Доповідь
Святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій − православні сповідники і просвітителі нашого краю
Складний і тернистий шлях пройшла
Православна Церва у Закарпатті. Ця благословенна Богом срібна земля у складі Карпатської
Русі була освячена Православ’ям ще з часів сивої давнини. Численні археологічні
знахідки римських монет І-ІІ століть свідчать про перебування у нашому краї
римських громадян, серед яких, без сумніву, були й християни, чому сприяла
славнозвісна "соляна дорога".
Ще з апостольських часів проповідь
Євангелія проникає на землі нашого благодатного краю. У аналогах історичних
джерел знаходимо згадки про те, що апостол Андрій крім проповіді у Херсонесі,
Скіфії, Київських горах, Новгороді побував у Малій Скіфії, для якої поставив
єпископа Аппіана. Там він знайшов учнів Енена, Ніріна і Пена, які за
походженням були слов’яни і прийняли мученицьку смерть.
Проповідував в Ілліріну слов’янам апостол
Павло. А преподобний Нестор Літописець у знаменитій “Повісті временних літ”
говорить, що в Пиннонії, де жили слов’яни, проповідував один із 70-ти апостолів,
учень апостола Павла Андронік, якого вважають одним з перших єпископів
Паннонії.
Польський історик М. Меховіт стверджує, що
серед наших предків проповідували апостоли Фаддей і Варфоломей. Святий апостол
Карп з 70-ти розносив послання апостола Павла, і можливо, заходив на територію
Карпат.
Територія Мукачівської єпархії у часи
близькі до апостольських знаходилася на кордоні Римської провінції Дакії, яку
свого часу завоював римський імператор Троян. До речі, і Паннонія входила до
складу імперії. Колонізуючи Дакію, Троян поклав основу поселенцям волохів
(румунів). Назва “волохів” асоціюється з святим Власієм (до речі, серби
називають волохів “власі”). Волохи Марамороша і Ардяла знаходилась у постійному
спілкуванні з руснаками Мукачівської єпархії.
В Паннонії із сусідніх з нею областях у
часи блаженнійшого Тертулліана на цих землях проживало багато християн. Писав в
свій час блаж. Тертулліан: "Міста сарматів, даків, скіфів Христу є
підкорені". А згодом імператор Авреліан у 274 році відмовився від Дакії.
Ім’я руського єпископа згодом
зустрічається вперше у часи правління імператора Іовіана, коли на соборі в
Антіохії стоїть під соборним рішенням підпис єпископа Антіпатра Руського. А
Собор Халкідонський підкорив владі Константинопольсього патріарха варварські
області скіфів і сарматів. Із 4 століття зберігається передання блаж. Ієроніма,
автора перекладу Біблії на латинську мову, який пише : “Холодна Скіфія
зігрівається вогнем істинної віри; військо хеттів, або даків носить із собою
похідні храми”. Хети, що жили разом із слов’янами у часи Константина Великого
утворили особливу єпархію. Поширенню християнства у Скіфії у хеттів послужив
святитель Іоанн Златоуст. Він писав: "Скіфи, фракійці і сармати славлять
Христа". В анналах історії згадуються і єпископи нашого краю. Зокрема,
збереглися відомості про Даксього єпископа Феофіла, який приймав участь у
Першому Вселенському Соборі у Нікеї в 325 році. Месопотамський єпископ Андрій,
знаходячись у вигнанні у Фракії, доходив до Дунаю і в Дакії проповідував Слово
Господнє. А святий Микита, проповідуючи християнство в Дакії, встановив дві єпископії,
зокрема і Мікловицьке для русинів. В часи володарювання аварів христинство
утверджувалося в Паннонії, а після покорення аварів − імператорами Піпіном
Коротнким і Карлом Великим. В кінці VIII століття був хрещений аварський воєвода
Тудін Феофан разом з свитою та вельможами. Згодом імператор Карло Великий
поручив паству Зальцбургському архієпископу. Утвердили православ’я на землях Карпатської
Русі святі брати Кирил та Мефодій у ІХ столітті. У житті народів є особливі
неповторні події та моменти, які докорінно змінюють життя цілих народів,
наповнюючи його новим духовним змістом. Велич цих подій йде у майбутнє і визначає
у подальшому життєву духовну дорогу цілого народу. Починаючи з 863 року
розпочинається місіонерська діяльність святих рівноапостольних братів Кирила і
Мефодія, які прийшли з Візантії на слов'янські землі на запрошення моравського
князя Ростислава до імператора Візантійської імперії.
863 рік − проповідь братів у Великій
Моравії, 865 р., − хрещення Болгарії; між 864 і 866 роками перше хрещення Русі;
869 р. − хрещення сербів. Проповідь в Паннонії, Македонії, Солуні, Малій Азії,
хрещення чеського князя Боривоя та його жінки Людмили − ось велична місія
християнізації слов'янських народів, яку здійснили апостоли слов’ян.
Здавалось би, для такого духовного
переродження потрібні цілі століття, а воно відбулося на протязі невеликого
періоду часу. І разом з тим, вони принесли для словянських народів Святе
Письмо, богослужіння на зрозумілій слов’янській мові, письменність і величезну
духовну спадщину православної християнської візантійської культури.
