Найцінніший скарб -  час.

       Як нескінченний «золотий потік» проходить час з волі Господньої. "Він приходить з вічності і безповоротно повертається у вічність" - говорить святитель Григорій Богослов. Будучи даром Божим, час є найціннішим скарбом у житті людини.

      А дні життя швидкоплинно біжать і пролітають. І все в цьому світі скоротечне, все в цьому світі «суєта суєт», як в свій час сказав про це древній біблійський мудрець. В суєті та «томлінні духа» швидкоплинно проходить час. Біжить і не зупиняється у стрімкій течії часу світ, приближаючись до свого апокаліптичного кінця. А разом з тим, швидко мчать дні і години людського життя. І поступово зменшується і відривається нитка та догоряє свіча людського життя. Та разом  з днями і годинами «зникає на землі й життя твоє людино» - стверджував преподобний Єфрем Сирин.

        Зазвичай прийнято поділяти час на минулий, теперішній і майбутній. Та слід не забувати, що власне у владі людини є лише теперішній час. Часто за прожитий нами минулий час ми переживаємо докори сумління. Та змінити щось у минулому нам не дано, хоча чимало часу життя прожито впусту. І людина схиляє голову з провиною перед Творцем, що не вписала у листки прожитих днів свої добрі справи та вчинки, гідні звання християнина. Єдине, що нам дарував Господь можливість приносити «плоди покаяння» за минулі здійснені нами гріхи у таїнствах Православної Церкви. Зокрема, Бог дарував нам Таїнство Покаяння, яке по праву Церквою вважається «другим» Хрещенням, а майбутній час знаходиться виключно у владі Божій. Його може нам дарувати тільки Творець з Своєї ласки.

        І тому, у владі людини знаходиться лише теперішній час, який ми проживаємо в даний момент. Володіючи даром свободи волі, саме від самої людини залежить, як вона використає теперішній час: чи поступає вона гідно високого звання християнина та творить на землі добрі справи, чи проживає вона у гріхах, пусто витрачаючи найцінніший скарб свого життя – час. Майже завжди людина своїми думками простирається в майбутнє, забуваючи, що реально вона володіє тільки теперішньою хвилиною життя, а слідуюча уже не у її владі. І втрачаючи часто пусто теперішній час, чи тратимо його на гріховне життя, ми вбиваємо час, втрачаємо цінність людського життя.

       Швидкоплинна ріка часу стрімким потоком несеться у Вічність. І тільки Церква Христова і церковні свята на якусь мить призупиняють цей рух, як би відраховуючи час. І все наше життя, від народження і до смерті, відображаються у цього крузі церковному, нагадуючи і закликаючи нас: «Пізнай себе, вдивись у себе людино! Хто ти, як живеш і що чекає тебе попереду?» Адже і ти разом з цим потоком часу йдеш до Вічності. Господь до всіх і до кожного стукає в серце і зве його до радості і світла, яке не кінчається земним життям. Кожний прожитий нами час приближає нас до смерті, але за цим порогом нам відкривається вічність та безсмертя у Царстві Божому. І звучить у світі голос Вічності постійно. А один раз, в невідомий для нас момент, смерть покличе і нас послухати голос Вічності.

       Гріх – ось єдиний дійсний страх, бо зроблений «гріх породжує смерть». Не було на землі смерті при створенні життя, але гріхом ввійшла у світ смерть. І в першому Адамі помирають його потомки, а в другому – Ісусі  Христові всі оживуть. І настане такий час, коли смерть буде знищена Христом, Який обіцяє «і смерті не буде уже» (Апок.21,4). 

      Дорожити часом закликає нас святий апостол Павло (Єфес.5,16). Ми покликані користуватися для нашого спасіння кожним моментом часу для творіння добрих діл. Багато хто з людей не дорожить часом, вважаючи що він нічого не вартий, а мудра людина розуміє все його величезне значення, адже час служить нашому спасінню, якщо ми вміємо правильно користуватися ним. Щоб Господь відкрив для нас двері Царства Божого у Вічності, нам слід пам'ятати, що ми  зобов’язані дорожити часом життя та використовувати тільки для добрих справ та праведного життя. Кожний новий день відкриває нам дорогу, по якій ще ніхто не ходив, і яка, повинна уквітчатися багатством добрих справ. І яким би довгим чи коротким не був наш вік життя, від нас залежить, чи стане він дорогою Господньою, чи ні. Від нас залежить – готовити для інших поколінь і для оточуючих нас людей дорогу до Царства Божого, чи в ад вічних мук, або просто в земний жорстокий людський  ад. Недаром християнство, завжди ставить перед своїми сучасниками завдання, служіння Богу і ближнім та закликає «змініться ви самі і тоді зміниться навколишній світ».

       Будемо робити все для того, мудро  користуючись часом життя, щоб Царство Боже засіяло у наших серцях, проявилось у власному житті і через край перелилося у життя інших людей. І в кожний новий день життя будемо вступати твердою стопою віри, безмежної довіри Богу, з надією, що все буде не по – нашому, а по – Божому. І тільки тоді, коли  Царство Боже переможе серце кожного з нас, воно почне сяяти і навколо нас. Пам'ятаймо, що ми Божі діти і будемо будувати Божий світ, щоб прославився у ньому Господь і воцарилася у цьому світі холодному, гіркому, сирітському радість Господня та перемога життя земного і вічного.

    10.ХІ.2012.                           протоієрей  Василь Ігнат.