокрема, про місця апостольської проповіді.

Серед текстів було декілька присвячених апостолу Андрію Первозванному. Це: 1) Діяння апостолів Андрія і Мефодія в країні антропофагів; 2) Діяння святих апостолів Петра і Андрія; 3) Діяння і муки святого апостола Андрія.

Всі ці тексти розповідають про апостольську проповідь серед варварів. Згаданий мною академік Василевський, співставив в текстах топографічні і етнографічні дані з тією традицією, яку античні автори пов’язують з народами, які жили в апостольські часи в Північному Причорномор’ї. Він зробив висновок, що тексти. пов’язані з апостолом Андрієм Первозванним зберегли живе свідчення про відвідування групою апостолів Андрієм Первозванним, Петром і Матфеєм цілого ряду міст Північного Причорномор’я та Скіфії, про яких згадує у посланні апостол Павло: "У Христі не має ні еллина ні скіфа". Навпаки, академік Василевський говорить, що сказання про відвідування Руської землі апостолом Андрієм Первозванним, яке внесено в нашу літопис із самого початку і не можна вважати якимось винайденням чи пустою вигадкою місцевої гордості. Так сприймає і оцінює можливість відвідуванням апостолом Андрієм східного і північного Причорномор’я, а також Києва і Новгорода засновник руської візантиністики. Я приділив цьому так багато уваги. адже ми пам’ятаємо, як в атеїстичні часи радянські історики намагались не визнавати діяльність апостола Андрія Первозванного і його проповідь на Київських горах. Але після цього ще довго ми не бачимо ніяких ознак християнства на території Київської Русі. Збереглося лише свідчення. що в Криму християни були ще у дні святого Клімента третього Римського єпископа, який був на засланні, якого вислали сюди з Риму в 94 році по Різдві Христовому.

У третьому столітті в усті Дунаю появляється перша скіфська єпархія, або Таматарха. в 4 ст. згадується Херсонеська і Босфорська єпархії, та єпархія готів, які жили між Доном і Дністром. А в 7 і 8 ст. появились Сурожська і Фульська єпархії.

Дійсно, ще у перші століття християнства з’являються перші повідомлення про поширення християнського віровчення серед скіфів, сарматів та фракійських племен. Про це, зокрема, згадує християнських богослов і письменник квінт Септимій Тертулліан (160-220 роки): "Підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів". Пояснення порівняно ранньому поширенню християнства серед сарматів, скіфів та інших народів у цей період знаходиться не лише у внутрішніх, але й у зовнішніх факторах. Справа в тому, що населення скіфських міст Сарматії не підлягало римській юрисдикції, подібно до жителів Херсонеса, Ольвії, Тіри та інших, що давало змогу багатьом тисячам послідовників християнства, яких жорстоко переслідували у Римській імперії, саме тут знаходити свій порятунок і свою другу батьківщину.

Новий поштовх поширенню християнства у цих землях надали переселення у ІІІ ст. у Північне Причорномор’я східногерманських племен та утворення тут готської держави. В результаті утвердження у Європейській Сарматії готи включилися у боротьбу проти "варварського світу" з Римською імперією. Вступивши у союзницькі відносини з правителями Боспорського царства, готи здійснюють цілий ряд військових походів на малоазійські римські провінції. У містах Малої Азії, Сарматії, Тавріки, Подунав’я (у Дакії, Мізії, Фракії) готи близько знайомляться з християнством. Про це свідчить факт, що єпископи Босфору та готський Дакії приймали участь у 1 Вселенському Соборі у 325 році. Християнство пускає глибоке коріння у середовище цих народів, про що пишуть церковні письменники Філосторгій, Афанасій Олександрійський. У 337 р. Константин Великий переносить столицю імперії з Риму в Константинополь. А язичницька релігія з часом приводить до занепаду Римську імперію та її падіння і краху в подальшій історії під натиском готів та варварів. Як відзначають історики, у другій половині ІV ст. християнство утвердилося у римських провінціях та містах Північного Причорномор’я переслідуваною релігією і єдиним виходом стало переселення за межі власне римської території ― у сарматський лісостеп, Закавказзя, Нижнє Поволжя, Середню Азію, Північне Причорномор’я, Персію та ін. В цей період сліди християнства появляються у південно-західних її територіях ―у Угличів та Тиверців, слов’яно-руських племен, які жили на території Нижнього Дністра до Нижнього Дунаю. Блаженний Феодорит стверджує, що св. Іоанн Златоуст (ІV ст.) одним із перших спробував навернути у християнство сусідів греків ― скіфів кочівників, які жили біля Дунаю. Святитель Іоанн Златоуст (помер 407 р.) говорить про поширення християнства, згадує скіфів та сарматів. Про це свідчать церковні письменники Афанасій Олександрійський, блаженний Ієронім єпископ Іппонський, який до речі зробив переклад Біблії на латинську мову (ІV ст.). Є відомості про існування в усті Дунаю скіфської, або Томитанської єпархії.

