Слово з нагоди 5-річчя Іршавської гімназії
Слово з нагоди 5-річчя Іршавської гімназії
Шановне високе зібрання!
Шановні педагоги, вчителі, батьки. В житті є
священні слова: Бог, Церква, любов, мама вчитель, школа, рідний край… З ними
народжуємося. Їх проносимо через все життя.
З милості Божої, ми сьогодні відзначаємо перший 5-ий ювілей з дня заснування рідної "Альма матері" ― Іршавської гімназії. Ювілей хоча і невеликий, але Іршавська гімназія вже вписала свої перші рядки в майбутній завтрашній день, свої перші досягнення. Адже її перші випускники вже в найближчий час в 2010 р. здобудуть перші дипломи про закінчення вищих навчальних закладів: інститутів, університетів, академій. А досягнення є вагомі: переважна більшість її випускників здобуває вищу освіту, а це хороший початок і можна бути переконаними в тому, що здобувши належну освіту та вагомих досягнень в навчальному процесі, вони знайдуть своє гідне місце в завтрашньому дні та житті України.
Сердечно вітаю від себе особисто та всієї іршавської громади з 5-ти річним ювілеєм директора Гелетей Олею Іванівну, дирекцію та корпорацію, весь педагогічний колектив, гімназистів з цим першим ювілеєм Іршавської гімназії. Дозвольте особисто побажати Вам доброго здоров’я, успіхів у творчій роботі та навчанні, миру Божого, благодаті Господній на священній ниві виховання, адже Спаситель Іісус Христос говорить: "Щасливий (блаженний) той, хто виконає і навчить". Дійсно, кожний, хто в тій чи іншій мірі причасний до священної справи виховання, виконує найвеличніше мистецтво, яке по словам святителя Іоанна Златоуста ― "є мистецтвом з мистецтв". І це дійсно так ― виховання ― мистецтво з мистецтв. І ось сьогодні, з цієї високої нагоди, з цієї високої трибуни я хочу, користуючись наданою мені нагодою та можливістю, сказати своє слово про виховання і саме про духовне виховання.
Що обирає для себе вчитель і для своїх вихованців, майбутнє яких, як ми розуміємо, в багатому залежить від вашого особистого вибору, досвіду, а зовсім не від міністерських інструкцій та наказів.
Наказами та інструкціями прикриваються тоді, коли не має власної позиції, коли розмиті уяви про добро і зло. Сьогодні, як ніколи, може бути, загострилося питання особистого вибору. І цей вибір приходиться робити на кожному кроці, в малих і великих справах, опираючись часто лише на свою совість. Совість ― голос Божий.
Шкільний директор своєю волею може досягнути того, щоб вихованці часто з уроків думали скоріше втекти, але він може зробити свою школу духовним "храмом науки", місцем радості, працелюбства, звернувшись до духовно-моральних традицій виховання нашого народу.
Іноді ми говоримо, що не хочемо нав’язувати учням яких-небудь релігійних поглядів, даючи їм свободу вибору. Але чи питають у них (дітей) коли робимо їм щеплення ― чи хочуть вони хворіти туберкульозом чи ні? Якщо знання рідної культури дають "щеплення" проти розбещеності. безкультур’я, цинізму ― з якими зустрічаємось серед молоді на кожному кроці ― чи ми можемо залишити дітей без цих знань? А може бути, ми думаємо, що молоде покоління, живучи в сучасному гріховному світі, уже зовсім не відрізняє: де світло і де темрява.
Перед нами завжди стоїть вибір ― підніматись все вище і вище по духовних східцях, чи йти вниз. Звичайно, що йти вгору важко: каміння. холод, вітер, але коле досягнемо вершини ― там буде синє небо, чисте повітря, а ще вище на самому небі ― рай. Зрозуміло, що сьогодні час, коли перемагає гордість, наступає "льодовиковий період" в душах, але вірю переможе добро, переможе наша віра ― це специфічний посібник, який вчить нас головної цінності ― християнської любові. Без заповідей Божий світ став би чорною плямою, в якій люди наповнені жорстокими темними думками. І тільки віра в Христа допомагає жити світу. По суті християнство ― єдина релігія, яка звертає увагу на внутрішній духовний світ людини, а не на те, що вона повинна сказати чи зробити.
