ІРШАВА ПРАВОСЛАВНА

Чудотворна Почаївська ікона

Пресвятої Богородиці

У розмовах зі мною часто звертаються православні християни з проханням подавати на сторінках інтернет-видання "Іршава православна" статті, приурочені історії чудотворних ікон Божої Матері. На їх прохання сьогодні і подається історичний матеріал про Почаївську чудотворну ікону Божої Матері, пам’ять якої Православна Церква святкує 5 серпня за новим стилем.

Ще з апостольських часів свято почитаються в Православній Церкві святі ікони. Одним з перших іконописців, як відомо, був святий апостол і євангеліст Лука. В історії Церкви були іноді і нелегкі часи, коли почитання ікон було під забороною. Славнозвісний Сьомий Вселенський Собор 787 р. утвердив іконопочитання. З прийняттям християнства на Київській Русі з Візантії була прийнята й православна ікона. Серед основоположників іконопису на Русі всім на добре відоме ім’я іконописця Аліпія. На Русі існували цілі іконописні школи. які свято зберігали традиції, церковні канони і правила православного іконопису. А вершиною його стала знаменита ікона "Трійця" Рубльова, інока Андроніковського монастиря у Москві.

Чудотворна Почаївська ікона Пресвятої Богородиці є великою святинею Свято-Успенської Почаївської Лаври. Її заснування сягає у глибину віків. Ця знаменита споконвічно православна святиня Волині Почаївська Лавра, як дехто з дослідників вважає, була заснована ще в кінці ІХ століття учнями рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, які оселилися на пустинній горі, яка стала місцем їх аскетичних подвигів.

Біля 1240 року на Почаївській горі появились монахи із спаленого Батиєм Києва, який зруйнував усі його святині. У пошуках притулку києво-печерські ченці йдуть на Волинь і знаходять його тут, на скелястій, залісненій горі. Вони принесли сюди благословення та аскетичний дух засновників монашества Київської Русі ― преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Можливо, києво-печерські ченці дали і назву новому місту в пам’ять про ріку Почайну, притоку Дніпра, де відбулося Хрещення києвлян в 988 році, над якою знаходилась їх обитель. По переданню, тоді ж ченці сподобилися побачити чудо Явлення Пресвятої Богородиці на Почаївській горі. Божа Матір з’явилася їм на скелі неопалимою купиною з короною на голові і скіпетром у руці, залишивши на камені слід Своєї правої стопи, звідки почала витікати цілюща вода. Це явлення Богородиці і стало благословенним знакоом заступництва Цариці Небесної для монашествуючих та всього віруючого нароуд. Вони побудували на святому місці спочатку дерев’яну, а потім й кам’яну Свято-Успенську церкву.

До ХVІ ст. Почаївський монастир залишався невеликою обителлю. А в кінці цього століття монастир почав швидко зростати за рахунок тих, хто шукав у ньому порятунку від унії, загроза якої виникла у зв’язку із стремліннями Польсько-Литовської держави ― Речі Посполитої (яка політично і економічно захопила більшу частину України) навернути православних українців та білорусів у католицтво. У Почаївському монастирі майже у цей же час відбулися дві важливі події, які підняли його авторитет та послужили становленню: у 1597 р. він отримав у дар Чудотворну ікону Божої Матері від місцевої поміщиці Ганни Гойської і на чолі його став розумний енергійний ігумен ― преподобний Іов Почаївський. Він до цього був ігуменом Дубенського монастиря Воздвиження Хреста Господнього, який знаходиться в сорока кілометрах від Почаєва.

У середині ХVІ ст. на Волині неподалік від Почаєва, у маєтку Орле, жила православна поміщиця Ганна Гойська. Вона походила із знаного давнього дворянського роду Козинських і залишилася вдовою. У 1959 році через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт і на велике прохання поміщиці зупинився для відпочину. На знак подяки за гостинність, прощаючись, митрополит благословив її давньою іконою Богоматері, яку завжди зберігав біля себе як родинну святиню, доки Промисел Божий не явив залишити святиню на Волині.