Сприятливі умови для євангельської проповіді наступили у часи поселення у межах майбутньої Русі осілих слов’янських племен. Слов’яни рано познайомилися з Візантією, православним центром християнства, куди вони їхали для торгівлі, служили в імператорських військах, а іноді здійснювали чимало набігів на Константинополь. Намагалися втягнути у сферу візантійської політики народи Північного Причорномор’я та Північного Кавказу місіонери з Константинополя, щоб захиститись від набігів русів. Візантія, яка піднялася на руїнах Римської імперії в V-VІ ст., активізує зовнішню діяльність, несе світло християнства до народів, які оточували Візантію, щоб відродити колишню могутність ромеїв, які пали під натиском варварів та гунів. Як відомо, Візантія скоро досягає могутності в роки правління імператора Юстиніана І (527-565 р.), і християнство православного віросповідання швидко поширюється серед народів, які граничили з Візантією.

В 527 р., згідно повідомлення "Хронік" Малали приймає християнство у Константинополі гунський князь Грод або (Горд). В цей час у християнство навертається король герулів, який правив у північно-східному Причорномор’ї; отримують єпископа готи-трапезіти, мешканці Тамані, поширюєтсья християнство в землі гунів-савірів (Північний Дагестан) у Вірменії, у Північному Причорномор’ї, зокрема Таврика. В V-VІ ст. майже повсюди спостерігається знищення язичницьких капищ, на місці яких зводяться християнські храми.

Як стверджують науковці, не обійшли увагою візантійські місіонери в VІ ст. й Середнє Подніпров’я у часи царювання візантійських імператорів Анастасія (491-518) і Юстина І (518-527), які налагодили зв’язки з антськими князями та залучали їх полководців і воїнів до служби у візантійських військах та на флоті.

Як доведено вченим Рибаковим, у часи царювання Юстиніана І припадає візит до Константинополя засновника Києва антського (полянського) князя Кия. Саме у VІ-VІІ ст. інтенсивно розвиваються торговельно-економічні стосунки полянських племен ― Києва з Візантією та Херсонесом, про що свідчать археологічні знахідки на Київському Подолі ― візантійських монет, коштовних прикрас, херсонеських амфор і т.д. Не виключно, що при тісних зв’язках з Візантією окремі князі полянських народностей вже у ті часи приймали християнство. Враховуючи інтенсивні торговельні зв’язки Середнього Подніпров’я з містами Хазарії, Тавріки, Кавказу християнське віровчення поширюється серед хазар, вірменів, аланів, болгар, кримських готів. У VІІ ст. християнство могло бути занесеним до Києва, Чернігова та інших міст.

Певне значення для розповсюдження християнства серед строкатого населення Великої східноєвропейської рівнини мало формування у VІІІ ст. союзів державного типу, зокрема Славії (Новгород), Артанії (Ростав) та Куявії (Київ) ― які були попередниками східнослов’янської держави з центром у м. Києві.

В 863 році розпочинають свою місіонерську діяльність святі брати Кирило і Мефодій, які прийшли з Константинополя на запрошення моравського князя Ростислава, який звернувся до візантійського імператора з посланням: "Пошли нам учителей, які б навчили наш народ". Як стверджує вчений історик Пап "Святі брати йшли і через Карпати, адже в той час в основному пересувалися морським шляхом, існувала "соляна дорога" по Тисі. Буквально за декілька років були християнізовані низка слов’янських народів: жителі Моравії, словаки, чехи, русини, поляки та інші. Відомо, що у 90-их роках ІХ ст. притулок у нашому краї знайшли учні та послідовники Кирила і Мефодія, які були вигнані католицькими місіонерами з Моравії.