Наші діти в глибині своєї душі не мають сумнівів у своєму виборі між добром і злом. Діти обирають добро ― на відміну від нас. Недаром Христос сказав "Відпустіть дітей, і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне". І тому, не дивлячись на свої внутрішні сумніви, робити перепони нашим дітям "іти в гору", до життя, до добра! Робити перепони дозрівання в них "Людини" з великої літери, ми не маємо права.
Російський письменник Михайло Михайлович Пришвин писав: "Всюди і у всьому, на землі і на небі один закон у двох фазах: добути добро і його оберігати. На цьому законі створювати і оберігати побудовано і особисте життя і вся історія". "Ось я сьогодні запропонував тобі, ― говорить Господь, ― життя і добро, смерть і зло… Обери життя! (Втор.)
Сьогодні, чи не вперше, ми маємо можливість говорити про виховний процес на християнських основах та євангельських цінностях. І тому: сім’я, школа та Церква, керуючись цими християнськими цінностями, можуть гармонійно виховувати молоде покоління на важливих християнських цінностях, які підтверджені багатовікової історією наших предків.
Сьогодні на високому рівні обговорюється питання про вивчення основ православної культури в світській школі. Хоча мало, що зроблено в цьому напрямку. Я сьогодні не буду говорити про це важливо питання і добре розумію про ту велику кількість негативних факторів, які впливають на формування молодої людини. Це велика тема для окремої розмови, хоча часто світогляд молодого покоління ігнорує духовні запити особистості.
Сьогодні багато говориться про те, що Україна ― країна багатонаціональна, і тому необхідно зберігати формальну рівність усіх релігій і не можна віддавати перевагу якій-небудь одній із них, не дивлячись на її заслуги перед країною та багатовіковою історією Православ’я на Україні.
Але в нашій країні існує одна державна мова ― українська. В свою чергу мова ― це частина української культури. А люба культура ― має свою духовну основу, свій стержень. Для нашої культури цією основою є Православ’я. І тому, поки на Україні одна мова є державною, яку повинен знати кожний, всі повинні знати і розуміти українську культуру. Для того, щоб розуміти вітчизняну культуру, необхідно знати і її релігійну основу. Існує зв’язок ― мова, культура і її релігійна основа. Якщо ми це відкидаємо, то це значить ― що ми некультурні люди. Наскільки релігійна українська культура ― про це повинен знати кожний, хто живе на Україні, якого б сповідування він не дотримувався.
Але на жаль ми ще живемо старими поглядами. І завжди шукаємо відповіді на два питання, до яких ми часто апелюємо, і які ставили ще декабристи:
Хто винний?
Що робити?
Якщо людина питає "Хто винний?" ― це означає, що вона знімає з себе вину, відповідальність. Це гріх, з точки зору Православ’я. І поки ми в рамках світської освіти не навчимося починати з себе, поки будемо шукати когось винуватого, ми в майбутнє дорогу не знайдемо.
Що робити? Хто ставить це питання, можливо не читав Нового Завіту і не знає, який приклад показав нам Христос, як необхідно приносити себе в жертву, а не чекати, коли тобі хто-небудь скаже, що робити. Кожний повинен шукати свою власну вину, свій гріх, коли мова йде про ту, чи іншу проблему. І приймати на себе відповідальність за свої поступки ― як перед Богом, так і перед тими, хто поруч і перед тими кого ще не має, не народився. Те, що ми робимо тепер, які приймаємо рішення, може відгукнутися тим, хто ще не народився. Ми можемо зробити так, що після нас нікого не буде взагалі. І це буде наша вина, яка стане взагалі не підсудною суду юридичному, світському.
Я переконаний, що саме православна культура, релігія можуть дати найбільш переконливі вичерпні відповіді на такі питання (хто винен? що робити?), які формують життя, світогляд про сенс людського існування. І в школі дитині необхідно чесно сказати, що ці питання не наукового характеру, а релігійного. І це підтверджує історія минулого ХХ ст. Саме в пошуках винних було знищено мільйони ні в чому невинних простих людей.
Сьогодні на Заході багато мільйонів людей не задумуються про сенс життя. Вони просто живуть, заробляють гроші, витрачають. А ось суть нашої вітчизняної культури полягає в тому, що ми думаємо про сенс життя. І поки ми думаємо про це, ми маємо шанс не тільки повернутися до віри, але і дати такий шанс всьому людству.Ще раз вітаю всіх з ювілеєм!
