Доповідь

 Святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій − православні сповідники і просвітителі нашого краю

Складний і тернистий шлях пройшла Православна Церва у Закарпатті. Ця благословенна Богом срібна земля у складі Карпатської Русі була освячена Православ’ям ще з часів сивої давнини. Численні археологічні знахідки римських монет І-ІІ століть свідчать про перебування у нашому краї римських громадян, серед яких, без сумніву, були й християни, чому сприяла славнозвісна "соляна дорога".

Ще з апостольських часів проповідь Євангелія проникає на землі нашого благодатного краю. У аналогах історичних джерел знаходимо згадки про те, що апостол Андрій крім проповіді у Херсонесі, Скіфії, Київських горах, Новгороді побував у Малій Скіфії, для якої поставив єпископа Аппіана. Там він знайшов учнів Енена, Ніріна і Пена, які за походженням були слов’яни і прийняли мученицьку смерть.

Проповідував в Ілліріну слов’янам апостол Павло. А преподобний Нестор Літописець у знаменитій “Повісті временних літ” говорить, що в Пиннонії, де жили слов’яни, проповідував один із 70-ти апостолів, учень апостола Павла Андронік, якого вважають одним з перших єпископів Паннонії.

Польський історик М. Меховіт стверджує, що серед наших предків проповідували апостоли Фаддей і Варфоломей. Святий апостол Карп з 70-ти розносив послання апостола Павла, і можливо, заходив на територію Карпат.

Територія Мукачівської єпархії у часи близькі до апостольських знаходилася на кордоні Римської провінції Дакії, яку свого часу завоював римський імператор Троян. До речі, і Паннонія входила до складу імперії. Колонізуючи Дакію, Троян поклав основу поселенцям волохів (румунів). Назва “волохів” асоціюється з святим Власієм (до речі, серби називають волохів “власі”). Волохи Марамороша і Ардяла знаходилась у постійному спілкуванні з руснаками Мукачівської єпархії.

В Паннонії із сусідніх з нею областях у часи блаженнійшого Тертулліана на цих землях проживало багато християн. Писав в свій час блаж. Тертулліан: "Міста сарматів, даків, скіфів Христу є підкорені". А згодом імператор Авреліан у 274 році відмовився від Дакії.

Ім’я руського єпископа згодом зустрічається вперше у часи правління імператора Іовіана, коли на соборі в Антіохії стоїть під соборним рішенням підпис єпископа Антіпатра Руського. А Собор Халкідонський підкорив владі Константинопольсього патріарха варварські області скіфів і сарматів. Із 4 століття зберігається передання блаж. Ієроніма, автора перекладу Біблії на латинську мову, який пише : “Холодна Скіфія зігрівається вогнем істинної віри; військо хеттів, або даків носить із собою похідні храми”. Хети, що жили разом із слов’янами у часи Константина Великого утворили особливу єпархію. Поширенню християнства у Скіфії у хеттів послужив святитель Іоанн Златоуст. Він писав: "Скіфи, фракійці і сармати славлять Христа". В анналах історії згадуються і єпископи нашого краю. Зокрема, збереглися відомості про Даксього єпископа Феофіла, який приймав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї в 325 році. Месопотамський єпископ Андрій, знаходячись у вигнанні у Фракії, доходив до Дунаю і в Дакії проповідував Слово Господнє. А святий Микита, проповідуючи християнство в Дакії, встановив дві єпископії, зокрема і Мікловицьке для русинів. В часи володарювання аварів христинство утверджувалося в Паннонії, а після покорення аварів − імператорами Піпіном Коротнким і Карлом Великим. В кінці VIII століття був хрещений аварський воєвода Тудін Феофан разом з свитою та вельможами. Згодом імператор Карло Великий поручив паству Зальцбургському архієпископу. Утвердили православ’я на землях Карпатської Русі святі брати Кирил та Мефодій у ІХ столітті. У житті народів є особливі неповторні події та моменти, які докорінно змінюють життя цілих народів, наповнюючи його новим духовним змістом. Велич цих подій йде у майбутнє і визначає у подальшому життєву духовну дорогу цілого народу. Починаючи з 863 року розпочинається місіонерська діяльність святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, які прийшли з Візантії на слов'янські землі на запрошення моравського князя Ростислава до імператора Візантійської імперії.

863 рік − проповідь братів у Великій Моравії, 865 р., − хрещення Болгарії; між 864 і 866 роками перше хрещення Русі; 869 р. − хрещення сербів. Проповідь в Паннонії, Македонії, Солуні, Малій Азії, хрещення чеського князя Боривоя та його жінки Людмили − ось велична місія християнізації слов'янських народів, яку здійснили апостоли слов’ян.

Здавалось би, для такого духовного переродження потрібні цілі століття, а воно відбулося на протязі невеликого періоду часу. І разом з тим, вони принесли для словянських народів Святе Письмо, богослужіння на зрозумілій слов’янській мові, письменність і величезну духовну спадщину православної християнської візантійської культури.