Майже у цей же час, у 864 році київські князі Аскольд і Дір зробили набіг на Константинополь. Після щирої молитви імператор Візантії Михайло ІІІ та патріарх Фотій з хресним ходом винесли на берег Босфора чудотворну ризу Богоматері і опустили її у воду. Піднялась буря і стала топити судна росів. Побачивши чудо, Аскольд і Дір, стали просити Хрещення, а з ними охрестились і багато воїнів росів. Відомо, що київські християни на могилі Аскольда побудували церкву святителя Миколая.

Після того як князі Аскольд і Дір були вбиті князем у Києві став Олег, який переселився з Новгороду. Він також у 911 р. здійснив похід проти Константинополя та уклав договір про мир з греками. Як стверджують історики, після укладення мирного договору, греки водили русів по церквам Константинополя, і багато християн, пов’язаних з торгівлею, відвідували Візантію, приймаючи християнство та часто перебували у монастирі святого Мамми.

У 944 р. Олега змінив князь Ігорь, який також уклав договір з греками. До речі, в цьому договорі Русь уже поділяється на хрещену і нехрещену. Хрещені обіцяли зберігати договір при київській церкві святого пророка Іллі.

А згодом у 957 році вдова Ігоря Ольга на 67 році побажала охреститись. З цією метою вона відвідує Константинополь. Її охрестив патріарх Поліевкт, а хрещеним батьком став сам імператор Константин Багрянородний. Ольга померла в 979 році, а літописець Нестор називає її "зарею утреннею, предваряющею солнце".

Після смерті Ольги князь Святослав став переслідувати християн. А при його синах Ярополкові та Олегові, які пам’ятали настанови бабусі. До речі, у Ярополка жінка була християнкою. Їх молодший брат Володимир, який зайняв згодом престол у Києві, був ще хлопчиком, коли померла його бабуся Ольга, і мало знав про християнство, адже ще у дитинстві його перевезли у Новгород, де християнство було мало поширеною релігією і виріс під впливом язичництва. Зайнявши київський престол, Володимир став підтримувати релігію предків ― язичництво. Довгий шлях внутрішньої боротьби пройшов князь Володимир перш ніж наважився прийняти християнство.

Почався вибір нової віри у житті князя Володимира. Про нього йде мова у стародавніх літописах. Грецький місіонер сильно вплинув на князя своїм вченням про іскуплення Іісуса Христа, а особливо вплинула ікона Страшного суду. Після його від’їзду, князь Володимир по пораді дружини і старців посилає 10 розумних мужів у різні краї, перш ніж відважитися прийняти нову релігію. Ні одна віра так не полюбилася послам, як грецька. Повернувшись до Києва, вони розповіли, що у храмі святої Софії у Константинополі вони не знали де стоять на небі. чи на землі. В Києві знайшовся й інший доказ на користь православ’я ― приклад великої княгині Ольги, яка "була мудріша всіх людей", як свідчить літописець. Було прийнято рішення хреститися, але князь говорив: "Почекаю ще небагато". До речі, і римські посли намагалися нав’язати прийняти християнство з Риму, але князь Володимир категорично відмовився це зробити. У 986 році князь Володимир, як пише преподобний Нестор у літописах, сказав католицьким місіонерам: "Ідіть, звідки прийшли, вже наші батьки цього не прийняли".

У 988 р. військо Володимира осадило Корсунь. Князь дав обіцянку, що у випадку перемоги буде хреститись. Взявши місто, він став вимагати у тодішніх візантійських імператорів Василія і Константина руки їх сестри Анни і при цьому обіцяв прийняти їх віру. Імператори дали згоду, уговорили погодитись і сестру. Чекаючи Анну, у Володимира захворіли очі. Прибувши в Корсунь (Херсонес) царівна переконала його прискорити хрещення, якщо він хоче отримати зцілення від хвороби. І дійсно, як тільки Корсунський єпископ охрестив Володимира (назвавши його Василієм), так він отримав зцілення і, зрадівши цьому, промовив: "Тепер тільки побачив я Бога істинного".

