ІРШАВА ПРАВОСЛАВНА

Релігія і культура

Саме з релігії вийшло все духовне і культурне життя людства. А один з античних мислителів Ціцерон стверджував, що "немає такого грубого і дикого народу, який би не мав віри у божество". Світ знає чимало прикладів про існування древніх цивілізацій, які не мали писемності, використання монет та інших досягнень людства. але не знає жодного народу, який би жив без віри. Звичайно, що язичники не мали істинної віри у Бога. А серед народів у ті древні часи тільки Ізраїльський народ зберігав істинну віру в Бога. З появою християнства людство отримало віру у Істинного Бога, яку проповідує і утверджує Церква Христова. Церковний історик єпископ Євсевій Кесарійський писав, що під впливом християнського віровчення "… навіть ті, які раніше були дикими і варварськими, облагороджені… Варварські племена… не придають стариків повішенню, як раніше, не їдять м’яса самих дорогих покійників згідно старинним звичаям, не приносять людей у жертву демонам, як богам, за прикладом предків, не ріжуть самих близьких під приводом благочестя. Такі і багаточисельні подібні їм звичаї оскверняли перш за все людське життя". Християнство преобразило світ у дусі євангельського віровчення. Свою визначальну роль воно відіграло в моральному і духовному відродженні людства. Звичайно, що у моральному становленні особистості немаловажне місце приналежить і культурі. Саме поняття слова "культура" по словам добре відомого вченого і богослова священника Павла Флоренського, "основою якого є культ" говорить про поклоніння людини перед божеством.

Звичайно, що культура ― це складний феномен, але в ній можна віднайти саме головне: причасність культури до духовних цінностей людства. І тому на протязі двох тисячоліть Церква постійно включає культурну творчість у процес духовно-моральної довершеності людини. Однозначно, що таке включення не зводиться до механічного приєднання досягнень культури до церковної спадщини. Церква у всі часи свого існування освячує і одухотворяє досягнення культури, допомагає їм стати носіями і виразниками вічних духовних цінностей: святості, істини, краси. Недаром російський письменник Федор Достоєвський стверджував, що "краса врятує світ". Звичайно, що Церква пропонує і моральні орієнтири за допомогою яких можна було б відрізнити істинну культуру від хибної, істинну культурну творчість від псевдокультурних сурогатів. У світі, де досить часто приходиться зустрічатися з такими духовними підмінами, такі орієнтири необхідні. Бо в дійсності сьогодні засоби масової інформації пропагують жорстокість, насильство, вбивства, розпусту, вживання алкоголю, табаку, наркотиків. А ще страшніше ― пропагують темні бісовські сили, сатанізм, окультні лженауки. Чого тільки стоїть у цьому плані сумнозвісний Гарі Поттер? Культура покликана сприяти духовному вихованню молоді. вчити розрізняти що таке добро і зло. вчити розуміти, що таке гріх. Сьогодні із власного досвіду можу засвідчити, що молоді батьки часто звертаються з малими дітьми до священника читати молитви від страху, бо вони бачили ці негативні явища в телевізорі, інтернеті і т.д. Культура сьогодні, на жаль, сприяє сатанинському впливу на дитячу свідомість. Церква застерігає від культури ,яка пропагує гріх, жорстокість та насилля над молодою людиною. З великою предосторогою вона відноситься до таких видів мистецтва, походження і природа яких сумнівна. І те, що в деяких творах мистецтва можуть бути процитовані біблейські тексти, або ж використані релігійні сюжети. а назви тих чи інших літературних творів запозичені з Євангелія, самі по собі ще не роблять таку культуру істинно духовною. Так, наприклад, картина Врубеля "Демон", написана на релігійну тему. з християнської точки зору, по справедливому твердженню протоієрея Сергія Булгакова, не може сприйматися як явище духовної культури, бо в ній прославляється гордість, сила гріха, а сам художник бачить красу у падінні. Очевидно, гріх несумісний не тільки з святість і істиною, але і з красою.

Псевдодуховність завжди підстерігала культурний процес. Про це не можна забувати особливо сьогодні, коли виникають нові культурні форми, напрямки, а сама культура часто втрачає свою сутність. Як говорить про це Патріарх Московський Кирил: "Не все однозначно в цій новій культурній ситуації. З однієї сторони, культурний обмін, який збільшується, сприяє взаємозбагаченню культур, створенню культурних форм, здатних висловлювати єдність людського роду, а з другої сторони, виникає небезпека забуття національних культур, які відображають духовне багатство і багатогранність людської сім’ї, верховенство масової культури, яка робить безликою людину.

Дійсно національні культури допомагають збереженню народних звичаїв, традицій, минулого. Навіть існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу як блудний син і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу. Чимало таких звичаїв і традицій має наш народ, які тісно пов’язані з церковними святами.

Культура внутрішньо пов’язана з усіма іншими сторонами громадського життя. І тому її успішний розвиток можливий лише тоді, коли суспільство має спільні духовні основи. І саме такі духовні основи були закладені в момент Хрещення Київської Русі, 1025-річницю якого нещодавно відзначали в Україні на високому державно-церковному рівні. Так, досвід побудови у Древній Русі християнської культури, який розпочався з Хрещення Русі тому і був історично успішним, що все суспільство на протязі століть розвивалось саме на таких духовних основах. Хоча і були винятки, зокрема, пострадянський період, коли християнське вчення йшло врозріз з культурою.

Епоха Святої Русі саме і характеризується таким поєднанням християнства і культури: будувались і прикрашались храми, монастирі і інші будівлі церковного і громадського призначення. писались ікони, вершиною якої стала "Трійця" Рубльова, книги. складались літописи церковного і громадського життя. створюючи одночасно велику культуру, яка по суті стала світовою класикою. Поєднання саме таких основ дає нам право стверджувати, що більш ніж 1000-літня церковна культура Русі є невід’ємною складовою частиною загальнонародної культури.

Головне завданням Церкви сьогодні ― утверджувати ці основи. зберігати духовну і художню преємственність вітчизняної культури, її духовні, моральні високогуманні традиції, примножувати вітчизняну культурно-історичну спадщину і сприяти тому, щоб люди вміло пізнавали духовно-культурні цінності, "отримувати від них уроки краси, мудрості, поваги до предків, знання історії" ― говорив наш великий вчений Д. Ліхачов.