Казковий світ Оксани Фулитки

Всі ми вийшли з дитинства. А діти, зазвичай, люблять казки. Її цікавий світ особливо приваблює юних читачів. На перший погляд красиві барвисті малюнки спонукають малечу уважно розглянути їх. Та згодом стає зрозумілим, що зміст казки відіграє чи не найважливішу роль. Адже він виконує головне завдання ― служить вихованню підростаючого покоління.

Саме в цьому напрямку і працює молода письменниця Оксана Фулитка з Іршави. Нещодавно з під її пера вийшла вже третя книжка чудових казок. Ужгородське видавництво "Карпати" видало для маленьких читачів, їхнім мамам і татам, бабусям і дідусям книжку "Казки однієї ночі". І що саме важливе, молода письменниця краю розповідає чи не про саме головне у нашому житті ― про добро і злом. про правду і брехню, про радість і смуток. А особливо мрії, які з’являються у найменших братів і сестричок, які повинні завжди збуватися, бо ж вони дитячі і тому завжди щирі.

Останніми роками, за моїми спостереженнями, майже чи не кожна книжка, яка виходить з під пера письменників Іршавщини, несе в собі величезне духовне багатство і красу. Світ змінюється, а значить змінюється і кожна людина. Всі починають усвідомлювати, чи не найголовнішу істину нашого буття ― кожна душа за природою своєю християнка. І це прекрасно, адже свідчить про духовне відродження, якого прагне душа після багатьох років поневірянь і зневіри. А значить є надія, що і сьогоднішня наша літературна спадщина та культура, накінець, набуває християнського вигляду.

І саме цим відрізняється з-поміж інших казки юної письменниці. Та вони естетично проілюстровані і тому приваблюють дітей. Художнє оформлення книги було зроблено її шкільною подругою Ганною Ревера.

Зазвичай більшість з нас вважає, що казки розповідають досвідчені бабусі та дідусі. за плечима яких величезний життєвий досвід. Але вихід цієї книжки ще раз підтвердив, що і молодь захоплюється літературною казкою. Звичайно, можливо багато хто з нас зміг би написати казку. Пригадую свої шкільні роки. Бувало на уроках української літератури і ми робили перші спроби написати казку. Можливо й не все вдавалося, та в той час були й інші цінності і критерії.

Казки молодої письменниці Оксани Фулитки тішать новизною, бо в них розкривається її величезний духовний світ. І цей казковий світ розкриває чи не найголовніше ― одвічну боротьбу добра і зла. І це золотою ниткою проходить через її казкових героїв. Кожного з нас вони повертають у власне дитинство, нагадуючи про віковічні традиції і цінності, які зберіг наш народ. Розпочинається книга казкою "Білі слони, які люблять колядки". У Різдвяну ніч можна почути голоси цих тварин, як долинають з гір. Кожної Різдвяної ночі вони радіють разом з нами.

Казка "Дива Новорічної ночі" нагадує кожному, що "дух Нового року" обов’язково виконає твої бажання, як запевняє всіх Дід Мороз, якщо дитина добра і щира, адже мрії збуваються, тільки в них треба вірити. І якщо ми втрачаємо віру в дива. її необхідно повертати.

"Янгол-охоронець" з’являється Маріанні напередодні Новорічних свят у білосніжних шатах з німбом над головою. Він прагне бачити на що здатна дівчина, щоб врятувати своїх рідних. І з того часу Маріанна має справжнього друга-охоронця янгола. який завжди у всьому їй допомагає.

Мудрі уроки подає Тарасик з казки "У країні Курамбу…" Або "У глибокому лісовому озері жило рибенятко. Звали його Карасик і славився наш герой неймовірними пригодами…" Далі дивовижні історії з Карасиком продовжуються у казці "Карасик відкриває кафе". Чимало пригод відбувається з дельфіном, який закохався в русалку у казці "Дельфін і русалка".

А казка "Краб", події якої розгортаються на березі Чорного моря, вчить дітей оберігати крабів та не закидати їх камінням на смерть. Про призначення і закони природи йде мова у казці "Сніжинки-балеринки".

У казці "Ледачий Василько" розкривається головний урок: "щоб жити ― треба працювати". І цьому вчить Василька священник: "Хіба мати не навчила працювати?" ― спитав його. Згодом він виправив свій недолік і отримав похвалу померлої матері та священника "ти задумався над життям, справжнім господарем став, такий працьовитий".

Вчать добру і інші казкові герої Оксани Фулитки. У книзі розміщено цілу низку п’єс-казок "Зелений вогник", "Святий Миколай", "Хлопчик-нечупара", "Знайомство з родиною Вітамінів".

Оксана Фулитка ― молода письменниця, в якої ще головні досягнення попереду. Народилася вона 26 червня 1988 року в .м Іршава. Закінчила Іршавську ЗОШ №2. У 2009 році закінчила економічний факультет Ужгородського національного університету. Магістр обліку і аудиту. Працює провідним фінансовим інспектором Мукачівської об’єднаної державної фінансової інспекції. Заміжня, виховує сина.