Після хрещення був укладений шлюб між Володимиром і Анною. В пам’ять цієї події він побудував у Херсонесі (Корсуні) церкву, повернув місто грекам, а сам повернувся у Київ, взявши з собою херсонеських, корсунських і царьградських священнослужителів.

У Києві хрещення отримали 12 синів князя Володимира і багато бояр. Князь дав розпорядження знищити у Києві всіх ідолів. Йшла підготовка до хрещення києвлян у благодатних дніпровських водах. На другий день після княжого розпорядження на притоці Дніпра річці Почайні відбулося спільне хрещення народу. Як пише літописець "раділи небо і земля", коли бачили "багато спасаємих", а князь Володимир молився Богу: "Боже великий, сотворивий небо і землю, призри на нових людей Своїх, дай їм Господи увідіти Тебе, як увіділи країни християнські і утверди в них віру правую".

Після прийняття християнства князь Володимир створив духовні та ідейні основи Київської Русі. Літописець пише: "Дивно же есть се, колико добра сотворил Рустей земле. крестив ю".

Відбулося об’єднання Київської Русі на християнській основі, в чому велику допомогу зробила Православна Церква. Племена східних слов’ян стали об’єднуватися через християнство і Церкву, через культуру і слов’янську мову. Християнство створило духовну основу для єдності древнєруської держави. Київська Русь прийняла найбільш високі форми державної організації з Візантії. Київська Русь ввійшла в сім’ю європейських держав і християнство зробило великий внесок у державно-правовому та соціальному устрої Русі. Вчений Ключевський говорить, що через Номоканон наше громадянське право у всіх його напрямках швидко розвивалось.

Християнство переродило язичницьку сім’ю на основах християнського вчення, моралі та духовних засадах. Велика було роль Церкви в господарському житті, та його розвитку. Особливо монастирі проводили велику просвітницьку діяльність у християнізації народів віддалених від центру земель. Універсальний вплив християнство внесло у розвиток культури, освіти та виховання світогляду.

Вчений Ліхачов пише: "Чим ближче ми повертаємося до древньої Русі, тим яскравіше для нас істина, що в древній Русі існувала особлива і велика культура.

Київська Русь вступила у тісні відносини з християнськими народами Сходу та Заходу. Розвивалась архітектура, іконопис, декоративне мистецтво, шиття, хорова музика, древнє-руська література, грамота, школа, мистецтво, а світовою вершиною у царині мистецтва є древнєруська ікона.

Святість ― основа спасіння християнства. Русь стала святою в очах всіх тодішній народів Європи. Сьогодні важливо повернутися лицем до всієї спадщини, яку дарувало нам християнство.

      





   29.07.13     прот. Василій Ігнат

На фото: роботи протоієрея Олександра Булеци 
(м. Іршава)

Церковні новини

Міжнародний Хресний хід

4 липня в м. Севастополь (АР Крим) прибув Міжнародний хресний хід з мощами святого рівно­апостольного князя Воло­димира, присвячений 1025-річчю Хрещення Русі. З благословення Свя­тішого Патріарха Москов­ського і всієї Русі Кирила, організатором молитов­ного ходу, що об'єднав міста Росії, Білорусі й України, виступила Міжна­родна громадська організація «День Хрещення Русі». На територію Сімфе­ропольської єпархії ковчег із мощами Хрестителя Русі було доставлено літаком із Мінська. Автотранспортом святиня прибула в Севас­тополь. Тут її зустрічали біля пам'ятника святому апостолу Андрію Первозванному, що на території Національного заповід­ника «Херсонес Таврій­ський». Малим хресним ходом святиню доставили у верхній храм Володи-мирського кафедрального собору, де благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта у співслужінні духовенства звершив перед ковчегом з мощами молебень.

7-9 липня хресний хід відвідав Одесу.