Згодом, через деякий час, слуги Гойських помітили якесь незвичне світло, що виходило із ікони. Поміщиця довго не хотіла вірити їхнім розповідям, аж поки сама на власні очі не побачила це світло. Після цього ставлення до ікони стало ще більш побожним. Невдовзі благодатна сила ікони сповістила про себе чудесами. Одне з таких чудес відбулося у родині Гойських. Рідний блат Ганни Філіп був сліпим від народження. Вона й умовила брата звернутися з молитвою до Пресвятої Богородиці. І як тільки Філіп щиросердечно помолився перед іконою, очі його почали бачити. Після цього чуда Ганна Гойська вирішила передати цей чудотворний образ до Почаївського монастиря. У супроводі ченців, священників і великої кількості віруючих цей чудотворний образ з хресною ходою був переданий до Почаївської обителі. Ганна Гойська передала монастирю разом з чудотворною іконою Богоматері значні земельні наділи та маєтки. Передаючи святиню у 1597 році, вона написала заповіт "фундушевий запис": "… Я вирішали побудувати і заснувати монастир для прожиття у ньому восьми ченців, людей добрих, набожного характеру, грецького віросповідання, підлеглих східній церкві. На кожному, хто б порушив волю мою на шкоду монастирю цьому, нехай перебуває анафема і всіляке неблагословення з прокляттям".

Через деякий час настоятелем монастиря у Почаєві став преподобний Іов (Желізо) і він вже був змушений захищати православну обитель від онука Ганни Гойської, Андрія Фірлея, який став лютеранином і намагався порушити заповіт своєї бабки, поступово забираючи від монастиря заповідане майно. З історії нам відомого, що у 1623 р. слуги Фірлея вкрали чудотворну ікону із монастиря, покладаючи надію, що після цього монахи не залишаться на Почаївській горі. Суд по цій справі відбувався аж чверть століття. Тільки перед своєю смертю Фірлей завершив тяжку, уклавши акт перемир’я з монахами, які "не в унії знаходилися", як свідчать історичні документи. На кінець Почаївська чудотворна ікона Божої Матері була повернута Андрієм Фірлеєм монастиреві після одного випадку, який трапився з його дружиною на званому балу. Був скоєний страшний гріх наруги над християнськими святинями. Одягнувши дружину в церковний одяг, Фірлей дав їй у руки святу чашу, а для куражу приніс ще й Чудотворну ікону Почаївської Божої Матері. І в той же час на дружину Фірлея "напав тоді біс лютий", яким вона була пригнічена довгий час. З тих часів Чудотворна ікона Богоматері ніколи більше не полишала Гори Почаївської. Вона засяяла багатими чудесами і знаменнями во славу обителі і спасіння всіх, хто з вірою до неї приходив.

На протязі століть спішать до святої Почаївської Лаври богомольці, щоб вклонитися її святиням і, зокрема чудотворній Почаївській іконі Божої Матері. І щодня, коли ще спить навколишній світ, а біля Чудотворної ікони Почаївської новий день в обителі розпочинається молитвою братії, паломників, віруючих. Під соборний спів тропаря "Непроходимая Врата" з висоти іконостасу на двох шовкових стрічках плавно знижується ікона із зображенням Божої Матері з Сином Божим на правій руці і починається всеношня. Приклавшись вустами до святині, яка має зовсім невеличкі розміри 33´27 см., монастирська братія переходить потім у Печерну церкву до мощів преподобного Іова просити у свого святого ігумена благословення для несіння церковного послуху. Не згасає лампада Чудотворної ікони і щоденно возносяться молитви за православний народ, за священну землю нашу, за мир Божий на планеті. І поки не згасне ця молитва віри бути життю на землі і людство буде мати гідне майбутнє та завтрашній день, бо священна чудотворна Почаївська ікона Божої Матері є "источник исцелений и веры Православныя утверждение".

На фото: стежки і дороги ведуть у Почаїв