Яке місце у місіонерській діяльності святих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія займає наше Закарпаття? На думку історика Івана Папіша “Історичне Закарпаття” це не лише теперішня область, чи колишня Підкарпатська Русь у минулому XX століття. До складу "Історичного Закарпаття" входили всі закарпатські землі української території, які споконвіку були заселені нашими предками − русинами". У ті часи до "Історичного Закарпаття" входили: Прящівщина, Татранщина, аж до теперішніх середньо-словацьких гір включно ― тепер територія Словаччини; це Нирщина ― середнє і нижнє Потисся з усіма притоками річки Тиси, аж до Дунаю ― теперішня Угорщина; Залісся − колишня Трансильванія (Семиграддя) − тепер в Румунії. Це первісна етнографічна територія, заселена слов’янами − предками теперішніх закарпатців уже перед V ст. Перші звістки про слов’ян, які заселяли дану територію, були ще від римських письменників І і ІІ століть Плінійя Старшого, Тацита, Птоломея.

Народи, які проживали на території "історичного Закарпаття" були просвіщені світлом Євангелія святими солумунськими братами Кирилом і Мефодієм.

Велику духовну школу і виховання в дусі Православ'я вони отримали ще з дитинства. Мефодій був старшим і семи братів, а Константин, так звали в миру наймолодшого (Кирил ― монашеське ім’я).

Мефодій отримавши військову освіту, 10 років був правителем в одному із слов’янських князівств, що входило до Візантійської імперії.

Святий Константин, будучи здібним обдарованим хлопчиком, вчився разом із малолітнім імператором Михайлом у Константинополі. Він отримав прізвище Філософа (мудрого).

Як відомо, 11 березня, вперше було проведено свято торжества Православ’я у 843 р. Візантії, яке святкується у Першу неділю Великого посту. Відомо, що Мефодій три рази переслідувався з боку католицьких німецьких місіонерів. Вперше їм не сподобався переклад Святого Письма і церковного богослужіння на слов’янську мову. Західна Церква наполягала на вживанні трьох священних мов, на яких було написано Святе Письмо та проводилось богослужіння : єврейська, грецька, латинська мови.. Як відомо, Константин прийняв схиму з іменем Кирил і через 50 днів − 14 лютого 869 року на 42-році життя помер.

Вдруге Мефодій, повернувшись у Паннонію у сані архієпископа Моравського і Панноського разом із своїми учнями продовжував проводити іпроповідувати богослужіння слов'янською мовою. До речі, у м. Велеграді, була школа заснована рівноапостольними просвітителями. Знову німецькі єпископи досягли своєї мети арештувавши і засудивши святителя Мефодія. Його було вислано у Швабію, де переніс багато страждань: більше двох років сидів у В’язниці. Визволений по розпорядженню папи Римського Іоанна VШ і востановлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь на слов'янській мові.

Втретє німецькі католицькі єпископи почали переслідувати святителя Мефодія за неприйняття римського вчення про Філіокве. Мефодій знову викликаний у Рим, але оправдався перед папою, зберігши у чистоті православне вчення. Відчуваючи приближення своєї смерті святитель Мефодій указав на святого приємника ― Горазада. 6 квітня 885 року у віці 60 років відійшов до Господа. Похований у соборній церкві Моравії − міста Велеграда.

Невдовзі католицькі німецькі єпископи вигнали учнів святих братів і вони знайшли притулок у Карпатах. Наш народ завжди був вірний вірі своїх предків, вірі православній. У подальшій історії Православної Церкви ми читаємо про переслідування православних єпископів краю. Зокрема, історик Василь Пачовський у книзі «"Срібна Земля. Тисячоліття Карпатської України", виданій у Львові 1938 року, наводить чимало прикладів про переслідування православних єпископів Закарпаття. Єпископ Василій ІІ у 16 ст. боровся за повернення церкві захоплених Жигмундом Ракоцієм землі, був кинутий мадярським паном до в’язниці. Єпископа Гавриїла, який згадується у 1599 році, тримав у темниці мадярський пан Маговчій. Єпископа Іоаннікія Зейкана, який народився в Імстичові, був вигнаний з Мукасівського монастиря. А монастир у Імстичові був православним.

Особливо чимало наших православних християн, духовенства краю було переслідувано, накладено штрафи в період І і ІІ Мараморош-Сиготських судових процесів у 1903 і 1913-1914 роках. Християни сиділи в тюрмах лише за те, що у них були вдома православні хрести, ікони, книги видані Києво-Печерською Лаврою.

У всі часи наш народ був мудрим і свято зберігав чистоту Православної віри. Адже прикладом для нашого народу були святі рівноапостольні Кирило і Мефодій.

Кожен з нас, віруючих православних християн, покликаний "подвигом добрим подвизатися", зберігати чистоту віри, проходити поприще нашого земного життя гідно і достойно нашого святого імені православного християнина, а Господь дарує нам вінець слави у Царстві Небесному.

Русь свята! Бережи віру Православну!

19.09.13               прот. Василій Ігнат

На фото: святкування 1025-річчя Хрещення Русі та 1150-річчя утвердження Православ'я на Закарпатті в Іршаві.