На ріках Вавілонських

Зворушливо звучать у ці дні за церковним богослужінням слова 136 псалма «На ріках Вавілонських». Напередодні святих днів Великого посту вони говорять нам про одну із самих трагічних подій в історії єврейського народу ― Вавілонський полон.

Ця подія стала періодом духовного переродження обраного Богом єврейського народу. Знаходячись в оточенні язичників з їх традиціями та звичаями, Ізраїль, на кінець, усвідомив себе як «народ Божий». Саме це допомогло зрозуміти, що віру, даровану Богом їх предкам, необхідно оберігати і бути їй вірними аж до смерті.

Як відзначає православний богослов та історик Карташев А.В. в своїй праці «Ветхозаветная библейская критика», яка була видана у Парижі в 1947 році, «в горнилі Вавілонського полону не тільки відродився, але можна сказати, заново народився юдейський народ. Виведений був у полон гордий політичний народець, який вів авантюрні війни в лоні то єгипетської, то ассиро-вавілонської коаліцій, грубий побутовий язичник, ідолопоклонник, а повернувся на розвалини Єрусалиму тверезий монотеїст (той, хто вірує в Єдиного Бога), ревнитель монопольного культу свого Бога Яхве, зрозумілого, на кінець, як Єдиного і Істинного Бога всього світу і всіх народів». Саме у вірності істинній вірі в Єдиного Бога народ, на кінець, побачив сенс свого призвання і зосередив на цьому всі свої зусилля.

Слід відмітити, що в єврейській Біблії псалом 136 не має надпису імені автора. А в латинській і в грецькій ― вважається автором Давид. Зміст псалма говорить нам згадку про вавілонський полон уже після його закінчення і повернення євреїв на батьківщину. А саме свідком цих подій Давид не міг бути. Із співставлення перших трьох стихів псалма та останніх двох випливає, що він написаний найближчим часом після повернення євреїв із полону при Кирі Персидському до знищення Вавілона в 517 р. до Р. Христового, в 6 рік правління Дарія Гистаспа.

   Церковний історик єпископ Євсевій Кесарійський стверджує, що в деяких списках 136 псалма є надпис, який приписує авторство пророкам Агею і Захарії. А блаж. Феодорит говорить, що деякі авторство приписують Єремії. Хоча за його твердженнями, Єремія не був відведений з полоненими у Вавілон, а провівши деякий час в Єрусалимі за примусом євреїв, приймав участь в подорожі до Єгипту.

Зміст 136 псалма розкриває перед нами епоху Вавілонського полону, як минулу подію, і повернення євреїв на свою батьківщину. В цьому величному гімні псалмопівець оспівав сумну долю полонених і ті події, які пережив єврейський народ в цей трагічний період своєї історії.

Починається 136 псалом мелодійними словами «Над річками Вавілонськими, ― там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона» (Пс. 136, 1).

Псалмопівець говорить про важке положення єврейського народу, який знаходиться у Вавілонському полоні і пережив страшну трагедію чужоземного гніту. Він проживає в пустинних місцях на берегах Вавілонських річок і в усамітненні народ оплакує свій гріх і нелегке життя в рабстві під чужоземним гнітом. А згадки про рідну землю, про святий Єрусалим, наповняли їх серця ще більшим жалем і смутком. Як під час свободи, коли володіли благами і були вільними, вони гордилися і зневажали їх своїми гріхами, тому вони лишилися цих благ, щоб знову забажали їх. Господь лишив їх ізраїльський народ, щоб «привести їх в почуття, щоб нагадати про них» ― стверджує святий Іоанн Златоуст.

Музикальні арфи, на яких вони співали і прославляли Бога, знаходячись в Єрусалимі, коли були взяті в полон у Вавілон, тепер народ повісив на вербах, що росли на берегах річок. Єврейські співці взяли їх з собою лише для того, щоб вони нагадували їм про богослужіння в храмі Соломона.

