Виховання дітей

(Відповідаємо на запитання)

Отець Василій! Що необхідно знати молодій мамі для того, щоб правильно виховувати дітей?

                                                     З повагою, Ольга

В сьогоднішньому нелегкому світі майже чи не втрачено досвід християнського виховання дітей. Минула епоха ХХ ст. не визнавала вищих духовних ідеалів та цінностей, які у всі часи проповідує Церква Христова. Але не найкращими є і сьогоднішні часи. Перш ніж говорити про те, яким повинно бути належне виховання дітей сьогодні, нам необхідно зрозуміти, в чому полягає суть нашого "сьогоднішнього" дня? Адже сьогоднішня моральна і духовна криза, яку переживає все людство, повинна бути осмислена нами у всій її гостроті та глибині, тому що вона є не що інше, як криза наших душ.

Можливо, головна особливість особистості нашого сучасника ― це потяг до авторитетів. Його стільки раз обманювали, стільки брехливих образів, ідеалів було ним сприйнято, а потім відкинуто, що його душа майже втратила самостійність і здатність до живого почуття, до живої віри, вона залишилась як на перепутті, і опинилась похованою під обломками різних відносних істин. Змінилась сьогодні і сама психологія особистості. З роками виробився і деякий тип поведінки. Хочемо ми це визнати чи ні, але нас добре навчили "робити вигляд". Звичайно, що легко звільнитися від впливу всього цього негативу і відродити природні, людські форми спілкування не так просто. Потрібні роки щирої покаянної праці та молитви, щоб, накінець, стати на правильний шлях виховання, якому завжди навчає нас Церква Христова. І масовий притік народу до храмів сьогодні скоріш за все свідчить не про віру, а про втрату опори у житті, про землю, що в одну мить вийшла з-під ніг, про гаряче бажання знайти в хоч чому-небудь упевненість. Сьогодні багато людей йде до храму з надією на спасіння, але спасіння ― в цьому житті. Людина часто готова вірити. але бажає отримати по вірі уже тут і тепер.

Наша ситуація ускладнюється ще й тим, що в Церкву сьогодні прийшли і батьки і діти одночасно. Як відомо, проблеми батьків і дітей отримали у нас сьогодні зовсім нове звучання. Традиційні внутрішні сімейні принципи виховання майже не діють. В Церкву йдуть за "скорою допомогою", готові цю допомогу прийняти і майже не готові до праці самовиховання у союзі з Церквою. А, як відомо, тільки праця і молитва ― необхідні умови для духовного зростання. І в результаті бачимо, що сьогодні часто батьки калічать своїх дітей.

Психолог Валерій Ільїн говорить: "Рідко можна знайти таку сім’ю, де батьки не калічать своїх дітей. Безумовно, несвідомо. Просто тому, що у свій час їх батьки не навчили по-другому". Та, і не мали змоги батьки навчити по-другому, тому, що традиції доброго виховання були перервані, коли суспільство зірвалось у прірву безбожжя у минулому ХХ ст.

Відношення, які не основані на заповідях Христа, рано чи пізно втрачаються і несуть у собі хворобливе начало. І якщо самі батьки від цього хворіють (неврози, сердечно-судинні порушення), що ж можна сказати про дітей? Серед батьківських помилок, які можуть коштувати дитині здоров’я, не дають можливості адаптуватися в суспільстві, називають:

― недостатній прояв любові до дитини;

― використання погроз і фізичного покарання;

― невідповідальність самих батьків своїм моральним вимогам;

― лишня опіка;

― неспокій, паніка з любого приводу;

― емоціональне неприйняття яких-небудь рис характеру дитини, її почуттів і бажань;

― неприйняття статі дитини, її зовнішності;

― нерозуміння своєрідності особистого розвитку дитини;

― надмірні вимоги до дітей;

― чергування гніву, жорстоких покарань з ласками (заласкування);

― потурання всім примхам і капризам дитини;

― неузгодженість дій між батьками:

― чвари між батьками;

― надання переваги однієї дитини другій;

― диктат;

― емоційна глухота;

― відсутність послідовності і розумності вимог до дитини.