Яке місце у місіонерській діяльності
святих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія займає наше Закарпаття? На
думку історика Івана Папіша “Історичне Закарпаття” це не лише теперішня
область, чи колишня Підкарпатська Русь у минулому XX століття. До складу "Історичного
Закарпаття" входили всі закарпатські землі української території, які
споконвіку були заселені нашими предками − русинами". У ті часи до "Історичного
Закарпаття" входили: Прящівщина, Татранщина, аж до теперішніх середньо-словацьких
гір включно ― тепер територія Словаччини; це Нирщина ― середнє і нижнє Потисся
з усіма притоками річки Тиси, аж до Дунаю ― теперішня Угорщина; Залісся −
колишня Трансильванія (Семиграддя) − тепер в Румунії. Це первісна етнографічна територія,
заселена слов’янами − предками теперішніх закарпатців уже перед V ст. Перші
звістки про слов’ян, які заселяли дану територію, були ще від римських
письменників І і ІІ століть Плінійя Старшого, Тацита, Птоломея.
Народи, які проживали на території "історичного
Закарпаття" були просвіщені світлом Євангелія святими солумунськими
братами Кирилом і Мефодієм.
Велику духовну школу і виховання в дусі
Православ'я вони отримали ще з дитинства. Мефодій був старшим і семи братів, а
Константин, так звали в миру наймолодшого (Кирил ― монашеське ім’я).
Мефодій отримавши військову освіту, 10
років був правителем в одному із слов’янських князівств, що входило до
Візантійської імперії.
Святий Константин, будучи здібним обдарованим
хлопчиком, вчився разом із малолітнім імператором Михайлом у Константинополі.
Він отримав прізвище Філософа (мудрого).
Як відомо, 11 березня, вперше було
проведено свято торжества Православ’я у 843 р. Візантії, яке святкується у
Першу неділю Великого посту. Відомо, що Мефодій три рази переслідувався з боку
католицьких німецьких місіонерів. Вперше їм не сподобався переклад Святого
Письма і церковного богослужіння на слов’янську мову. Західна Церква наполягала
на вживанні трьох священних мов, на яких було написано Святе Письмо та
проводилось богослужіння : єврейська, грецька, латинська мови.. Як відомо,
Константин прийняв схиму з іменем Кирил і через 50 днів − 14 лютого 869 року на
42-році життя помер.
Вдруге
Мефодій, повернувшись у Паннонію у сані архієпископа Моравського і Панноського
разом із своїми учнями продовжував проводити іпроповідувати богослужіння
слов'янською мовою. До речі, у м. Велеграді, була школа заснована
рівноапостольними просвітителями. Знову німецькі єпископи досягли своєї мети
арештувавши і засудивши святителя Мефодія. Його було вислано у Швабію, де
переніс багато страждань: більше двох років сидів у В’язниці. Визволений по
розпорядженню папи Римського Іоанна VШ і востановлений у правах архієпископа,
Мефодій продовжував євангельську проповідь на слов'янській мові.
Втретє німецькі католицькі єпископи почали
переслідувати святителя Мефодія за неприйняття римського вчення про Філіокве.
Мефодій знову викликаний у Рим, але оправдався перед папою, зберігши у чистоті
православне вчення. Відчуваючи приближення своєї смерті святитель Мефодій
указав на святого приємника ― Горазада. 6 квітня 885 року у віці 60 років
відійшов до Господа. Похований у соборній церкві Моравії − міста Велеграда.
Невдовзі католицькі німецькі єпископи
вигнали учнів святих братів і вони знайшли притулок у Карпатах. Наш народ
завжди був вірний вірі своїх предків, вірі православній. У подальшій історії
Православної Церкви ми читаємо про переслідування православних єпископів краю.
Зокрема, історик Василь Пачовський у книзі «"Срібна Земля. Тисячоліття
Карпатської України", виданій у Львові 1938 року, наводить чимало
прикладів про переслідування православних єпископів Закарпаття. Єпископ Василій
ІІ у 16 ст. боровся за повернення церкві захоплених Жигмундом Ракоцієм землі,
був кинутий мадярським паном до в’язниці. Єпископа Гавриїла, який згадується у
1599 році, тримав у темниці мадярський пан Маговчій. Єпископа Іоаннікія
Зейкана, який народився в Імстичові, був вигнаний з Мукасівського монастиря. А
монастир у Імстичові був православним.
Особливо чимало наших православних
християн, духовенства краю було переслідувано, накладено штрафи в період І і ІІ
Мараморош-Сиготських судових процесів у 1903 і 1913-1914 роках. Християни
сиділи в тюрмах лише за те, що у них були вдома православні хрести, ікони,
книги видані Києво-Печерською Лаврою.
У всі часи наш народ був мудрим і свято
зберігав чистоту Православної віри. Адже прикладом для нашого народу були святі
рівноапостольні Кирило і Мефодій.
Кожен з нас, віруючих православних
християн, покликаний "подвигом добрим подвизатися", зберігати чистоту
віри, проходити поприще нашого земного життя гідно і достойно нашого святого
імені православного християнина, а Господь дарує нам вінець слави у Царстві
Небесному.
Русь свята! Бережи віру Православну!
19.09.13 прот.
Василій Ігнат
На фото: святкування 1025-річчя Хрещення Русі та 1150-річчя утвердження Православ'я на Закарпатті в Іршаві.
Немає коментарів:
Дописати коментар