ЩО ТАКЕ "ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА"?

Телебачення, радіо та газети у цей день пропонують свої версії та сценарії «свята», якого немає в жодному календарі. Інші підуть іще глибше: запропонують використати цей день як переповнену «любов'ю» можливість довести своїм «коханим» свою любов, не дивлячись на попередження Церкви про те, що дошлюбні та позашлюбні зв'язки є ніщо інше, як гріх, який над нами бере верх та паплюжить наше єство. На жаль, навіть таке велике почуття, як кохання, зараз використовують для пропаганди гріха перелюбу та блуду. Неймовірно, але багато молодих та не зовсім людей вбачають у цьому «святі» можливість «злегка погуляти» та «розслабитися». У чому ж полягає справжня любов? Чому християнство вважає доцільним мати фізичну близькість тільки у рамках подружнього життя?

Священник Андрій Дудченко

orthodoxy.org.ua

Якщо ми заглянемо в Місяцеслов, то в цей день (як за григоріанським, так і за юліанським календарем) не виявимо пам'яті зазначеного святого. Православна Церква вшановує трьох святих з таким ім'ям: священномученика Валентина (30 липня) і двох мучеників (24 квітня і 6 липня, дати вказані за юліанським календарем або новим стилем), але жоден з них не є тією особою, з ім'ям якого пов'язана поява так званих «валентинок» ― спеціальних романтичних листівок у вигляді сердечок.

«Католицька енциклопедія» вказує також трьох святих з ім'ям Валентин, які вказані в мартиролозі під 14 лютого. Це ж видання згадує про популярне святкування «дня святого Валентина». Його витоки, безсумнівно, слід шукати в середньовічному повір'ї про те, що в середині лютого у птахів починається шлюбний період. У зв'язку з цим день 14 лютого вважався спеціально присвяченим для закоханих: можна було відправляти любовні листи і дарувати дрібнички, які нагадують про любов. Англійська і французька література XV століття говорить про таку практику. Здається, найпершу згадку про це можна відшукати в 34 і 35-й баладах поета Джона Гоуера (1327-1408). Ті, хто виберуть один одного при цьому святкуванні, повинні називати один одного своїм Валентином. Дейм Елізабет Брюз (Dame Elizabeth Brews) пише в «Paston Letters» про гідну пару, яку вона хоче підшукати для своєї дочки, адресуючи свої слова обраному прихильнику: «У понеділок, мій кузен, буде день святого Валентина, і кожна пташка знайде собі пару. І якщо ти захочеш прийти ввечері у вівторок і запасешся терпінням, я вірю Богові, що ти поговориш з моїм чоловіком, і я молитися, щоб ми завершили цю справу». Незабаром після цього молода леді відправила тому ж чоловікові лист, надписавши його: «Моєму дорогому Валентину, Джону Пастону, есквайру». Пізніше звичай вибирати і посилати «валентинки» став поступово забуватися і був відроджений тільки в XX столітті.

У сучасному західному світі цей звичай став неофіційним масовим святом, а з падінням «залізної завіси» проник і на територію пост-радянських держав. Нагадування про «день закоханих» ми чуємо все частіше і частіше. Інтернет пропонує безліч сайтів, на яких можна прочитати про це свято, ознайомитися з прикладами спеціальних ігор, дізнатися про те, що слід писати на «валентинці», і тут же відправити її своєму другу чи подрузі.

Як ми вже говорили, католицька традиція не пов'язує виникнення «дня св. Валентина» ні з одним з святих, пам'ять яких звершується в цей день. Всупереч розхожій думці, це свято носить суто світський характер. Відоме також припущення, що це святкування сходить до Римського свята Lupercalia ― фестивалю еротики на честь богині «божевільного» кохання Juno Februata. Всі залишали свої справи, і починалися веселощі, метою якого було знаходження своєї половинки.

За світським виданням ходить легенда про святого Валентина, не підкріплена історичним джерелами. Ця легенда розповідає про те, як імператор Клавдій (близько 269 р.) збирався підкоряти світ, але римська армія відчувала гостру нестачу солдатів для військових походів, що заважало войовничим планам. Джерело всіх бід Клавдій II бачив у шлюбі і тому заборонив обряд вінчання. Але єпископ Валентин нехтував забороною тирана і здійснював вінчання таємно. Дуже скоро Валентина ув'язнили.

За кілька днів до страти до нього привели дівчину, дочку одного з тюремників, яка була важко хвора. Використовуючи свій цілющий дар, Валентин вилікував її, але йому самому вже не можна було нічим допомогти. Страта була призначена на 14 лютого.

