Вітаємо з Новим 2017 роком!

«Літо Господнє»

«Як нескінченний золотий потік проходить час, який приходить з вічності і безповоротно повертається у вічність» – стверджує святитель Церкви Христової Григорій Богослов. Безповоротно відходить у вічність буття минулий рік, з яким ми прощаємось, і з надією вступаємо у Новий 2017 рік. Оглядаючись на минулий рік, багато чого так і залишилось лише надією на завтрашній день. Це і питання миру на нашій рідній землі, якого так всі ми чекали і лише живемо надією і просимо Бога в молитвах дарувати цей мир Божий у Новому році. Так, ми нічого не зробили, що могло б зробити цей рік, що минає, «Літом Господнім», згідно з Євангельськими словами.

Скільки чекань і надії ми вкладаємо в майбутній рік. І знову всі ж чекаємо, що будемо щедро одарені Богом любов’ю тих, хто нас оточує. Але цього недостатньо, ми покликані бути і творцями; ми покликані зробити цей рік «Літом Господнім». І нам слід пам’ятати, що «сила Божа в немічі здійснюється», і не просто в людській немічі, а в немічі діяльній, в немічі подвигу, і тому потрібно постійно молитись, працювати, нести духовний подвиг. Для цього ми повинні ввійти в цей рік з смілими і твердими намірами будувати в повну міру наших можливостей «Град Божий» в цьому «граді людському», в якому ми живемо.

І знову, оглядаючись на минули, ми бачимо, скільки багато чого ми не зуміли здійснити на протязі цього року по різним причинам, в тому числі – по недобрій нашій волі. І перед тим, як вступити в Новий рік, покаємося перед Богом, визнаємо свої помилки і збережемо досвід життя, який нам дарує можливість більше не повторяти минулих помилок. Пам’ятаймо, що весь сенс нашого життя тільки в тому, щоб любити Бога, любити ближнього і щоб все творити тільки в ім’я цієї жертовної любові, творити добрі діла.

Пам’ятаймо, що самий важливий час у житті – теперішня мить. Тому що минуле відійшло у вічність, а майбутнє – ще не наступило; і сама важлива людина у твоєму житті та, яка тепер знаходиться перед тобою і якій ти можеш зробити добро або зло; і сама важлива справа у твоєму житті – в цю хвилину, цій людині дати все, що може бути їй дано.

Будемо вступати в Новий рік з почуттям відповідальності і духовної радості, вступати в цей Новий рік з вірою в Бога, з надією, що Господь укріпить наші немічні сили тільки силою Божою. Пригадую народну мудрість. Один король сказав своєму народу: «Спитав я сторожа, який стояв у дверей нового року: «Дай мені світло, щоб я з упевненістю міг вступити безпечно у невідоме…». І він сказав мені: «Вклади руку твою у руку Божу – це буде для тебе краще, ніж світло, і вірніше відомого шляху». А це закликає кожного з нас довіритися Богу у всіх обставинах життя.

В Новому році перед нами лежить час, як чиста засніжена рівнина, не зап’ятнана гріхами нашими. Ми можемо вступити в цю рівнину життя і почати йти твердим кроком віри, повного довір’я до Бога, з надією, що все буде не по-нашому, а по-Божому. І з посиленою любов’ю ввійдемо в цей рік, з щирим покаянням за наші гріхи і йти до Бога, як апостол Петро пішов по морським хвилям. Підемо назустріч Богу з вдячністю, навчимося дякувати за все, тому що все нам даровано від Бога для спасіння, все – дар Божий: і світле і темне, і гірке і солодке, і печаль і радість. І далі будемо йти так, щоб воцарилося Царство Боже, Царство Господнє, Царство любові. Ввійдемо в цей же Новий рік, як діти Божі, щоб будувати Божий світ, в якому прославиться Господь, в якому засяє радість Господня.

Дорогі браття і сестри! Сердечно вітаю всіх вас з Новим 2017 роком. Від всієї душі бажаю, щоб благодать Божа завжди щедро перебувала у ваших душах і серцях. Мира вам Божого та благословення Господнього.

прот. Василій Ігнат. 

Слово про Архіпастиря!

Христос посреді нас!

Дорогі браття і сестри!

Вашій увазі пропонуємо «Слово про Архіпастиря!»

4 листопада 2016 року Церква нашого краю урочисто відзначила 50-річчя Високопреосвященнішого Феодора, архієпископа Мукачівського й Ужгородського. А 16 грудня Його Високопреосвященство відзначив день Тезоіменитства, день пам’яті свого небесного покровителя, священомученика Феодора, архієпископа Олександрійського.