Звичайно, що цей перелік далеко не повний. Що ж лежить в основі належного християнського виховання? Читаючи Святе Письмо, житія святих праведників Божих, творіння святих Отців і вчителів Церкви, ми ще раз переконуємося, що основним завданням виховання є святість, до якої закликає нас Сам Христос Спаситель. І ця святість повинна бути досягнута християнином у земному житті. Звичайно, що її необхідно виховувати з моменту народження людини у світ. І це завдання лежить перед батьками. Не потрібно доводити просту істину: щоб діти отримали хороше виховання, виховати себе повинні перш за все батьки. Створення сім’ї, мотиви, причини і настрої, з якими чоловік і жінка створюють сім’ю, можуть мати важливий вплив на майбутнє потомство. Перш за все необхідно визнати, що любов ― це основа основ всіх людських відношень, на якій і повинна будуватися основа "малої Церкви" ― сім’я. Вище власних почуттів у сім’ї повинна бути любов до Бога.

Але любов може і згасати, якщо в людських душах домінує егоїзм. Тільки правильне і мудре життя допомагає досягнути ідеальних подружніх відносин. І перший урок, який необхідно вивчити і виконати ― терпіння. Саме терпіння і любов перемагають все і дві життя зливаються в одне, більш благородне, сильне, повне і багате. Секрет щастя в сімейному житті ― це увага і повага одного до другого. Чоловік і жінка повинні постійно проявляти один до одного знаки самої ніжної уваги і любові. Щастя життя складається з окремих хвилин, добрих думок, щирих почуттів. Любові також потрібний її щоденний хліб. Важливим елементом сімейного життя ― це єдність інтересів. Шлях до цього ― щоб два серця розділяли і радість і страждання, уміння ділити пополам всю тяготу турбот, адже все у житті у них повинно бути спільним. Разом їх необхідно йти до храму Божого, разом молитися, разом приносити до Бога тяготу турбот про своїх дітей і про все, що є дорогим для них. У сімейному житті не повинно бути місця гніву, гордині, чварам. У сім’ї чоловік і жінка повинні завжди бути готовими просити прощення, вибачати. Сімейне життя ― це постійна робота над собою, в основі якої лежить християнський світогляд. Гармонічні, здорові відношення між жінкою і чоловіком можуть послужити основою морального і духовного виховання дітей.

Важлива праця, яку людина може зробити для Христа ― це те, що вона може і повинна робити у своєму власному домі. У чоловіка є свої обов’язки, які важливі і відповідальні, але істинним творцем дому є мати. Те, як вона живе, придає дому особливу атмосферу. Бог вперше приходить до дітей через її любов. Як стверджує народна мудрість "Бог, щоб стати ближче всім, створив матерів". Бути матір’ю ― це служіння і першою умовою вірного служіння є безкорисливість.

Що ж лежить в основі християнського виховання дітей? Як виховати святого?

Молитва ― основа малої Церкви, тобто сім’ї. Без неї неможливе релігійне виховання. Материнська молитва супроводжує кожного з нас на поприщі земного життя. Релігійне виховання самий багатий дар, який батьки можуть залишити своїй дитині. Цей спадок ніколи не можна замінити ніяким багатством. Духовний стержень ― основа морально здорової особистості. Святитель Феофан Затворник писав: "Не соромлячись і не боячись світу. намагайтеся дати дітям істинне християнське виховання, відкриваючи їм одні християнські у всьому поняття, привчаючи до християнських правил життя, зігріваючи любов до Церкви Божої".

Один з головних принципів виховання полягає в тому, щоб бачити в кожній людині людину. І це повинно бути головним правилом нашого життя, якщо ми хочемо жити по-християнськи. На шляху до святості, яку нам необхідно виховувати у наших дітях: не ставити перед дитиною надто високі вимоги зразу у всіх напрямках її життя. Читаючи житія святих, ми бачимо, що ці люди у земному житті не зразу були довершені у всіх християнських чеснотах. Тим більше, вони не намагалися викоренити в собі одночасно всі страсті, а лише поступово крок за кроком, просячи у Бога благодаті Господньої. Тому важливо не ставити перед дитиною зовсім високі вимоги одночасно у всіх сферах її життя. Поставте перед дитиною декілька основних завдань ― не більше трьох одночасно. І поки дитина їх не засвоїть, не вимагайте від неї більшого і не критикуйте.

Одна з головних якостей віруючої людини ― розуміння того, що ні вона, ні її ближні не є всемогутніми людьми. Не намагайтеся бути для дітей "надлюдьми". Над всіма нами Бог, і на Нього, в першу чергу, надія, віра у Нього, а потім уже як стверджує народна мудрість "і сам не плошай". Адже нам відомо, що у наших внутрішніх і зовнішніх ресурсів є обмеження, а значить, межі. Важливо також навчити дитину правильно оцінювати свої сили і можливості і не боятися звертатися за допомогою. Якщо батьки навчать дитину принципу "Не вмієш, не знаєш ― звернись за допомогою до того, хто вміє і знає, то ви прив’єте їй навики виходу з кризи".