За день до страти Валентин попросив у тюремника папір, ручку і чорнило і швидко написав дівчині прощального листа. 14 лютого 270 року його стратили. А дівчина відкрила записку, де Валентин написав про свою любов і підписав «Твій Валентин».

Повну недостовірність цієї розповіді видно хоча б уже з того, що Древня Церква не знала спеціального чину вінчання. Таїнство шлюбу полягало у благословенні і коротку молитву єпископа, а також спільну участь нареченого і нареченої в Євхаристії. Самостійний же чин вінчання - досить пізнього походження і відомий не раніше IX століття.

То чи можна святкувати «день святого Валентина»? Як ставиться до цього «свята» наша Православна Церква? Тут слід дати дуже обережну відповідь. «Все мені можна, та не все корисне; все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною», - писав апостол Павло Коринфським християнам (І Кор. 6:12).

Чи можна християнам бути коханими і люблячими? Безсумнівно, навіть більше того, тільки в християнстві здатність до любові зведена в безпосередній зв'язок з самим єством людини. З Писання ми знаємо, що людина створена за образом і подобою Божою (Бут. 1: 27). Апостол Іоанн пише, що Бог є любов (1 Ін. 4: 8). Значить, любити ― це реалізовувати в собі образ Божий, а зростати в любові - означає наближатися до Бога.

Але тут необхідна істотна обмовка. У російській мові ми знаємо тільки одне слово «любов», яким висловлюємо масу абсолютно різних понять, серед яких і любов до Бога, і почуття до коханої людини, і дружня любов, і прихильність до якої-небудь речі, і, нарешті, так зване «заняття любов'ю». У цьому відношенні наша мова набагато бідніша грецької, на якій написані оригінали новозавітних текстів. Грецька мова знає любов-ерос, любов-агапе, любов-філія та ін. Найсильніше почуття, захоплююче все людське єство, ― це «ерос». Таке слово в грецьких текстах вживається у значенні любові Бога до людей, любові до Бога і почуття коханого до коханої (в слов'янських богослужбових книгах часто перекладається як «раченіє»: «Усладил мя еси любовию, Христе, й изменил мя еси Божественным Твоим рачением» в послідування до Причастя). Будь-яка людина, яка хоч трохи серйозно читала Новий Завіт, може відзначити, що в ньому відносини Бога з людством (Церквою) уподібнюються відносинам чоловіка і дружини: Христос так само печеться про Церкву, як турботливий чоловік про дружину, а Церква відповідає йому відповідною відданістю. Тому справжня людська любов завжди благословляється Богом і викликає гідну повагу Церкви.

Але високе почуття, яке поєднує чоловіка і дружину «в плоть єдину», необхідно відрізняти від псевдо-любові. З точки зору християнина, словосполучення «займатися коханням» звучить на межі з блюзнірством. Тут ми не маємо на увазі відсутнє в справжній православній традиції «гнушеніє плоттю». Фізична близькість подружжя цілком природна і виправдана, як видиме вираження їх цілковитої єдності, причому не просто єдності інтересів або життєвих завдань, а єдності більш глибокої, єдності у Христі. Таке з'єднання двох людей в одну плоть логічно завершується тілесної близькістю, але ніяк не «заняттям любов'ю». В останньому випадку кожен «партнер» прагне задовольнити свою похіть, досягти задоволення для себе, а іншу людину сприймає (можливо, несвідомо) як джерело для насолоди.

У «день святого Валентина» закохані поздоровляють один одного. Немає нічого поганого в тому, щоб привітати дорогу людину. Період (періоди) закоханості ― це, мабуть, найбажаніший час в житті юнаків та дівчат. Але слід пам'ятати, що закоханість добра тоді, коли не обмежується собою, коли з цього буйного паростка виростає древо справжньої (вічної) любові. А в справжньої любові ейфорія вже відсутня: ти бачиш людину такою, якою вона є, без прикрас, і розумієш, що вона дорогоцінна для тебе не тому, що ця людина «сама-сама», а просто тому, що це - вона.

Тому всім, хто вітатиме 14 лютого своїх коханих, можна побажати одного: щоб їх почуття стало справжнім, щоб ніжність і добро, які вони зараз дарують своїм половинкам, ніколи не вичерпалися, а кохана людина дійсно виявилася супутником на все життя.

За матеріалами газети "Православне Закарпаття" №2 (21), лютий, 2013.