Ваше Високопреосвященство! Дорогий наш владико! Від імені духовенства та багатотисячної православної громади Іршавщини прийміть наші щирі привітання разом з найкращими побажаннями та щирою молитвою до Всещедрого Бога, Цариці Небесної Божої Матері та Вашого небесного покровителя і священомученика Феодора, архієпископа Олександрійського. Ми просимо і молимо Всемилостивого Бога, щоб укріпляв і підтримував Ваше Високопреосвященство в доброму здоров’ї на многії і благії літа на радість і славу Святої Церкви Христової і всього православного народу краю.

Благодаримо Господа, Подателя життя та всіх благ, Який одарив ваше Високопреосвященство Своїми Божими всещедрими дарами. Ваше Високопреосвященство є мудрим кормчим церковного корабля, а Ваше святе ім’я стало символом вірності Святому Православ’ю, Церкві Христовій, символом великої жертовної любові до всього глибоковіруючого народу краю.

Молодим Ви прийшли до нашого краю і довгий час несли послух священнослужителя і духівника Мукачівського Свято-Миколаївського жіночого монастиря. А вже дев’ятий рік, як ви є архіпастирем Мукачівської єпархії.

Свято-Миколаївський Мукачівський жіночий монастир у всі часи, навіть у роки безбожного атеїзму, був осередком Православ’я на Закарпатті. Незважаючи на те, що ті часи не сприяли духовному життю і церковному розвитку, оживилось духовне життя у святій обителі: постійно зростала кількість духовних чад. Монастир неначе заново ожив. До нього поспішав церковний народ послухати мудре слово, отримати духовні поради, взяти благословення на добрі справи. І кожний, хто приходив до святої обителі, заново оживали повнотою євангельського життя та християнського свідчення про Бога, Святу Церкву, віру православну, відроджувалися духовним життям. Древня обитель, як і в старі добрі часи, вказувала правильну дорогу до вічного спасіння. Пригадую, що часто в келії Ви приймали багатьох священнослужителів та духовних чад. Всі отримували добрі поради, мудрі настанови. Для багатьох Ви й нині залишились досвідченим духівником, якого в наші часи кожному з нас нелегко знайти. У Вашій прекрасній бібліотеці можна було повести розмову і про сьогодення церковного життя, отримати відповідь з багатьох питань духовності, з питань богословських основ християнського віровчення. І кожний, хто зустрічався з Вами у розмові, отримував духовні поради, правильні відповіді та питання, були вражені Вашою простотою, доступністю, мудрістю, а особливо духовністю.

Пригадую слова нині покійного протоієрея Миколая Логойди, колишнього секретаря Мукачівської єпархії, який у розмовах з духовенством говорив, що необхідно звернути увагу на цього молодого духівника, що його чекає  велике майбутнє – він стане мудрим архіпастирем нашого краю

Ставши архіпастирем нашого краю, Ваше Високопреосвященство, Ви зуміли об’єднати весь народ, духовенство, яких любите жертовною архіпастирською любов’ю. Велика і різностороння діяльність Вашого Високопреосвященства на ниві Божій. Ви постійно проявляєте свої найкращі якості на ниві архіпастирського служіння Богу, народу, у справі проповіді Слова Божого, в адміністративній та господарській діяльності. Ви докладаєте чималих зусиль у вирішенні найскладніших питань церковного життя. Особливо зріс авторитет Вашого Високопреосвященства серед духовенства, віруючого народу, бо всі питання Ви вирішуєте по совісті, з честю, гідно виконуючи пастирські обов’язки. Все це ми чітко усвідомлюємо і відчуваємо.

Ваше Високопреосвященство є одним із найдосвідченіших богословів нашого краю. Християнське життя, як відомо, складається з практичної і духовної діяльності. Останню святі  Отці Церкви називають богослов’ям. Мета християнського життя, як вчив преподобний Серафим Саровський, в «стяжанні благодаті Святого Духа» І, безсумнівно, що ця мета без знання основних істин православної віри недосяжна. Особливо це відчувається у Ваших проповідях, публікаціях на сторінках церковних видань «Православний літопис», «Наукові записки». Ви навчаєте всіх вічній Премудрості зростати у духовному розумінні. Це сприяє тому, що віра християн є живою і багатою добрими справами.

Особливо неповторними є Ваші архіпастирські проповіді, в яких ви проповідуєте величні істини Божі, закликаючи всіх стати на дорогу спасіння і вічного життя. Ваші проповіді просякнуті Духом Святим і завжди відкривають перед нами незвідану новизну, особливо про епоху ХХ століття, коли Ви говорите про новомучеників та сповідників сучасності. Ваше архіпастирське мудре слово завжди возвеличує дух, утверджує молитовність та живий зв’язок всіх з Господом Ісусом Христом.

