Роль Церкви в сучасному житті

        Один із видатних богословів початку ХХ століття, відомий в церковних колах прот. О.Єлчанінов свій “Щоденник” розпочинає словами: “До священства ― про багато речей я повинен був мовчати, утримуватись. Священство для мене ― можливість говорити у весь голос”.  

    Саме “можливість говорити у весь голос” ― обов’язок пастиря Церкви і особливо в цей нелегкий час історії. А сьогодні Православна Церква на Україні переживає один із складних періодів своєї історії. Всі сили світового зла направлені на те, щоб завдати смертельного удару Православній Церкві. 

   Ми дійсно живемо в тривожній дійсності, а реалії сьогоднішнього дня свідчать про те, що ми живемо, можна навіть сказати, в “безумному світі”, де відсутня всяка мораль, не говорячи вже про християнську, де в силі вовчі закони, де брат грабує брата, де брехня і обман стали нормою поведінки сучасної цивілізованої людини.

    Наше життя все більше пронизано культом насилля, жорстокості, зради, розпусти. Єдине, що сьогодні пропогандується і нав’язується суспільству всіма засобами масової інформації та телебачення ― це життя по грубим пристрастям, егоїзму, любов до задоволення всіх прихотей і розваг любою ціною. Традиційна християнська мораль та культура не тільки відкидається, забувається, але іноді й пародірується, осміюється, як дещо таке що вже давно віджило і зовсім не потрібне. І в той же час сучасній людині посилено нав’язується неоязицтво, чорнокнижжя, лжере­лігія, лженаука, процвітає астрологія, окультизм, нові сатанинські секти. Без перебільшення можно сказати, що все суспільство орієнтується на сатанинських принципах брехні та обману.

   І в той же час у нас віруючих християн була і є в цьому бурхливому світі внутрішня опора, "камінь віри" свята Православна Церква, яка є “стовпом утвердження істини”, що дає нам можливість вирішувати всі наші складні проблеми по святій волі Божій, згідно з заповідями Господніми.    

   Сьогодні часто можна почути звинувачення, що мовляв, Церква відійшла від земних проблем, хоча іноді лунають звинувачення в Її адрес зворотнього напрямку, мовляв, Православна Церква і саме вона є дуже консервативною, продовжує жити за древніми правилами, які вже давно віджили, не йде в ногу з часом і таке інше.

       Що можна сказати у відповідь? Пригадуються чудові слова апологета християнської Церкви блаж. Тертулліана, який жив у ІІ ст. “Що чуже нам християнам?” ― з таким питанням звертався він до своїх сучасників. І відповідав: “І культура, і життя і мир, і страждання, і скорбота, і радість земна, і радість небесна, і краса, і наука ― все нам дороге, тому що все є явленням Премудрості Божої, все для нас є чим-то що любить Господь до віддачі Сина Свого, до хресної Його смерті, до хресної Троїчної Любові”. І дійсно, це було основним стержнем історичного буття Церкви Христової ― “у всьому вбачати явлення Премудрості Божої”.

     У всі часи Церква зверталася до своїх сучасників і ставила перед християнами основну задачу, яка заключається в словах: “Змініться ви самі і тоді зміниться навколишній світ, що оточує вас”.  

     Важкі часи, хоча були в нашій історії часи і страшніші, переживаємо сьогодні всі ми, часи коли падають духовні цінності, коли змінюється моральна оцінка як минулих так і сьогоднішніх подій, коли важко визначитися, знайти життєвий стержень, правильний орієнтир, і однозначно, в цій ситуації не може мовчати наша християнська совість. Як стверджував свящ. О.Єльчанінов: “Безразличие верующих страшнее неверия”. І тому Церква відповідально ставилася до тих проблем, які стояли перед суспільством у всі часи історії. Патріарх Сергій говорив про це: “Радість народу була радістю Церкви і горе народу було горем Церкви”. Церква завжди била в набат, звала до покаяння, закликала оплакувати віруючих свої прегрішення. 

     Церква Христова ― це царство не від світу цього, і в той же час ― Царство видиме, яке з’явилося в день П’ятидесятниці. Її не зможе здолати ніяка ворожа сила до кінця віків. І сила Церкви заключається в тому, що Її Творець і Глава Іісус Христос дарував Їй Свої закони:  правила віри, закони духовного життя, догмати Церкви. Сьогодні багато різних реформаторів твердять, що закони ці застаріли, що настав час Церкви пристосовуватися до сьогоднішнього світу, при цьому вони забувають головне, що Глава Церкви Іісус Христос “вчора і сьогодні і вовіки Той же”.

    Саме через діяльність різних реформаторів у нас виникають ті проблеми, що приводять наше суспільство до різних церковних розколів, появи нових тоталітарних сект деструктивного і окультного характеру та духовної деградації особливо молодого покоління. Сьогодні, як ніколи, нам потрібна єдність у протистоянні беззаконню через віру, молитву, діла та любов.  

 Художнє фото Лариси Щоки:

 

      16.03.2013                                        Прот. Василій Ігнат