Оксана Фулитка з 10 років пише казки. Друкувалася в газетах, альманасі творчості молодих "Гірський кришталь" (2010). Автор збірок ліричних оповідей та казок для дітей "Казки від Сонька" (2010) та "Герої казкового замку" (2011). Вона постійно знаходиться у творчих пошуках, адже цього вимагає не тільки сьогоднішній день, але і маленькі читачі. Бо казка покликана служити вихованню молодого покоління, яке є мистецтвом із мистецтв. І не зважаючи на те, що ми живемо в епоху ХХІ століття, казка завжди служитиме формуванню творчої, духовно багатої особистості. Дитині, як вода і повітря потрібна фантазія, а отже ― потрібна казка. То ж побажаємо шановній Оксані Фулитка нових творчих здобутків, успіхів та Божого благословення на ниві літературній та життєвій стежині.

31.10.2013                      З повагою прот. Василій Ігнат

Для дітей

Ледачий Василько 

- Васильку, допоможи вибити килим, - попросила мама.

- Я ще трохи подрімаю, — відповів синок.

Минула година, друга, а Василько так і лежав на дивані. Мама винесла з хати килим і зайшлася вибивати.

- Синку, позривай яблука, — попросила мама.

- А можна завтра?

- Який же ти ледачий виріс! Як будеш жити, коли мене не стане? — і пішла мама в сад збирати яблука.

Так минали дні, роки, Василько підростав.

- Мамо, а що сьогодні на вечерю? - запитав юнак.

- Нічого, — сердито відповіла мама, — весь день я карто­плю збирала, яблука зривала, а ти весь день спав. Хто не робить — той і не їсть.

- Робота не вовк, в ліс не втече.

- Сину, сину, щоб жити — треба працювати. Минав час, і прийшло непоправне. Мама померла. Залишився Василько один-однісінький на білому світі.

Настала зима, і відчув тоді хлопець, як самому важко бути, коли хата не натоплена, їжа не наварена. Довелося їсти саму картоплю і ті самі яблука, які мати без нього збирала.

- Матусю, матусю, як важко без тебе. Покинула мене са­мого... А я такий голодний. Що робити? - голосив Василь, але в кімнаті була тиша.

Наступного дня хлопець прокинувся рано і подався по селу, з хати до хати хліба просити. Найперше зайшов до хати священика, той здивувався:

Васильку, ти? Хіба тобі не соромно, здоровому, молодо­му жебракувати? Хіба мати не навчила працювати?

- Отче, важко мені живеться, нема роботи, а їсти хочеть­ся. Не навчила мати працювати, завжди все сама робила, а зараз покинула мене самого виживати. Подайте хлібця чи ще чогось поїсти, - бідкався хлопець.

- Ну, гаразд, тримай на вечерю харчів трохи, - подав тор­бинку священик, — тільки гріх молодому, здоровому таким ледачим бути. Подумай, Василю, над своїм життям.

- Дякую, — забрав торбинку хлопець, — на добраніч.

- З Богом, хлопче, — відкланявся священик. Прийшов Василько в холодну хату, повечеряв, що люди

добрі дали, закутався в теплу ковдру і заснув. Аж раптом по­чувся голос:

- Ану, ледачий, прокидайся! - ляснула по лиці Василька старенька жінка.

— Мамо, ви? — налякано перепитав хлопець. — Чого б'єтеся?

- Я, синку, я. Почула, що ходиш з хати до хати, жалієшся, що не привчила тебе до роботи. А ти хоча б раз допоміг мені? Ну, нічого, тепер я швиденько тебе привчу до праці, — і хряс­нула ще раз Василя, той аж підскочив, але швидко встав і дрова пішов нарубати, хату натопити.

Хлопець ще, за звичкою, противився, але мати суворо вказувала, що потрібно робити, і била, якщо той не слухав­ся, а про себе приговорювала: «Ледачий який вдався, ніколи не била, думала, коли мене не стане — все зрозуміє, а він жебракувати ходить. Не соромиться, здоровий хлоп, а такий ледачий...».

Прийшов ранок, а в будинку вже було тепло, прибрано і наварено їсти. Василь знесилено впав на ліжко, а мати ска­зала:

- Ну що, синку, хіба так важко все зробити? Бачиш, який ти молодець. Гляди ж мені, я кожного вечора буду приходи­ти, якщо будеш ходити жебракувати, а не будеш працювати. Матусю, н мене сил нема, але тепер в хаті так тепло і їсти наготовлено. Я буду працювати, чесно.

- Сподіваюся, а то я не забарюсь. До побачення, синку, - попрощалася мама і зникла.

Василь не міг повірити в те, що з ним трапилось. Не розумів, чи то наснилося, але ні, в хаті таки порядок. З того часу хлопець почав працювати, навесні і грядки понасаджував, і за садом доглядав. Завжди був охайним і ситим.

- Здоровий був, Васильку, бачу, ти задумався над життям, справжнім господарем став, такий працьовитий, - привітався одного дня священик.

- Доброго дня, так, працюю потихеньку, - відказав Василь, а собі подумав: краще працювати буду, ніж матінка прийде вночі до праці мене привчати.

Оксана Фулитка

На фото: під час презентації книги "Казки однієї ночі"