Чимало Ваших архіпастирських трудів направлені на утвердження зв’язків з Афоном. Недарма протягом багатьох століть вихідці з нашого краю несли свій чернечий послух на цій святій горі. Особливістю цієї духовної царини є те, що ви сприяєте будівництву храмів на честь чудотворних ікон Божої Матері, чимало яких прославлені на святій горі Афон. І Ви приносите в дар святим обителям краю списки чудотворних афонських святинь. А це велика милість і заступництво Богоматері нашого краю, які служать духовному єднанню з Афоном.

Ваше Високопреосвященство проводить тісну співпрацю з вченими науковцями Ужгородського національного університету, сприяє проведенню міжнародних наукових конференцій, матеріали яких публікуються на сторінках журналу «Наукові записки». З Вашого благословення та сприяння при єпархіальному управлінні функціонує 21 відділ церковно-просвітницьких центрі, товариств, братств, які проводять величезну діяльність у всіх сферах духовного життя краю, особливо пов’язаних роботою з молоддю, які сприяють відродженню і духовному зростанню.

Не можна описати всю величну діяльність Вашого Високопреосвященства у цьому невеликому слові. Але вона відкриває для всіх дорогу до пізнання істинного Бога, святої Церкви, православної віри, на кінець, дорогу людини до пізнання самої себе, адже на шляху до спасіння важливо «пізнати самого себе».

Ваше Високопреосвященство!

Ви гідно і мудро окормляєте Церкву Христову, ведете Божий народ через всі випробування, труднощі у цьому нелегкому земному світі, що лежить у злі, проводите через житейське море до тихої пристані Царства Божого. За роки Вашого архіпастирського служіння у нашому краї освячено чимало нових храмів, відкрито нові монастирі, відбувається духовне відродження Божого народу. І все це духовною радістю переповнює наші вдячні серця, і  наші душі наповнюються благодаттю Божою.

Вже дев’ятий рік Ваше Високопреосвященство духовно окормляє православну паству Мукачівської єпархії. І один Господь знає, які іспити довелося пережити Вашому Високопреосвященству за цей час, і які чекають ще попереду. Допомоги Вам Божої, Високопреосвященніший Владико і многая літа.

І в ці дня Вашого славного ювілею – 50-річчя, Дня Тезоіменитства, дорогий і Високопреосвященніший Владико, ми з синовньою любов’ю до Вас, возносимо щирі і сердечні молитві до Всещедрого Бога, Цариці Небесної за здоров’я Вашого Високопреосвященства і просимо Господа укріпити Ваші духовні і тілесні сили у високому архіпастирському служінні для блага і слави Святої Православної Церкви Христової та спасіння люблячої Вас православної пастви краю.

Іс полла єті, Деспота!

Василій ІГНАТ,

протоієрей м. Іршава  

Також опубліковано в газеті «Нове життя».

Чому я передплачую газету «Нове життя»?Слово – найцінніший скарб цивілізації

«Споконвіку було слово» (Ін. 1, 1)

Через товщу тисячоліть дійшло до нас слово. Ще до всесвітнього потопу був написаний давній пам’ятник Єноха. Шумерський епос, вавилонські клинописні таблиці, древня єгипетська та грецька антична література, письмові пам’ятки олександрійської бібліотеки, кумранські манускрипти, священні кодекси християнського письменства, датовані першими століттями появи церкви. Ось далеко неповний перелік шедеврів людської цивілізації. Слово – найцінніше надбання людства.

І незважаючи на те, що людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, все ж таки слово має майбутнє і для прийдешніх поколінь. Іршавська районна газета «Нове життя», яка нещодавно відзначила своє 70-річчя, в цей час, коли економічна криза охопила все суспільство, на своїх сторінках несе вічне слово, яке вселяє надію на завтрашній день.

Ще зі шкільної парти я намагався осягнути премудрості вічного слова. Згодом, будучи призваним на строкову військову службу, чимало власних публікацій було опубліковано на сторінках двох газет: армійського та військового округу. Після служби, вступивши на навчання до Московської духовної семінарії, написав чимало творів з різних богословських та історичних предметів, основна маса яких була написана на відмінно. Згодом я продовжив писати ці твори і під час навчання в Київській духовній академії. На початку 80-х років, прийнявши сан священника, у роки радянської періоду церква переживала чи не найкращі часи. Пригадую, доводилося платити і штрафи, накладені адміністративними комісіями Мукачівської районної ради за проведення освячення пасхи за «територією церковного подвір’я» у віддалених приселках. І про друковане пастирське слово можна було хіба що мріяти.

