ІРШАВА ПРАВОСЛАВНА

Поняття про релігію

(Закінчення)

Зокрема, з релігією природно поєднується віра в існування духовного світу. Вона розкриває і вказує людині шлях, який веде до духовного життя, що досягає людина через молитву, піст, аскезу. Важливо відмітити головне, що інше вчення, яке не містить в собі основних вище розглянутих істин, не є релігійними, хоча б воно і вміщало в собі елемент культу чи містики.

Вищою формою релігії виступає саме християнство. Християнська релігія відрізняється від інших тим, що останні, по-перше, не бачать в людині пошкодження її природи внаслідок гріхопадіння. Тільки побачивши своє падіння в людині виникає почуття покаяння. А по-друге, інші релігії орієнтують людину на придбання максимальних кінцевих благ: матеріальних, естетичних, інтелектуальних, містичних. Християнство, сповідуючи глибинний розлад людської природи внаслідок первородного гріха, вчить про спасіння людини і вказує шлях до нього. Пошуки спасіння, як істинного шляху ― це лейтмотив християнської віри.

Підводячи підсумки, ми можемо сказати, що релігія ― це живий, свідомий, вільний, духовний союз між Богом і людиною. Бог відкриває Себе людям і Свою волю, подає їм благодатні Дари Святого Духу для з’єднання з Собою, Джерелом життя і блаженства. Людина, зі своєї сторони ― вірою і богоугодним життям прагне всіма силами своєї душі до посильного засвоєння Богооткровенних істин, благодатних засобів до єднання з Богом. В Святому Письмі цей союз називається “Завітом” (Бут. 17, 2; Євр. 8, 9).

Релігія не є винайденням окремих осіб, які б нав’язували її іншим. Релігійне почуття є невід’ємним, природженим, внутрішнім і живим почуттям, корінь якого ― в самій природі людини. Релігія ― це явище споконвічне. Ідея Бога природжена душі людини, як говорив один із Отців древньої Церкви: “ Кожна душа ― по природі своїй християнка”. А так як сама ідея Бога природжена людській природі, то з тим зв’язується і її внутрішнє відношення до Бога.

В душі людини знаходиться релігійна необхідність, яка заключається в пошуках Бога і в устремлінні до Нього, тому що між Богом і людиною існує цей зв’язок. І Слово Боже вчить нас, що ми ― Божественного роду.

Притягання предметів можна затримати, але не можна знищити закону тяжіння. Душі і її устремлінням можна теж покласти перегородку і затримати її устремління, але не можливо зовсім знищити в серці людському устремління до Бога, яке залишається законом нашого життя. Священний трепет переживає людина, яка наближається через живу віру до Бога і, навпаки ― почуття злоби і відчаю володіє нею по мірі віддалення її від Бога. “Ти Боже, ― говорить блаженний Августин, ― сотворив нас із устремлінням до Тебе, і неспокійне наше серце, поки не успокоїться в Тобі”. Цей зв’язок з нами, це вічне стремління душі до Бога і є основою релігії, а її вітчизна ― внутрішнє духовне життя людини.

Як бачимо, релігійна ідея невід’ємна від природи людини і корениться в глибині її духу, а це значить, що релігія ― вічна і загальна. Вона не є явищем випадку, часу, штучно привите людям, тому вона і є необхідністю і загальним надбанням людства.

Господь Бог, Який сотворив людину по образу і по подобі Своїй, тим самим з першої хвилини її буття призвав в тісний союз з Собою. В раю Сам Бог говорив з першими людьми, наставляв їх, вводив в область Богопізнання і дарував їм заповідь, збереженням якої, змогли б вони виразити із свого боку покору Творцю і підтверджувати свою любов до Нього. Ця єдність наших прародителів з Богом була першим релігійним союзом, або релігією невинного, негрішного чоловіка.

Коли перші люди згрішили, то вони лишились райського блаженства, і гріх поклав стіну між Богом і людиною; але релігійний союз її з Богом, або, вірніше, звернення людини до Бога не припинилось і після гріхопадіння. Розум, серце і воля людини і після цього постійно звертається до Бога, як до вищої Істини.

Людині, на думку Святих Отців Церкви, природжене почуття релігії, керуючись яким, вона, як образ Божий, завжди прагне і прагнула до свого Первообразу ― Бога.

Ми бачимо, що релігія вічна і ідея Бога природжена людській душі, а це значить, що релігія загально об’єднує всіх людей. Не одна тільки яка-небудь людина, або яка-небудь нація має релігію, а все людство має її. Видатний геній античних часів Цицерон говорить: “Не має такого грубого і дикого народу, який би не мав віри в Бога, хоча б він і не знав в той же час Його природи”. В цих класичних словах підтверджується лише незаперечний факт. Від часів Цицерона відкрито було більше півсвіту, але всюди були знайдені сліди Богопізнання і релігії; не існує ні одного такого народу, який би не мав релігії.

Людство на всіх етапах свого розвитку має релігію. Із історії нам відомо, що багато мандрівників і вчених-дослідників зустрічали окремі племена, які не мали навіть алфавіту, але ніхто і ніколи не зустрічав такого народу, у якого не було б поняття про Бога і віри в Нього.

Релігія є загальнолюдським фактором, яка і відрізняє людину від інших живих істот. На це вказували ще древні античні філософи Платон, Сократ, Аристотель, Плутарх, Сенека та інші. Зокрема, Плутарх говорить: “Подивіться на лице землі, ви знайдете міста без укріплень, без наук, без

чиноначалій; побачите людей без постійних жител, не знаючих вживання монет, які не мають поняття про витончене мистецтво, але не знайдете ні одного людського співтовариства без віри в божество.” Це підтверджують і нові відкриття вчених-дослідників. Один із вчених прямо говорить: “Наука не знає ні одного народу, який не мав би релігії.” Зрозуміла річ, що у дикарів немає догматики, немає різних сект, але поняття про релігію існує у всіх народів, навіть у тих, які не мають певної релігійної доктрини, і у всіх народів є вірування у майбутнє загробне життя, є віра в вищу Силу, яка все оберігає”.

Таким чином стало зрозумілим, що різні види релігій, які коли-небудь існували і існують тепер ― висловлюють ідеї про Абсолютне. Ця ідея вкладена Творцем у духовну природу людини. Всі вони об’єднуються загальною ідеєю ― духовного начала буття і живого відношення Бога до світу, до людини, які виразилися ще в акті створіння світу, людини і в промишлінні про них. На протязі всієї історії буття людства союз між Богом і людиною виражався в стремлінні всіх народів у всі часи до духовного єднання з Богом, що є невід’ємною складовою частиною людського духу.

Проходять віки і тисячоліття. На протязі віх часів віра в Бога була душею народу. Коли згасала вона в серці людському, то людство перетворювалось у мертвий труп. Всі великі епохи в історії древніх культур і народів були в той же часі періодами розквіту релігії (а значить і віри, без якої немислима ніяка релігія) і занепад релігії неминуче тягнув за собою падіння і занепад духовного життя та державного устрою всіх народів. Про це свідчить вся історія людства: падіння і злети народів тісно переплетені з падінням і розквітом релігії. І розквіт всіх цивілізацій немислимий без релігії.

Краєвиди Іршави.

Автор - Поляк Адріана