Єврейський народ був одним із самих співучих народів стародавнього Сходу. Їх музика і поезія носила суто релігійний характер і мала молитовний зміст. Вона була тісно переплетена з Палестиною, з храмом і відображала прояв керування Богом цього славного народу. Спів цих псалмів мав священне значення і носив духовний характер. По словам блаж. Феодорита, «музикальні інструменти не вживалися тому, що закон давав дозвіл їх вживати тільки в одному місці ― Єрусалимі здійснювати богослужіння і спів».

Прохання вавілонян «заспівайте но нам із Сіонських пісень» (Пс. 136, 3), часто було простою зацікавленістю, розвагою, і його виконання полоненими євреями було в очах останніх образою святості змісту їх поезії і релігійних переконань, і тому воно відкидалося.

На думку блаж. Феодорита «вавілоняни давали наказ полоненим співати, бажаючи слухати просто для задоволення, або для сміху над їх святими і божественними предметами».

«Як же зможемо ми заспівати Господню пісню в землі чужинця?» (Пс. 136, 4). Дійсно, полон приніс велику користь і служив виправленню євреїв, тому що ті, які раніше порушували закон Божий, коли перебували на своїй землі, сьогодні, по словам Іоанна Златоуста «оберігають його в чужій землі». Не міг народ, який пізнав радість свободи у себе на батьківщині, співати хвалебних пісень Господу в чужій землі.

А тепер, знаходячись в полоні, оживає знову в серцях ізраїльського народу пам’ять про Єрусалим. І цей народ, як клятву, проголошує слова: «Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, ― хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою…» (Пс. 136, 5‑6). Пам’ять про Єрусалим ― це найвища радість для полоненого. І тому він бажає за краще, щоб язик прилип до піднебіння, щоб не мати можливості говорити, ніж забути про свій рідний Єрусалим.

Вдивляючись в історичне минуле, народ пригадує «синів Єдому», тобто аравітян і ідумеїв, які походили від Ісава і знаходились в союзі з вавілонянами у війні проти Єрусалиму. Коли вавілоняни знищували Єрусалим, аравітяни підтримували їх. І тому євреї звертаються з своїми благаннями до Господа, щоб Він наказав праведним судом аравітян та ідумеїв за те, що вони, будучи рідними по крові, стали для них самими запеклими ворогами, які закликали руйнувати Єрусалим: «Руйнуйте, руйнуйте до підвалин його!..» і раділи цій національній трагедії (Пс. 136, 7). Вони звертаються до Господа, щоб пригадав «єдомських синів», які під час війни проти Єрусалима допомагали вавілонянам.

Пророцтвом про трагічну долю Вавілона завершується 136 псалом: «Вавілонська дочко, що маєш і ти ограбована бути, ― блажен, хто заплатить тобі за твій чин, що ти нам заподіяла! Блажен, хто ухопить та порозбиває об скелю і твої немовлята!..» (8-9 ст.) В цих словах ― пророцтво про важку долю Вавілона. В цьому вироці ― воля Господня, яка буде виконана.

Ці слова промовляє весь єврейський народ, бажаючи знищити міста своїх ворогів. Разом з тим, євреї поширили свій гнів і на немовлят Вавілонських.

Згідно з християнським тлумаченням цих рядків, слід відмітити, що під «синами Єдома» необхідно розуміти бісів, які знищують духовне багатство нашої душі «до підвалин». Тому під образом Єрусалима ми повинні уявляти душу, а під Вавілоном необхідно усвідомлювати нечистоту, гріх, який спустошив і переміг благочестя і добрі діла. А той, хто знищить цю нечисть і гріх, той буде блаженним. «Немовлятами» цієї нечисті є новонароджені гріховні думки. Хто ці помисли перемагає і знищує в «камінь віри», той досягає блаженство і спасіння», ― стверджує блаж. Феодорит.

146 псалом зве нас до покаяння та духовного оновленого життя, щоб досягнути спасіння.

Художнє фото Юрія Золотаря:

18.03.2013        прот. Василій Ігнат