ІРШАВА ПРАВОСЛАВНА

Куди йдемо? Де вихід?

Чи знайдемо світло

в кінці тунелю?

Останнім часом лише й чути про неприємні події: напади із застосуванням зброї, поширення наркотиків, вживання алкоголю та тютюну серед школярів, розквіт розпусти та аморального способу життя в нічних барах… І про це постійно у новинах говорять засоби масової інформації. І, що страшніше. ми стали звикати до цих явищ, які ведуть до духовного занепаду. Багато хто, не думаючи про наслідки, спокійно спостерігає і сприймає їх, часто апелюючи до умов сучасного життя, світової кризи чи ще шукаючи якісь причини. Ба навіть, і байдуже для багатьох, які причини. до чого це може привести і таке інше. Дивлячись на світ скрізь "рожеві окуляри", дехто і вважає, що все йде своїм шляхом, нема чого турбуватися і врешті-решт, не існує ніяких проблем.

Що ж відбувається у нашому суспільстві? Звідки такий розквіт негативу навколо нас? Адже років з двадцять тому не було й мови про застосування зброї, вживання наркотиків у краї, та про інші негативні речі, які ведуть до деградації молоде покоління. І все ж, перед нашим сучасником повстають питання: куди йдемо? Де ж вихід? Чи знайдемо світло в кінці тунелю?

* * *

В наш "смутний час" всі поняття переплуталися, нелегко розібратися де біле, а де чорне, де високе, а де нице. Світ вступає в той же хаос, який існував при його творінні. Кількість нещасливих, страждучих росте не по дням, а по годинам. Здається, ніщо не здатне залікувати невиліковні рани. Всі найбільш сучасні винаходи культури, прогресу, всілякі досягнення цивілізації не допомагають. Духовно людина все більш бідніє і стає слабшою…

Релігія втратила свій віковічний високий смисл: різними шляхами її знищили з людської душі, в її цілющу могутню силу більше не вірують. Сучасні християни, які помилково видають себе за таких, часто соромляться осінити себе хресним знаменням, відрікаючись таким чином від могутньої сили ― Хреста Господнього. Життєвої мудрості вони навчаються не в Церкві, а в театрах, не в Євангелії, а в творах наших сучасників, які прославились не умінням мудро жити. а тільки красиво говорити. В кінцевому результаті вони заходять у глухий кут, з якого у них один вихід ― смерть. А між ти не має такої плутаниці в житті, із якої неможливо було б вийти достатньо чистим, і не має такого порушника, які би не міг собі повернути повагу і довір’я людей.

Але шлях їх пролягає через релігію, лише вона одна і визволяє заблудшу душу з самих складних падінь, лише б вона не згасила в собі віри і надії, лиш би не згас той живий вогонь в душі, який Христос, за Його власним словом, прийшов запалити. Для спасіння кожної душі пошле Господь Свою допомогу, і відродить вона в собі той світлий Образ і Подобу Божу, по якому вона створена і який в собі постійно оскверняла.

Без Бога в серці людина жити не може, вона може лише поступово помирати. Цю чистоту вона отримує в Церкві ― в святих таїнствах Хрещення і Миропомазання. З перших днів свого життя вона радіє сонячному світлу, тягне свої рученята до тепла і ласки, засинає і заспокоюється ласкавим словом материнської молитви. І хоча вона безпомічна, без життєвого досвіду, вона все ж таки обирає добро і красу. На протязі раннього дитинства добро і краса у свідомості людини асоціюється, зливаючись у єдиний образ любові. Людина народжується чистою і є надія, що вона розмалює власну долю фарбами добра і краси.

Відкрита світу. людина хоча і народжується чистою, вона рано заражається його хворобами, перестає турбуватися про духовне здоров’я. І часто не задумуючись про природу і якість власних вчинків, звикає брати, не віддаючи. Її затягує круговорот турбот, проблем, розмов, неправедних думок, оманливих цінностей, які нав’язуються суспільством. Настає час і людина, і суспільство приходять до висновку: "З нами відбувається щось не так. Необхідно зупинитися і розібратися всередині себе. Може бути, там причини зовнішні?". Але, швидко заспокоюючись, вважає: "Не час, не тепер…" А в масштабах суспільства, яке постійно будує примарне світле земне майбутнє життя, думається: "Необхідно спочатку стати на ноги, підняти економіку, потім дійде черга і до духовності до культури". В масштабах людини думається: "Той, кому не потрібно турбуватися про шматок хліба, нехай і думає про високе". Запити зростають, труднощам не має кінця, і людина прирікає себе на безсилля перед ними, стає нетерпимою ворожою. Без миру в серці. Без Бога. Одна.

