Вознесіння Господнє
Духовною радістю наповнені наші серця, прославляючи величне свято Вознесіння Господа нашого Іісуса Христа на небо. Цей день особливий і важливий для кожного православного християнина, в ньому підтверджена слава Спасителя, Який воскрес із мертвих. І до цієї вічної слави покликаний кожний із нас — стати наслідником Царства Небесного.
Ми святкуймо особливу подію в євангельській історії, якою завершується перебування на землі Господа нашого Іісуса Христа. Вона неповторна і особлива, бо поєднує і стирає межу між земним і небесним, між історичним і вічним, тому що Іісус Христос, який воскрес із мертвих, залишається для всіх нас тією ж самою Боголюдиною, Він здійснив наше спасіння, возноситься на небо. Свято Вознесіння дає нам відповідь на питання, що означає пришестя у світ Спасителя? Іісус Христос прийшов у світ, щоб спасти увесь рід людський від рабства диявола, гріха і смерті, і здійснивши цю Місію хресними стражданнями, смертю і Воскресінням, залишає цю землю видимим чином. І тому сенс пришестя Спасителя в момент Боговтілення полягає в тому, що Він врятував всіх людей Своїми стражданнями, кров’ю і Воскресінням. Він дарував нам Своє Пречисте Тіло і Кров, які єднають нас із Господом. Іісус Христос відкрив усім нам, земним людям, можливість з’єднатись у небесній славі в Царстві Божому і стати наслідниками вічного життя.
Після Воскресіння Господь наш кус Христос сорок днів залишався та перебував на землі, щоб переконати усіх в істинності Свого Воскресіння. Своїм апостолам Він «являв Себе живим з багатьма вірними доказами протягом сорока днів, являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3). А в сороковий день після Свого Воскресіння Господь востаннє явився апостолам в Єрусалимі, вивів їх з міста до Віфаніі на Єлеонську гору (Діян. 1, 12), де часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його шлях на Голгофу. Благословивши апостолів, Іісус Христос возноситься на небо, де належить Йому бути, і де він повинен підготувати місце для всіх нас. «Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2), — говорив Спаситель. Він став віддалятися від них, возноситися на небо, і хмара сховала Його від їхніх очей. Ця хмара була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари, яка наповняла скинію (Вих. 40, 34). Після Вознесіння на небо Спаситель сів праворуч від Бога (Мк. 16, 9). Апостол Павло нам про це говорить, що Той «Хто зійшов, Той і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Євр. 4, 10), Своєю святістю, славою і могутністю. Іісус Христос, Який зійшов з неба, явився на землі в образі людини для спасіння всіх нас, вознісся на небо та набув Божої слави і сили, щоб всіх милувати і спасати.
Вознесіння Іісуса Христа на небо є явленням Його слави і завершенням справи нашого відкуплення. Через своє Вознесіння на небо Господь відкрив людям дорогу на небо для участі у тій славі, яку Він отримав. Учні поклонилися Господу і довго стояли і дивилися на небо вслід Його. Тоді з’явилися перед ними два ангели в білому одязі і сказали: «Мужі галілейські! Чому ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Іісус, Який вознісся на небо, знову прийде (на землю) таким же чином (в плоті людській) як ви бачили Його, коли сходив Він на небо». Після цього апостоли повернулися в Єрусалим з великою радістю і залишилися там усі разом, очікуючи сходження Святого Духа, всі вони перебували в молитві, прославляючи Бога.
А через десять днів після Вознесіння на небо Іісуса Христа в день свята П’ятидесятниці, яке було встановлене в пам’ять Синайського законодавства, Він послав Від Отця у світ Духа Святого, Який просвіщає і освячує всіх від чад Церкви Христової. Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись з Христом, повертаються до Єрусалима не з сумом, а з радістю?
Вони запам’ятали обіцянку Христа: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Господь всюдисущий завжди з нами Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. Вознесіння Господнє має особливе значення і як образ обожнення кожного віруючого у Христі.
Наша найголовніша цінність і є чекання Воскреслого Спасителя в Його Другому і Страшному Пришесті. Це чекання воскреслого Спасителя покликано наповнювати наше життя, тому що кожна людина в кінці свого земного буття, переходячи від цього життя до життя вічного, побачить своїми очима Христа воскреслого і дасть Йому відповідь про своє життя. Так, як і все людство, і весь світ, дадуть відповідь про свою історію Сину Божому, коли він, по слову ангелів, з’явиться світу, зійде з неба для Суду над родом людським.
Так Євангеліє з’єднує минуле з майбутнім — невідомим майбутнім, наповнюючи весь простір людської історії реальною і самою важливою цінністю, яка полягає в тому, що життя людини має смисл тільки тоді, коли воно звернуте до Бога і чекає Пришестя Спасителя — і в своєму особистому житті, і в житті всього людського роду.
Дорогі брати і сестри! Всім нам даровано Богом цей час — від Пришестя у світ Спасителя до Його Другого і Страшного Пришестя — як час творити добро, боротися зі злом, час утвердження Божественної правди, Божественної істини в своєму особистому житті і в житті оточуючого нас світу. Всі ми покликані чекати Спасителя і творити Його святу волю. Як важливо зрозуміти усім нам цю велику істину: якщо будемо жити по Слову Божому, чекаючи Його Пришестя, то світ стане іншим. Господь знайде тут Своїх учнів і кожного, хто буде працювати на цій спасительській ниві, причислить до Свого Небесного Царства. Святитель Іоанн Златоуст звертається до усіх нас словами: «Якщо хочеш знати, до якої слави закликає нас Господь, то ти не дивися на славу земних царів, а підніми голову свою і побачиш Сина Божого, Який сидить з правої сторони Отця Небесного. Тут він приготував місце і для кожного з нас».
І тому всім нам важливо зрозуміти, що ми живемо напередодні Божественного Царства, і тому кожний повинен готувати себе до зустрічі зі Спасителем. Кожний із нас, переступаючи межу життя і смерті, лицем до лиця предстане перед Богом.
Деякі люди, навіть визнаючи, що Бог існує, не спішать прийти до храму, а особливо в часи бід і іспитів, не спішать покаятися у своїх гріхах, не спішать переосмислити своє життя і дуже часто посилаються на те, що ще є час. До прикладу, говорять так: «Я ще вспію. Звичайно, необхідно покаятися, потрібно змінити своє життя — адже не можливо так жити в гріхах, як живу сьогодні; але ще є час, до того ж багато справ! — потрібно зробити і одне, і друге, і третє...».
Ніхто не знає і не може знати, коли нам необхідно буде предстати перед Богом. Тому потрібно завжди жити так, щоб у кожний момент можна було порадуватися зустрічі зі Спасителем, а не у відчаї боятися і зрозуміти, що життя закінчилося і все програно, весь час прожито впусту і суєті, а головного не зроблено... Необхідно обов’язково жити так, щоб ця зустріч з Господом була для нас такою ж радістю, як і для святих апостолів, які пам’ятали слова ангелів на Єлеонській горі.
(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)
Прот. Василій Ігнат