З милості Божої, ми сьогодні відзначаємо перший 5-ий ювілей з дня заснування рідної "Альма матері" ― Іршавської гімназії. Ювілей хоча і невеликий, але Іршавська гімназія вже вписала свої перші рядки в майбутній завтрашній день, свої перші досягнення. Адже її перші випускники вже в найближчий час в 2010 р. здобудуть перші дипломи про закінчення вищих навчальних закладів: інститутів, університетів, академій. А досягнення є вагомі: переважна більшість її випускників здобуває вищу освіту, а це хороший початок і можна бути переконаними в тому, що здобувши належну освіту та вагомих досягнень в навчальному процесі, вони знайдуть своє гідне місце в завтрашньому дні та житті України.
Сердечно вітаю від себе особисто та всієї іршавської громади з 5-ти річним ювілеєм директора Гелетей Олею Іванівну, дирекцію та корпорацію, весь педагогічний колектив, гімназистів з цим першим ювілеєм Іршавської гімназії. Дозвольте особисто побажати Вам доброго здоров’я, успіхів у творчій роботі та навчанні, миру Божого, благодаті Господній на священній ниві виховання, адже Спаситель Іісус Христос говорить: "Щасливий (блаженний) той, хто виконає і навчить". Дійсно, кожний, хто в тій чи іншій мірі причасний до священної справи виховання, виконує найвеличніше мистецтво, яке по словам святителя Іоанна Златоуста ― "є мистецтвом з мистецтв". І це дійсно так ― виховання ― мистецтво з мистецтв. І ось сьогодні, з цієї високої нагоди, з цієї високої трибуни я хочу, користуючись наданою мені нагодою та можливістю, сказати своє слово про виховання і саме про духовне виховання.
Що обирає для себе вчитель і для своїх вихованців, майбутнє яких, як ми розуміємо, в багатому залежить від вашого особистого вибору, досвіду, а зовсім не від міністерських інструкцій та наказів.
Наказами та інструкціями прикриваються тоді, коли не має власної позиції, коли розмиті уяви про добро і зло. Сьогодні, як ніколи, може бути, загострилося питання особистого вибору. І цей вибір приходиться робити на кожному кроці, в малих і великих справах, опираючись часто лише на свою совість. Совість ― голос Божий.
Шкільний директор своєю волею може досягнути того, щоб вихованці часто з уроків думали скоріше втекти, але він може зробити свою школу духовним "храмом науки", місцем радості, працелюбства, звернувшись до духовно-моральних традицій виховання нашого народу.
Іноді ми говоримо, що не хочемо нав’язувати учням яких-небудь релігійних поглядів, даючи їм свободу вибору. Але чи питають у них (дітей) коли робимо їм щеплення ― чи хочуть вони хворіти туберкульозом чи ні? Якщо знання рідної культури дають "щеплення" проти розбещеності. безкультур’я, цинізму ― з якими зустрічаємось серед молоді на кожному кроці ― чи ми можемо залишити дітей без цих знань? А може бути, ми думаємо, що молоде покоління, живучи в сучасному гріховному світі, уже зовсім не відрізняє: де світло і де темрява.
Перед нами завжди стоїть вибір ― підніматись все вище і вище по духовних східцях, чи йти вниз. Звичайно, що йти вгору важко: каміння. холод, вітер, але коле досягнемо вершини ― там буде синє небо, чисте повітря, а ще вище на самому небі ― рай. Зрозуміло, що сьогодні час, коли перемагає гордість, наступає "льодовиковий період" в душах, але вірю переможе добро, переможе наша віра ― це специфічний посібник, який вчить нас головної цінності ― християнської любові. Без заповідей Божий світ став би чорною плямою, в якій люди наповнені жорстокими темними думками. І тільки віра в Христа допомагає жити світу. По суті християнство ― єдина релігія, яка звертає увагу на внутрішній духовний світ людини, а не на те, що вона повинна сказати чи зробити.
Наші діти в глибині своєї душі не мають сумнівів у своєму виборі між добром і злом. Діти обирають добро ― на відміну від нас. Недаром Христос сказав "Відпустіть дітей, і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне". І тому, не дивлячись на свої внутрішні сумніви, робити перепони нашим дітям "іти в гору", до життя, до добра! Робити перепони дозрівання в них "Людини" з великої літери, ми не маємо права.