Дуже важливо, щоб людина завжди була собою, але пам’ятала, що за нею ― спостерігають. Зазвичай, дитина розвивається через уподібнення важливому для неї образу. Тобто люблячи своїх батьків, дитина може навчитися в сім’ї тому, що вміє її батько і мама. Для цього необхідно просто жити своїм життям і всього лиш допомагати розвиватися інтересам дитини. Пам’ятайте. що власний приклад батьків є основою виховання дитини, адже вона через все життя проносить у серці батьківське слово, приклад і часто стверджує: так вчила мене мама, такий приклад показав мені батько.

Батьки покликані вчити дитину цінити своє, а не порівнювати себе з іншими. Важливо, щоб дитина навчилася цінити своє, радіти власним успіхам і постійно дякувати Богу. Дитина повинна розвивати свої власні дари і таланти.

Дійсно святі стали святими тому, що вони зуміли побачити свою неправедність, віддаленість від Бога. І разом з тим зрозуміли, що ніяке добро неможливо здійснити без Бога, без Його допомоги. Саме до Нього вони звернулись всією душею. Їм довелося багато боротися зі злом і перш за все в самих собі. Саме в цьому ― їх відмінність від звичайних героїв. Земні герої намагаються змінити світ шляхом зовнішньої боротьби за справедливість. А святі впливають на світ шляхом його внутрішнього преображення і починають це преображення саме з самих себе.

Християнське виховання можна тлумачити як виховання в людині головного почуття ― почуття істини. Адже,по суті, людина може вважатися особистістю, що відбулася тільки тоді, коли у неї не просто появились поняття добра і зла, а коли вони керують її волею. Тільки тоді людина стає здатною до правильного діалогу з світом, не розчиняючись у ньому, не втрачаючи своєї совісті.

Ось деякі тезиси, які необхідно знати для належного християнського виховання.

У виховному процесі основою основ є принцип ненасилля. Міра агресії тепер у суспільстві настільки велика і постійно пропагується всіма засобами масової інформації, що насилля стало звичайною справою і ми вже навіть не бачимо його, не звертаємо на це увагу. Християнське виховання необхідно проводити без насилля, бо Бог створив нас вільними і вибір завжди залишається за людиною. адже вона має вільну волю. Тут варто пам’ятати Заповідь Божу: "Не вбий". Не здійснюй насилля над душею, не вгашай духа. І разом з тим, не можна забувати, що принцип ненасилля не є вседозволеністю для дитини, що сьогодні часто можна побачити у багатьох сім’ях.

Однозначно. що виховання необхідно надати своєчасно. В Євангелії ми знаємо, що слова і діла Божі відкриваються людям по мірі їх здатності сприймати їх. Вчення Христа Спасителя не є теорією, а Благою Вісткою про спасіння, яке є сенсом християнського життя. І навчити дітей жити духом євангельського життя повинно бути показано батьками своєчасно власним прикладом.

Важливим є також принцип єдності педагогічних впливів. Ще з минулої епохи ХХ ст. безбожжя людина як особистість була знівельована і знищена. Адже нас навчали "робити вигляд", що все йде правильно і поступово людина звикла: одне думати, зовсім інше говорити, а поступати ― як вдасться. І в результаті виховний процес особистості зводився нанівець, як у байці "Лебідь, Рак і Щука". І тому принцип єдності педагогічного впливу повинен зберігатися сьогодні у виховному процесі, адже ми не завжди можемо уберегти дитину від небажаних впливів, але ми постійно зобов’язані враховувати їх, і по можливості, пом'якшувати і виправляти. Необхідно пам’ятати. що кожна людина ― особистість. У минулу епоху часто про це забували. Це стародавні греки людину називали ― мікрокосмосом, тобто "малим всесвітом". на відміну від макрокосмосу ― всесвіту. У православному вченні людина це перш за все особистість, причому, неповторна. І тому особистими відношеннями просякнуті духовний світ, особистість людини знаходить себе у особистому відношенні з Богом, адже у кожного у житті своя дорога до віри, до храму, до Бога. І ніхто не має права стати на особистому шляху людини до Бога. Не знищити начало особистості в дитині чи не головне завдання виховання.