Його подальший марш­рут єпархіями Української Православної Церкви такий: Дніпропетровськ (10-13 липня), Чернівці - Успенська Почаївська Лавра (14-16 липня), Ужгород (17-18 липня), Святогірськ - Донецьк -Луганськ (19-22 липня), Харків (23-24 липня),Чер-нігів (25-26 липня).Завер­шиться хресний хід 27 липня в Києві. На Хре­щатику його зустрічати­муть Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил та ієрархи Помісних Православних Цер­ков.

"Скарби лавр України"

8 липня у столичному музейно-виставковому центрі «Музей історії Києва» відкрилася

л виставка «Скарби святих '' Лавр України». Експозиція присвячена 1025-річчю Хрещення Русі й трива­тиме до 15 серпня. Участь у її відкритті взяли вікарій Київської Митрополії єпис­коп Бородянський Варсонофій і секретар Київської єпархії по м. Києву прото­ієрей Віктор Іващук. Захід також відвідали: міністр культури України Леонід Новохатько, заступник голови Київської міської державної адміністрації Віктор Корж, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповід­ника Любомир Михайлина та ін. Владика Варсонофій передав присутнім вітання й благословення від Предстоятеля УПЦ і побажав отримати духовну користь кожному, хто відвідає експозицію. На виставці пред­ставлено унікальні пред­мети з Києво-Печерської, Почаївської та Святогірської Лавр. Серед пред­ставлених експонатів ― ікони, церковні книги, хрести, прикраси для ікон, літографії тощо.

7 липня, у день свята Різдва чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господ­нього Іоанна й пам'яті всіх свя­тих, у землі Русі просіявших, Блаженніший Митрополит Володимир звершив Боже­ственну літургію у храмі в ім'я рівноапостольної княгині Ольги в Дарницькому р-ні м. Києва. Його Блаженству співслужили: Керуючий справами УПЦ, пер­ший вікарій Київської Митропо­лії митрополит Бориспільський Антоній, архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископи Ірпінський Климент, Бородян ський Варсонофій, голова адміністративного апарату Київської Митрополії протоієрей Володи­мир Коцаба, секретар Київської єпархії по м. Києву протоієрей Віктор Іващук, настоятель храму протоієрей Всеволод Рибчинський, духовенство столиці й храму. На малому вході Предстоятель УПЦ, за заслуги перед Українською Православною Церквою та з нагоди 75-річчя від дня народження, нагородив протоієрея Всеволода орденом святого апостола Іоанна Бого­слова І ступеня.

9 липня виповнилося 63 роки від дня народження Президента України Віктора Януковича. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир направив Главі Держави привітання, у якому, зокрема з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі, побажав йому «молитовної підтримки від святих заступників нашого народу ― рівноапостольних великого князя Володимира й великої княгині Ольги».

За матеріалами офіційного сайта УПЦ

1025-річчя Хрещення Русі відсвяткують у США

Урочистості, пов'язані з юві­леєм Хрещення Русі, пройдуть не тільки в Україні, Росії та Білорусі, але й у США, повідом­ляє Седмиця.Ru. Первоієрарх Руської Православної Церкви Закордоном митрополит Іларіон напередодні святкування закликав свою паству зібратись на торжества в м. Джексон (штат Нью-Джерсі), де є право­славний храм в ім'я святого князя Володимира.

«Багато наших кліриків і віруючих мають різне ― неро­сійське ― походження, але всім серцем прийняли звичаї й тра­диції Руської Православної Церкви. Не впадемо ж у спо­кусу поділу нашої єпархії на культурні групи. Тому що, будучи синами й дочками Руcької Православної Церкви, ми всі є громадянами Святої Русі», ― сказано у зверненні владики Іларіона.

Митрополит також відзна­чив, що «коли ми говоримо про Святу Русь, ми маємо на увазі не Російську Федерацію або будь-яке інше громадян­ське суспільство на землі, а той стиль життя, який через віки передали нам такі великі святі Руської землі, як рівноа­постольні князь Володимир і княгиня Ольга, преподобні Сергій Радонежький, Іов Почаївський, Серафим Саровський і найближчі до нас мільйони новомучеників і сповідників XX ст.».