У всі часи існували великі і світлі ідеї добра, краси, гармонії. Вони витікали з вічного стремління людини до Бога, направляли юні серця на шлях духовного росту, викликали дискусії, служили причиною примирення, народжували нові і нові виховні ідеї. Думки про гармонію, розум, совість. свободу, красу, добро, мудрість, і благородство займали перш за все уми і серця юних молодих людей. І як би не регламентувався, чи не був під забороною процес пошуків високих ідеалів в деякі періоди людської історії, діти вели пошук духовного шляху, і іноді, не знаходячи способів позитивного самовираження, за пшеницю сприймали полову. В цьому молодій людині повинно сприяти духовне виховання перш за все в сім’ї, Церкві, школі. Та на жаль, переважна більшість батьків самоусунулися від своїх обов’язків, незважаючи, що саме в сім’ї відбувається формування і виховання дитини, храм мало хто з дітей відвідує, а в школи свої завдання ― привити знання. Та навіть не в кожній сім’ї дитина має можливість отримати належне духовне виховання. якщо в свій час його не отримали батьки.

В якому стані опинилися діти ми часто не усвідомлюємо і в результаті пожинаємо такі плоди. Сім’я, школа. суспільство та й держава ще не сприйняли в достатній мірі духовні і моральні цінності Православної Церкви. Переважна більшість батьків отримала виховання в так званий. атеїстичний період нашого недавнього минулого, і тепер матеріалістичне, читай матеріальне відношення до життя спостерігається у свідомості більшості людей. Чого гріха таїти: призначення людини і її місце розглядається виключно в матеріальній площині. Сучасна людина прагне досягти земних успіхів, шукає славу, комфорт, розкіш, задоволення і в цьому вбачає весь смисл свого життя. Чужим для неї є основний принцип християнства ― взяти хрест і піти за Христом. Сьогоднішнє суспільство має сучасні потреби та формує звички. Як пише видатний православний богослов та філософ Лосський: "Цивілізація ― це величезна спроба доповнити відсутність Бога. Її завдання ― не дати людині задуматися про істинні цінності людського життя".

Під впливом технічного розвитку відбувається відхід людини не тільки від Бога, але і від самої себе. Що ж сьогодні заповнює все земне життя молодої людини? Це комп’ютер, телевізор, дорогі автомобілі та речі, що створюють комфорт. "Бери від життя все. що можна взяти" ― цей античний девіз язичницького світу став головним сенсом життя сучасної людини. Життя тільки для себе, для задоволення свого егоїзму приводить сьогодні молодих людей до втрати основних християнських цінностей: любові, самопожертви, вірності, співчуття та розвиває егоїзм, культ сили, жадібності, жорстокості і т.д. Сміло сьогодні можна говорити про новий світогляд молодого покоління, про інший спосіб життя, яким докорінно відрізняється від християнських ідеалів та цінностей, де гріх здобуває повну волю. Все це відбувається під впливом засобів масової інформації і зокрема телебачення. Вони привчають дітей не розмежовувати добро і зло, служити злу, виправдовують жорстокість, закликають звертатися до допомоги злих духів, окультизму і т.д. Ці засоби нав’язують дітям далеко не православний образ життя. У молодого покоління виробляється такий тип поведінки в якому домінуючу роль відіграють грубі інстинкти, що сприяють утвердження егоїзму.

Важливим негативним фактором, які впливають на формування особистості є комп’ютерні ігри, які по визнанню вчених, зомбують свідомість. Це виводить молоду людину за межі реального світу у т.з. віртуальний, недійсний світ. Але саме страшне в різних іграх ― їх демонізація. Як було підтверджено на виставці в Лос-Анджелесі, більше 30: із новинок в основі сюжету мали сатанізм, магію, екстрасенсорику. Граючи в такі ігри, діти набувають не тільки негативні якості, але відповідний негативний демонічний досвід і безпосередньо попадають під вплив темних сил. Це викликає в молодіжному середовищі агресію і апатію до життя.