У вересня 1990 року я був призначений настоятелем свято-Петро-Павлівського храму м. Іршави. Часи почали змінюватися. Церква вийшла за «межі церковного подвір’я». Людина почала усвідомлювати, що «душа за природою християнка». Священник отримав можливість займатися улюбленими справами – публікуватися на сторінках преси, викладати в духовному училищі, займатися громадськими та духовно-просвітницькими справами серед дітей, організовувати будівництво нових храмів, створювати духовно-просвітницькі центри, бібліотеки, галереї, тощо.

З початку 90-х років ХХ століття я друкуюсь часто на сторінках районної газети «Нове життя» та інших видань. І публікації носять церковний зміст. А це, повірте, дуже відповідальна, підкреслюю, саме церковна журналістика.

Як пастирю, доводиться висвітлювати на сторінках газети різні питання громадського життя через призму поглядів пастирського служіння святій Церкві та Божому народу. Як викладачу Мукачівського духовного училища мені доводиться брати участь у роботі наукових церковних конференцій, у тому числі й міжнародних. Пригадую, що одна з них була присвячена 400-річчю Києво-Могилянської академії, а друга – 1000-літтю древньоруського монашества на Афоні. У роботі конференцій останнім часом беруть участь науковці та студенти українських вищих навчальних закладів, які виступають у Київській духовній академії та семінарії. Повірте, всі вони зацікавлені у тісній співпраці з духовними навчальними закладами України. Це дійсно виростає на наших очах майбутня українська інтелігенція, яку цікавлять питання духовного життя.

Сьогодні ми бачимо, що релігія і наука аніскільки не виключають одна одну, як це вважали раніше і чого боїться багато наших сучасників, а навпаки – вони узгоджуються, доповнюють одна одну, бо «наука без релігії неповноцінна, а релігія без науки сліпа», – писав А. Ейнштейн. Науковий світогляд, що претендував на універсальну парадигму, яка замінила б релігію, звичайно, не відбувся. Створення будь-якої стрункої наукової системи неминуче призводить до думки про існування Бога.

Зараз у всьому світі почалося зближення науки та релігії. Сьогодні змінився погляд на Біблію, яка є так званим «кодом» людської цивілізації, до речі часто чуємо це модне слово – «код». Людський розум, як би далеко він не заходив у всіх інших галузях, не зможе перерости інтелектуальної висоти і моральної гідності, що сяє в Євангелії. І тому кожен серйозний дослідник природи має бути людиною релігійною. Йдеться таким чином про вірний світогляд ученого, без чого його дослідження не приводить до істини.

На сучасному етапі розвитку науки відбувається зворотній процес – процес «заперечення заперечення», наука здійснює поворот до релігійного вчення, до Біблії, яка є «первокнигою» людства. Якщо раніше Бог «виганявся» з сфери науки, то тепер, образно кажучи, присутність Бога стає все більш необхідною у науковій картині світу.

Ось чому я є підписчиком газети «Нове життя». Щоб внести і свою лепту у духовне відродження. Щиро дякую редакції газети, її керівництву. Призиваю на всіх вас Боже благословення і живу надією на подальшу тісну співпрацю.

Особливо сьогодні це є актуальним у нинішньому світі. У нашому досягненні світу і при обранні шляхів виходу цивілізації з моральної та економічної безвиході цілком раціонально доповнити наукове знання релігійним. Прийняття наукою Бога Творця сприятиме глибшому пізнанню духовних цінностей та можливості виходу людини із затяжної кризи, яка є кризою людського духу, кризою душі.

прот. Василій ІГНАТ,

м. Іршава. 

       

15 грудня в Іршавському районному будинку культури церковним братством проведено урочисті заходи в честь святителя Миколая, архієпископа Мир Ликійського чудотворця.

Виступили: архімандрит Агапіт та протоієрей Василій Ігнат.

Дитячий хор свято-Петро-Павлівського

храму м. Іршави

(Відеооператор: Володимир Поляк)

Пекло Голодомору 1932-1933 років

     В історії народу бувають страшні трагічні події. І в цей час людські серця наповнюються невимовним горем, немає ніякої надії, згасає слово, холоне кров у людських жилах. Саме таку трагічну подію у ХХ столітті пережив український народ – Голодомор 1932-33 років.

     Людина – вершина Божого творіння. Творець наділив її своїми щедрими дарами, розумом, мудрістю і поклав перед її очима життя і смерть. І якщо людина буде виконувати заповіді Божі, то буде жити вічно, адже вона покликана Господом до безсмертя. Та, на жаль, ще на зорі своєї історії людина обрала шлях смерті, будучи вигнана з раю. Людина забажала бути «богом» без Бога, як і обіцяв їй диявол.

Прийнявши православну віру у водах Дніпра, наш народ знайшов «безцінний бісер – Христа» та побачив світло істинного богопізнання. І, дійсно, Київська Русь стала святою в очах европейських народів, бо «вона не просто прийнла християнство – вона полюбила його всім серцем, вона пригорунла до нього свою душу, вона притулилася до нього всім, що було в ній найкращого» – як писав Олександр Солженіцин.

     Та ХХ століття стало однією з найстрашніших епох в історії українського народу. Це епоха безбожної революції, двох світових воєн, трьох страшних голодоморів, епоха тоталітаризму та безжального знищення духовенства, інтелігенції, ліквідація «куркульства», знищення ворожих «елементів», безжальні розстріли невинних людей. Всі ці роки лихоліть і бід ХХ століття забрали життя не одного десятка мільйонів нашого народу.

І серед цих лих і бід чорною сторінкою вписаний в історію українського народу Голодомор 1932-33 років, який призвів до мільйонних жертв та приніс багато лиха.

     Сьогодні перед кожним з нас виникає маса питань – чому так сталося, в чому причина голодної смерті мільйонів невинних людей? В цей час Україна була житницею для багатьох народів, годувала хлібом майже чи не всю Європу, а власний народ помирав з голоду, бо тоталітарний радянський режим через репресивні акції призвів до страшних жертв, до страшного лиха.

     Ми забуваємо про дуже важливий фактор, що і спричинив катаклізми та призвів до страшного лиха український народ. У ХХ столітті відбулася перш за все революція світогляду – відбулося відречення від Христа та християнської моралі і духовних цінностей. Народ обрав нову віру – в людину-бога. Безбожний режим закликав людство побудувати рай на землі, примарне світле майбутнє.

Але майбутнього немає без Бога, бо тільки Господь є джерелом світла, є Творцем і Подателем усякого блага. І це примарне земне будівництво світлого майбутнього замість блага несло смерть та зло.

     Там, де будують рай без Бога, там з’являється пекло. Там, де немає місця Богу, там наступає «винищення, голод і меч». Там, де немає віри в Бога, там відбуваються масові вбивства і знищення мільйонів, цинічні і безжальні. Бо тільки в богоненависницькому та людиноненависницькому середовищі могли скоїтися подібні страшні злочини ХХ століття. І наш народ замість обіцяного «райського» життя отримав муки аду. А ті, хто вижив у страшних жорнах історії, назавжди запам’ятали, що таке «рай на землі», коли він будується без Бога.

     Хочу навести розповідь Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України. «Пам’ятаю, -- пише він, -- як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-33 роки. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об’єктом жертовності. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла склянку пшона. Це було єдине, чим сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів. Остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та ось до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу і викинули його з колиски, забрали пшоно, яке мама сховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським».

     Наша рідна матір Свята Православна Церква у молитвах згадує у ці дні імена невинно вбитих, померлих від голодної смерті, закатованих жертв голодоморів та інших репресій, які загинули від страшних мук голоду, страчених, вбитих та розстріляних у ці трагічні роки. Це воістину трагедія всього українського народу і не тільки його.

     Всі ми покликані прозріти, зректися богоборства та змінити свій гріховний образ життя, принести щире покаяння в своїх гріхах, і тоді зміниться і навколишній світ. Як мудро писав поет:

          Без Бога нація – юрба,

          Одним об’єднана пороком,

          Чи божевільна, чи сліпа,

          А ще страшніше – бо жорстока.

          Будь-хто хай з трону розсипа

          Слова високі якомога.

          Юрба без Бога – все ж юрба,

          Поки не звернеться до Бога.

     Пам’ятаймо: лише щира віра в Бога, тверда надія на Його допомогу та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати нам світле безсмертя у Царстві Божому, побудувати гідне майбутнє земне життя і застережуть від помилок минулого. «Душі їх во благих водворяться. І пам’ять їх – в рід і рід».   

прот. Василій Ігнат,

м. Іршава

     Частково опубліковано також в газеті "Нове життя"

Панахида за померлими під час Голодомору 1932-1933 р.р.
(Відеооператор: Василь Ловска)

1 грудня 2016 р. в Іршавському районному будинку культури проведено заходи, приурочені Дню інвалідів. 

(Автор фото: Василь Ловска)