Елладська православна церква виступає за збереження неділі як вихідного дня

Палке обговорення у Греції викликала пропозиція міністерства розвитку дозволити працювати торговельним закладам і в неділю, яка традиційно у цій країні є вихідним днем, повідомляє Седмиця.Ru. За це нововведення виступає й«трійка» кредиторів Греції. Однак ця ідея зустріла відсіч з боку торговельних асоціацій.

Думку Церкви з цього приводу висловив митрополит Коринфський Діонисій, представник Афінської Архієпископії по зв'язках із засобами масової інформації. Елладська Православна Церква вважає, що неділя присвячена Господу Богу й повинна залишатись неробочим днем, ніхто не може забрати у християнина право відвідувати недільні богослужіння та відпочивати після робочого тижня.

У Китаї набирає популярність християнський обряд вінчання

Про це виданню «Амурська правда» розповів настоятель руського православного храму на честь святих апостолів Петра й Павла в Гонконзі священик Діонисій Поздняєв.

«У Китаї дуже популярний християнський обряд вінчання: біла сукня, квіти, арка. Стало модно влаштовувати щось на кшталт вінчання — у церкву люди не йдуть, але обмінюються обручками, зізнаються одне одному у вірності, тобто довільно складений світський чин, ― пояснює отець Діони­сій. ― Писк моди ― запросити на цей захід справжнього, бажано іноземного священика. Мене двічі запрошували. Одного разу вінчалися православні китайці ― спочатку я їх у храмі обвінчав, а трохи пізніше вони влаштували таку само церемо­нію для широкого кола людей. А наступного разу попросили провести молебень із благосло­венням ― наречена не була охрещеною. Але для них був обов'язковий момент обміну обручками, традиційні запи­тання одне одному. На одному католицькому храмі я навіть бачив рекламу «Вінчання у храмі ― модно, креативно, могутньо!», на банері ― китай­ська наречена в білій сукні, якісь пташки-квіточки».

Підготував Олег Карпенко

За матеріалами газети "Церковна православна газета"

29.07.2013

До 1150-річчя християнства на Закарпатті

ДУХОВНА СПАДЩИНА СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПРОСВІТИТЕЛІВ

/минуле і сучасність/

"Споконвіку було Слово"

(Ін. 1, 1)

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, його духовна пісня, ота жива скарбниця людського духу, в яку народ складає і своє духовне життя, і свої сподівання, віру, розум, досвід, почуття. "Нічого не має людського, що чуже нам християнам: і культура і життя, і мир, і страждання, і скорбота, і радість земна, і радість небесна, і краса, і наука ― все нам дороге, тому ще все є явленням Премудрості Божої" ― такими словами звертається до нас один із Отців Церкви 2-го століття – блаж. Тертулліан. Так було із століття в століття, із покоління в покоління і ці слова є актуальними для сьогоднішнього дня. Так визнавало себе християнство з моменту свого виникнення і цю велику місію несло і несе воно в світ ― у всьому вбачаючи явлення Премудрості Божої.

Сьогодні ми покликані перегорнути сторінки сивої давнини Київської Русі та рідного краю, поділитися думками про благородну діяльність вели­ких слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія, авторів першої упорядкованої азбуки слов’ян, визначити їх заслуги в історії культури, розвитку слов’янської писемності, познайомитися з мовою переводів Святого Письма з грецької на слов’янську мову, що стала якби міжнародною мовою слов’янства в ранній період історії.

В житті націй, як і житті людей, бувають довгі періоди важких буднів, бувають періоди занепаду, безплідних провалів, але бувають і яскраві періоди злету, коли духовні і фізичні сили народу досягають максимальної напруги і в короткий проміжок часу здійснюються справи, для яких, здава­лось би необхідні довгі століття.

Таким є "золотий вік" святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в історії слов’янських народів. Декілька десятиліть їх бурхливої діяльності підняло на самий високий рівень слов’янські народи, виховали їх духовний та національний стержень, їх діяльність, можна сказати, сильно впли­нула на весь хід європейської історії. Вони заклали міцний фундамент візантійсько-слов’янської культури, життєдіяльність якої підтверджена більш ніж тисячолітньою історією слов'янських народів, причому підняли її на світовий рівень, дякуючи цьому слов'янські народи зайняли достойне місце в європейській культурі.