Світогляд нового покоління ігнорує духовні запити особистості. Воно не здатне задовольнити потяг до ідеалів добра. що закладено в кожній юній душі. І тому сучасна молодь переживає духовну спустошеність. Звідси виникає бажання вийти в неіснуючий віртуальний світ, за допомогою психотропних препаратів, наркотиків, алкоголізму. Підпадаючи під вплив негативу, молодь створює свою субкультуру. Але все це шлях самознищення фізичного і духовного. Молодіжна субкультура ХХІ ст. орієнтована на західну масову субкультура, по суті своїй направлену на розкладання особистості. В ній немає місця цноті, сорому. В ціломудріє є збереження цілісності людської особистості. Слід відмітити ще цілий ряд негативних явищ, поширений серед молоді: розпуста, СНІД, алкогольна та тютюнова залежність, вплив деструктивних, окультних, сатанинських сект і таке інше.

Безперечно, що сім’я, школа, Церква, на кінець держава покликані подавати допомогу у вихованні молодого покоління. Але сучасна сім’я хіба добре володіє знаннями православної християнської педагогіки?

Що ж лежить в основі християнського виховання? Які підходи необхідно приміряти?

Перш за все слід пам’ятати, що живемо ми в дуже агресивному світі, хоча часто цього не усвідомлюємо. і тому в основі християнського виховання лежить принцип ненасилля. Бог створив людину вільною і не маємо права здійснювати насилля над її душею, щоб не згасити її дух. Виховання повинно бути надано своєчасно, адже всьому своє місце під сонцем ― говорив древній мудрець. В Євангелії говориться, що діла Божі відкриваються людям по мірі здатності їх сприймати. Вчення Христа ― це не суха теорія, а блага вістка про спасіння. А це орієнтир всього нашого життя. Необхідно жити євангельським життям ― ось, що головне. І цьому слід навчити дитину змалечку.

У виховання повинен бути збережений принцип єдності педагогічного впливу, а не так, як говориться у байці "Лебідь, рак і щука". У людині повинно бути гармонійно поєднано слова, думки. вчинки. Повага до людини, до її гідності ― ось основа, чому і вчить нас християнство. Ми повинні навчити бачити людину, розуміти, що відбувається в її душі. Цьому сприяє церковне, святоотецьке та наукове знання про людину. Важливим у виховному процесі є те, що йому потрібно приділяти постійну увагу. Батьки зобов’язані приймати безперервну участь у житті своїх дітей. Виховання ― постійна відповідальність. Православному вихованню не притаманно романтизм, ілюзії, адже реальне життя дуже часто вступає з цими підходами у протиріччя.

Вершиною виховного процесу є любов. Любити дітей ― значить бачити дитину у Божому замислі. Як говорить поетеса Марина Цветаєва: "Любити ― це бачити людину такою, якою її створив Бог, а не реалізували батьки". Звичайно, що людина прекрасна не в минулому, а в майбутньому.

Виховання ― велике мистецтво. За виконання цього обов’язку ми несемо відповідальність перед Богом. Ще пророк Ісаія, який жив за багато століть від Різдва Христового, писав: "Що не можна вчинити було для Мого виноградника, але Я не зробив його в ньому? Чому Я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди? (Іс. 5, 4). Щоб не уродили "дикі ягоди", слід пам’ятати ці слова Господні. Адже той, хто не виконує своїх батьківських обов’язків і не виховує дітей часто подібний до виноградаря, який прагне їсти плодів виноградної лози при цьому не приклавши жодних зусиль і праці, щоб доглядати і працювати у своєму винограднику.

Сьогодні перед державою, Церквою, перед школою стоїть завдання виховання духовно і морально здорової молоді. Майбутнє кожного народу залежить від того, яким буде молоде покоління. Церковна традиція стверджує, що таке виховання можливе тільки на основі православного світогляду. Але, на жаль, ми бачимо спроби витіснити Православ’я із життя суспільства, відвести йому роль однієї з релігійних конфесій, замкнути в собі. Для майбутнього країни важливо, щоб Православ’я, яке прийняв князь Володимир у святих водах Дніпра, стало віссю життя суспільства і кожної людини. Ніхто нам не вирішить проблем бідності і п’янства, розрухи і бездоглядності, якщо ми самі не повернемо у наше життя чесність, працелюбність, тверезість і здержаність. Батьки, школа і Церква сьогодні покликані прикладати спільні зусилля в одному напрямку, щоб розкрити молодому поколінню красу Православ’я. навчити нашу молодь на основі віри і моралі будувати життя. Якщо ми не зробимо цього сьогодні, то завтра зробити це буде важко і неможливо. Тому, як заповідав древній пророк, "оберімо шлях життя".

Стародавнє фото Іршави та району: