Проповідник добра

Ідучи центральною вулицею Підгірного, не можна не звернути увагу на могилу із православним хрестом біля церкви. Під хрестом напис: “Ігумен Серафим. В мирі Бровді Мисаїл Пантелимонович. Народився 12. 05. 1903. Помер 12. 03. 1988”.

По середині хреста ― фотокарточка отця Серафима. Могила обкладена мармуровою плиткою. На ній не в’януть квіти. Фотокарточка отця Серафима майже в кожній хаті не тільки в жителів Підгірного, а й навколишніх селах. З ким би не розмовляв, за отця Серафима добрі відгуки. Так чим же він заслужив таку велику любов і повагу у своїх односільчан?

Ось як про нього згадує старожил Іван Іванович Лутак. Який з  ним дякував 53 роки. 

― Отець Серафим ― це була кришталевої чистоти людина. За стільки багато років спільної роботи, я нічого крім добра, не бачив. Він був чесний, щирий, добрий. Відкритий, справедливий і нічого ні від кого не втаював. А прибув він до нас 1933 року. Купив собі за селом в урочищі десь 2 га землі, побудував невеличку хату. Обзавівся підсобним господарством. Тримав корову, вівці, кури, кролі. Збирав непогані врожаї кукурудзи, пшениці. В кімнаті обладнав куток, де молився перед образом із запаленою свічкою. Мав невелику релігійну бібліотеку. Відправу проводив у церкві завжди в точно визначений час. Перед проведенням церковних обрядів, або в домівках людей, коли вже зібрались миряни, він завжди розповідав про житіє святих, про мучеників православної віри.

Вістка про добрі діла отця Серафима поширилася по всіх селах і люди йшли до нього із своїми бідами. Відмолював він у дітей страх і припадки. Отець Серафим завжди ходив із села в село пішки у формі православного монаха, не соромився хоч за це його принижували і навіть переслідували. 

Особливо важко було йому, коли в наш край прийшли угорські власті. Якось повертався він додому з Іршави і біля річки Іршавки йому дорогу перегородили два жандарми. Почали його бити і тягти за борідку. Але отець Серафим добре володів угорському мовою сказав: “Король Угорщини Стефан теж носив борідку”, та ще щось їм роз’яснив. Жандарми зрозуміли, що мають справу з освіченою і гуманною людиною, залишили його і попросили вибачення. А скільки ще таких принижень перетерпів від п’яниць та інших невідомих людей. І тільки за те, що був православним монахом. 

За обряди, які проводив чи за страшну молитву він ніколи нічого не брав, сувого дотримувався святого Писанія: “Не собирайте себе сокровища на земле” (Матфей 6, 19).

З приходом радянської влади і утворення колгоспу, отця Серафима було вигнано з своєї землі. Дали йому люди на краю села невеличкий притулок, де він побудував собі другу хатину. До речі ця хатина ще й тепер збереглася і знаходиться в аварійному стані. Хатина складається з сіней і кімнатки, в якій розміщений дерев’яний тапчан, застелений матрацом з соломою, дерев’яне ліжко, стіл. Все зроблено його руками. Посередині хати сохи (підпори, що утримують стелю).  Зберігся ще й куток в хатині, де він молився. 

Так уже в народі повелося, що людину цінять після її смерті. Так і тепер згадують отця Серафима, пропонують реставрувати цю хатину. Зберегти її як музейний експонат. Ось у такій хатину жив і молився Богу за нас, грішних, отець Серафим. Непримітне село Підгірне стало відоме далеко за межами не лише району, а й області. Бо йшли люди з своїми бідами і він за них молився і кожного заспокоював теплими словами. Його щира молитва до Бога за тих, хто його просив, завжди допомагала.

Отець Серафим став відомою людиною духовної допомоги. Але це не подобалось нашим войовничим атеїстам. Його переслідували, чинили всілякі перепони у богослужінні. А кілька разів був битий невідомими особами. Але отець Серафим стійко переносив усі знущання, говорячи словами святого Євангелія: “Отче, прости їм, бо не знають, що творять”. А скільки було таких випадків, коли крали в нього з власної хати гроші. І знову отець Серафим молився за своїх гонителів.

А було й таке: ті, що з нього знущалися, просили перед смертю, щоб він їх висповідав і простив їм. Він проповідував добро і любов між людьми. Ніколи не згадував своїх кривдників. Тернистий шлях життя був у отця Серафима. Але його життя було прикладом справжнього християнина, проповідника слова Божого, православної віри, просвітителя Святого Євангелія, життя святих. 

На вісімдесят п’ятому році життя перестало битися серце отця Серафима. Похорон відбувся в церкві села Підгірного. Односельчани, жителі довколишніх сіл, церковнослужителі і монахи віддали йому належне. Щонеділі і на свята, йдучи до церкви, біля старанно доглянутої могили отця Серафима люди роблять низький уклін. Вічна пам’ять йому і Царство небесне.

      30.04.2013                                Михайло Ломага, село Брід

(З книги “Батьківський талісман”)