Проблема духовної спадщини слов’янських просвітителів ― це в значній мірі проблема відношення слов’ян до візантійської спадщини, проблема віль­ного історичного вибору слов’янських народів. Вся могутня велич великої духовної спадщини Візантії з любов'ю привита слов’янським народам невтомною працею апостолів слов’ян принесла і приносить свої плоди в Православній вірі слов’янських народів. Проблема Кирило-Мефодіївської духовної спадщи­ни вперше стала перед слов’янськими народами у всій своїй гостроті як іс­торичний імператив 1150 років тому назад, причому одночасно в рамках усього слов’янського світу.

863 рік ― початок місії святих братів Кирила і Мефодія у Великій Мо­равії, 865 рік ― хрещення Болгарії, між 864 і 866 р.р. ― перше хрещення Русі, 869 р. ― хрещення сербів. Проповідь і Паноннії, Македонії, Солуні, Малій Азії, хрещення чешського князя Боривоя та його жінки Людмили ― ось велична місія християнізації слов’янських народів, яку здійснили апостоли слов’ян.

80-90 роки IX століття їх учні були вигнані з Моравії не без участі Риму і їм довелося шукати притулку в Карпатській Русі. Отже є всі підста­ви вважати, що православна віра була прийнята нашими предками ще на по­чатку IX століття, за сто років до хрещення Київської Русі.

А в дальнійшому ми бачимо, що в переломні моменти історії кожний раз вставало перед слов’янськими народами і, зокрема, перед Київською Руссю питання про відношення до духовної і культурної спадщини Візантії, носія­ми якої були святі брати Кирило і Мефодій. Так було і через 100 років після їх смерті, коли великий Київський князь Володимир опинився на роз­доріжжі перед вибором віри. Так було і в часи князя Київської Русі Ізяслава, до якого звертався з заповітом преп. Феодосій Печерський "берегти в чистоті православну віру" в далекому XII столітті. Так було і під час Флорентійського Собору /1437-1439/, на якому святий Марк Ефеський, цей нездоланний герой віри, відстояв чистоту Православ’я в один із самих важ­ких для православної Церкви період. І навіть коли Київський митрополит Ісідор став зрадником православної віри, наша Церква зуміла знайти пра­вильне рішення і, відкинувши унію, залишитись вірною візантійській духов­ній спадщині.

ХVІІ століття ― переломний період, коли повстала проблема відношення до візантійської духовної спадщини. Здавалось, що епоха Петра Великого з його спробою "прорубати вікно в Європу", привела до повного розриву з минулим. Але цього не сталось. Святі подвижники нашої землі ― Паісій Величковський, Тихон Задонський, Серафим Саровський, Філарет митрополит Московський та інші повернули історичні віхи до традиційної духовної спадщини православної віри.

В середині XIX століття починається нова, уже не теоретична, а філософсько-релігійна переоцінка минулого. І знову проблема духовної спадщині стає головною злободенною проблемою. І якщо представники славянофільства (одна з філософських течій) вбачали у візантійській православній спадщині не мертвий тягар минулого, а живе сьогоднішнє й майбутнє, то філософи-західники, як Володимир Соловйов заявляли про своє несприйняття "напівазіатської Візантії і бажали провести в життя голов­ну ідею ― шлях до загальнохристиянської ідеї лежить через відречення від візантійської духовної спадщини і об’єднання з Заходом. Ця концепція звучить уже не як курйоз, а як реальний заклик до зміни історичних віх.

І сьогодні, на початку 21 століття перед нами стоїть це питання: де вселенскість, де істина ― в візантійській православній спадщини, яку залишили нам святі брати Кирил і Мефодій, і яка підтверджена життєдіяльністю 1150-літнім періодом свого існування, чи в більш широ­кому крузі християнських і нехристиянських вірувать та ідей сьогодення? І сьогодні ми бачимо спроби деяких сил деструктивного характеру роз'єд­нати єдність православних слов’янських народів та знищити святу православну віру. Цей нелегкий період переживає сьогодні і православна Церква на Україні, розділена амбіціями злих сил, для яких існує лише єдиний закон ― "розділяй і володарюй".

