Зоря Православ’я

 (Продовження)

З вищевикладеного (про що йшла мова в попередній статті) ми приходимо до висновку, що саме православну віру з Візантії прийняли рівноапостольна княгиня Ольга та Київський князь Володимир Великий. Це визнають навіть деякі католицькі вчені богослови.

Зокрема, польський історик Брестської церковної унії, католицький єпископ Едвард Литовський підкреслює: “За прикладом більшої частини слов’янських народів і Русь прийняла світло християнської віри зі Сходу в кінці Х століття. Великий князь Володимир, разом з боярами і всім народом, прийняв хрещення від константинопольського духовенства в 988 році. З прийняттям хрещення від греків Русь прийняла також і грецький обряд богослужіння на слов’янській мові. Ієрархічно вона також залежала від Константинополя”. 

Інший німецький католицький церковний історик, доктор богослов’я і філософії Й. Маркс, в своїй науковій праці по церковній історії, говорить: “В 862 році в об’єднаній норманом Рюриком державі руссів проповідували християнство візантійські місіонери. Успіх був незначний, поки в 955 р. не хрестилась велика княгиня Ольга (Єлена), хоча син її Святослав залишався ще язичником. Внук її Володимир (помер в 1015 р.), оженившись на грецькій царівні Анні, в 988 році послідував прикладу Ольги. Дуже скоро тоді повернувся весь народ. Митрополією держави став Київ (1035 рік)”. 

А сучасний свідок і авторитет в уніатських колах ― вірний слуга митрополита Андрія Шептицького греко-католицький священник Петро Вергун, який під час війни знаходився в Німеччині і ніс пастирський послуг серед галичан, які були виведені туди на роботу. В статті, яка була опублікована в збірнику і приурочена до 500-річчя Флорентійської унії, писав: “Християнство вже в ІІІ столітті пускало коріння на Україні, тільки в 988 р. стало, завдячуючи рівноапостольному князю Володимиру Великому, державною релігією. Хоча християнство приймалося з Візантії (Константинополя), поширювалось воно завдячуючи болгарам, які вже мали богослужбові книги на старослов’янській, або староболгарській мові, чому вона сьогодні залишилася богослужбовою мовою для 150 мільйонів віруючих в східнослов’янських і південнослов’янських країнах. Митрополією став Київ. Константинополь призначав для цієї землі грецьких митрополитів і єпископів. Таким чином, Українська Церкви перебувала (з невеликими проміжками) в повній залежності від Візантії. Внаслідок цього, розкол Церков 1054 року з часом поширився і на Русь”. 

Як бачимо, католицькі та греко-католицькі автори, говорячи про походження християнства на Русі, зовсім не згадують ніяких “начал”, які ніби то повинні були приходити з латинського Заходу. Дійсно, це підтверджується історичними джерелами тих часів, які однозначно говорять про прийняття християнства на Русі саме з Візантії. Серед цих джерел слід згадати “Хроніку” Тітмара, єпископа у Мерзербурзі  (Саксонія), Никонівський літопис, “Заповіт” преп. Феодосія Печерського та інші.

 Художні фото Ярослава Цендри:

 

23.04.2013     прот. Василій Ігнат