Не менш важливим у виховному процесі ― навчити дитину поваги до людини, особливо до старших, що сьогодні майже втрачено у нашому суспільстві. Повага до людини є основоположним принципом у християнстві. Цей принцип зобов’язує нас вивчати людину у всій ї повноті, щоб інтуїтивне почуття було підкріплено церковним, святоотецьким і науковим знанням людини. Ми зобов’язані навчити дитину бачити людину і розуміти, що відбувається в ній. З цього випливає одна з основних вимог християнського виховання: щоб вчити, потрібно самому вчитися, а то інакше якого світа чекати від темряви невігластва.

Виховання ― процес безперервний. І від нас батьків, вимагається постійно і тверезо відноситися до цього обов’язку. Саме йому необхідно приділяти постійну увагу. Якщо навчальний процес може бути організований по-різному, в тому числі з великими переривами у часі, то виховний процес по суті ― безперервний. Якщо ми. батьки, перестаємо виховувати своїх дітей, то вони не перестануть виховуватися. Дитина просто знайде собі іншого вихователя: вулицю, погану компанію, різні субкультури і т.д. Тому у батьків та педагогів не може бути відпочинку. Від батьків вимагається постійна участь у житті дітей, може бути, це саме важче для внутрішнього світу самого педагога.

Моральним обов’язком батьків, або кодексом педагога ― це відповідальність. Тобто ми повинні завжди визнавати, що ми робимо і не будувати якихось ілюзій, не нав’язувати дітям своїх ідеалів, образів і побажань.

Православ’ю чужий романтизм у всіх його проявах, адже ілюзія часто породжує агресію. Реальне життя зазвичай вступає в протиріччя з романтичними уявленнями і починає дратувати. Звідси може виникнути бажання перебороти. знищити, підігнати життя під нашу уяву про нього. Ми не маємо права робити цього, адже людина вільна і має право на власний шлях до Бога.

Основою основ виховання є любов. Що означає любити дитину? Це значить бачити її в Божественному замислі. Як говорила Цветаєва у своїх щоденних записках "Землі ― земне": "Любити ― це бачити людину такою, якою її створив Бог, а не реалізували батьки". Любити важко, поступки і гріховні пристрасті цей образ сильно затемнюють. Скільки сил, віри і енергії потрібно, щоб очі серця не стали очами земними?! Жорстокість, здається, перемогла весь світ. Якщо серце батьківське звернено до Христа, Творець буде омивати його Своєю жертовною любов’ю, підтримувати почуття, здатність до співстраждання (співчуття), милосердя і любові.

Виховний процес повинен проходити в дусі християнського смирення. На думку святих Отців Церкви смирення ― головна християнська чеснота. Без смирення неможливо досягнути вершин християнського життя, любові та інших чеснот, неможливо досягнути спасіння. Смирення проявляється в розумінні того, що істинним "дітеводителем" є Господь. У виховному процесі необхідно пам’ятати. що людина ніколи не може бути до кінця відкритою і зрозумілою. Ми не повинні нею керувати. Ми ― "співробітники" Богу і повинні дати Йому можливість діяти. Наші зусилля у виховному процесі повинні мати чіткі межі ― перед таємничим промислом Божим необхідно відступати.

Вчення про спасіння ― є головною темою всього Святого Письма. Воно "золотою" ниткою проходить через кожне слово Біблії. Головне завдання батьків, педагогів ― навчити наших дітей цим вічним християнським цінностям, щоб всі ми досягли спасіння і безсмертя у Царстві Божому. І на цьому шляху, всім нам необхідно змінитися і жити в дусі євангельському, і тоді зміниться і навколишній світ. Цим шляхом до вічної слави йшли святі праведні угодники Божі, йшли наші славні предки і досягли вершин святості і вічного безсмертя.

Дійсно, святі праведники у земному житті були подібні нам, людям. І єдине, що відрізняє праведника від грішника ― це рішучість жити по заповідям Божим, жити духом євангельського життя. а в той час грішник, не маючи цієї рішучості. живе "по стихіям цього світу", а не за вченням Христа Спасителя.

Виховання ― саме важливе і відповідальне мистецтво у нашому житті. І батьки повинні відчувати і пам’ятати про свою батьківську відповідальність за дітей перед Богом. Адже в день Другого пришестя Христова нам прийдеться "предстати" перед Богом і сказати: "Це я, Господи, і діти, яких Ти дарував мені".

Портрет

Автор - Костик Іван

31.03.2013                 прот. В. Ігнат