Святі брати Кирил і Мефодій, створивши першу азбуку та здійснивши переклад Святого Письма і богослужбової літератури на слов’янську мову, внесли величезний вклад в духовну спадщину слов’янських народів. Апостоли слов’ян дали нашим предкам Священний переклад Слова Божого, який став передачею їм першоджерела. Діяльність святих братів у цьому напрямку представляла собою перший гігантський крок в передачі слов’янам всієї суми знань, які накопила Візантія і отримала в спадщину від класичної античної епохи: в передачі її історичного досвіду, духовних цінностей, художніх ідеалів, етичних та юридичних норм права.

Особливо переклад Святого Письма мав самий величезний вплив на розвиток духовності слов’янських народів. Тут в перший раз почули вени звуки рідного слова благородного та високого, і в першій раз почали розуміти, яка багата, велична і прекрасна мова їх предків, і в перший раз загля­нули вони в свою душу і побачили всю велич, красу, могутність її природних сил для висловлення яких служить таке могутнє слово. І тому всю­ди, куди поширювався переклад солунських братів, слов’яни зустрічали його з радістю. Цей переклад зіграв вирішальну роль на поширення православної віри між слов’янськими народами. Отримавши переклад Біблії і богослужбових книг на рідній мові, слов’яни почали розуміти святу віру. Вони побачили всю могутність її Божественних Істин перед грубими марновірствами язичницького світу і приймали її з любов’ю. За короткий проміжок часу слов’янські на­роди прийняли святу православну віру, чого не було раніше за цілі віки. Необхідно також відмітити, ще переклад Святого Письма предостеріг всі слов’янські народи від ісламізму і навіть відвернув від папізму і дав чистоту православної віри.

Поряд з цим слов’яни відчули необхідність в науках і освіті, як тільки почули із вуст своїх першовчителів Слово Боже на своїй рідній мо­ві. В Болгарії і Моравії засновуються духовні училища ще святими Кирилом і Мефодієм. На кінець ІХ століття у слов’ян появляються перші учені мужі, які не тільки здійснюють переводи на слов’янську мову, але й пишуть свої верші літературні твори на рідній мові. Швидко починає розвиватися народ­на писемність у слов’янських народів, в той час як в інших країнах Європи не було ще й думки про це.

А згадаймо хоча б, що з прийняттям християнства на Київській Русі починається бурхливий розвиток освіти та культури, появляються перші лі­тописи, що підносить Русь на одне з перших місць серед цивілізованих кра­їн Європи. Як бачимо, сім’я посіяне святими братами упало в добру землю і принесло достойні плоди.

І ось сьогодні можна почути, що в нашому краї моляться на "чужій" мові. Виникає питання: на якій "чужій"? Адже невідомо жодного факту, щоб хто-небудь із видатних вчених сучасності назвав нашу рідну церковнослов'янську мову "чужою". Ця мова на протязі довгих століть була мовою молитви наших предків. Нам добре відомо які цілі переслідують такі лжепросвітителі, які намагаються знищити православну віру, та підірвати основи духовності нашої побожної, глибоковіруючої людини, підірвати основи нашої величезної духовної культури.

Сьогодні ми повинні низько вклонитися нашим великим просвітителям за створення першої азбуки, за зміцнення слов’янської культури і писемнос­ті, про що болгарський проф. Е. Георгіев писав: "Слов'янські народи успіш­но розвивають пронизану християнським духом культуру, що заповідали святі Кирило та Мефодій. Значення їх в житті слов’ян надзвичайно велике. І коли чужоземні завойовники намагались перетворити слов’ян у своїх рабів, ця культура служилі їм надійною опорою".

Історія вчить ― говорили древні. Тому не можна забувати її уроків. Людство завжди стоїть не тільки перед судам Божим, але й перед судом історії. Історія завжди виносить свій вердикт, і можливо сьогодні ми несемо розплату за наше недавнє минуле, яке всім нам добре відоме. І саме головне ― відмирає все гріховне, страшне, бездуховне і залишаєть­ся тільки святе, безсмертне, вічне. Такою і є духовна спадщина слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія і тому вона невмируща і має своє майбутнє.
     

       









     29.07.2013                                        Прот. Василій Ігнат