Російський письменник Михайло Михайлович Пришвин писав: "Всюди і у всьому, на землі і на небі один закон у двох фазах: добути добро і його оберігати. На цьому законі створювати і оберігати побудовано і особисте життя і вся історія". "Ось я сьогодні запропонував тобі, ― говорить Господь, ― життя і добро, смерть і зло… Обери життя! (Втор.)
Сьогодні, чи не вперше, ми маємо можливість говорити про виховний процес на християнських основах та євангельських цінностях. І тому: сім’я, школа та Церква, керуючись цими християнськими цінностями, можуть гармонійно виховувати молоде покоління на важливих християнських цінностях, які підтверджені багатовікової історією наших предків.
Сьогодні на високому рівні обговорюється питання про вивчення основ православної культури в світській школі. Хоча мало, що зроблено в цьому напрямку. Я сьогодні не буду говорити про це важливо питання і добре розумію про ту велику кількість негативних факторів, які впливають на формування молодої людини. Це велика тема для окремої розмови, хоча часто світогляд молодого покоління ігнорує духовні запити особистості.
Сьогодні багато говориться про те, що Україна ― країна багатонаціональна, і тому необхідно зберігати формальну рівність усіх релігій і не можна віддавати перевагу якій-небудь одній із них, не дивлячись на її заслуги перед країною та багатовіковою історією Православ’я на Україні.
Але в нашій країні існує одна державна мова ― українська. В свою чергу мова ― це частина української культури. А люба культура ― має свою духовну основу, свій стержень. Для нашої культури цією основою є Православ’я. І тому, поки на Україні одна мова є державною, яку повинен знати кожний, всі повинні знати і розуміти українську культуру. Для того, щоб розуміти вітчизняну культуру, необхідно знати і її релігійну основу. Існує зв’язок ― мова, культура і її релігійна основа. Якщо ми це відкидаємо, то це значить ― що ми некультурні люди. Наскільки релігійна українська культура ― про це повинен знати кожний, хто живе на Україні, якого б сповідування він не дотримувався.
Але на жаль ми ще живемо старими поглядами. І завжди шукаємо відповіді на два питання, до яких ми часто апелюємо, і які ставили ще декабристи:
Хто винний?
Що робити?
Якщо людина питає "Хто винний?" ― це означає, що вона знімає з себе вину, відповідальність. Це гріх, з точки зору Православ’я. І поки ми в рамках світської освіти не навчимося починати з себе, поки будемо шукати когось винуватого, ми в майбутнє дорогу не знайдемо.
Що робити? Хто ставить це питання, можливо не читав Нового Завіту і не знає, який приклад показав нам Христос, як необхідно приносити себе в жертву, а не чекати, коли тобі хто-небудь скаже, що робити. Кожний повинен шукати свою власну вину, свій гріх, коли мова йде про ту, чи іншу проблему. І приймати на себе відповідальність за свої поступки ― як перед Богом, так і перед тими, хто поруч і перед тими кого ще не має, не народився. Те, що ми робимо тепер, які приймаємо рішення, може відгукнутися тим, хто ще не народився. Ми можемо зробити так, що після нас нікого не буде взагалі. І це буде наша вина, яка стане взагалі не підсудною суду юридичному, світському.
Я переконаний, що саме православна культура, релігія можуть дати найбільш переконливі вичерпні відповіді на такі питання (хто винен? що робити?), які формують життя, світогляд про сенс людського існування. І в школі дитині необхідно чесно сказати, що ці питання не наукового характеру, а релігійного. І це підтверджує історія минулого ХХ ст. Саме в пошуках винних було знищено мільйони ні в чому невинних простих людей.
Сьогодні на Заході багато мільйонів людей не задумуються про сенс життя. Вони просто живуть, заробляють гроші, витрачають. А ось суть нашої вітчизняної культури полягає в тому, що ми думаємо про сенс життя. І поки ми думаємо про це, ми маємо шанс не тільки повернутися до віри, але і дати такий шанс всьому людству.Ще раз вітаю всіх з ювілеєм!
На фото: перший випуск Іршавської гімназії
12.02.2013 Прот.
Василій Ігнат
Немає коментарів:
Дописати коментар