Церква вийшла за свою огорожу

"Якщо ми почнемо служити

один одному, підтримувати

один одного і нести один

за одного відповідальність ―

тоді ми досягнемо життєво

важливої для нас єдності"

(Патріарх Кирил)

Сьогодні Православна Церква після страшної епохи гонінь у 20 столітті стає все більш відкритою для суспільства. Визначні церковні події висвітлюються у прямому ефірі на телебаченні і радіо, представники Церкви все частіше виступають в пресі, духовні і релігійні теми обговорюються на інтернет-сторінках. Майже не має таких заходів, які проводяться у культурі, освіті, медицині та інших установах, де б не приймали участь священнослужителі Церкви. І до їх слова, виступу, чи настанови з повагою відносяться у суспільстві. Прикладом може послужити святкування 1025-річниці Хрещення Київської Русі, яке було проведене на вищому церковно-державному рівні.

Церква "вийшла за свою огорожу" і сьогодні вона йде назустріч людям, відкриває свої двері, щоб прийняти стомлені людські душі і серця. В школі, і в лікарні, у армійських військових частинах, чи у місцях позбавлення волі, в університетських аудиторіях священник завжди бажаний гість, він йде на допомогу всім стражденним і немічним. А ще, недавно, у минулому ХХ столітті, священник не мав можливості проводити свою пастирську діяльність за мурами храмів, "за огорожею". Пригадую, коли у 80-из роках ХХ ст., будучи молодим священником на свято Воскресіння Христового, на прохання віруючих, я пішов освятити пасхи у присілок, який знаходився у 7 км. від храму, то згодом багато разів, по виклику органів влади, довелося мені їхати до міста у районну раду на засідання адміністративної комісії, яка чомусь не мала змоги зібратися, щоб вручити протокол про стягнення штрафу, який згодом і було стягнуто та оплачено мною. Тоді я вперше, як молодий священник, довідався, що порушив постанову Верховної Ради СРСР від 1966 року, згідно з якою, священнослужителям заборонялося проводити "богослужіння за огорожею церковного подвір’я".

Сьогодні Церква "вийшла за свою огорожу" і йде назустріч людям. Вона несе світу святе благовістя віри і любові до Всевишнього Творця. І таким чином Церква утверджує духовний стан людей та служить їх відродженню ― і старших і середнього віку, молодих і дітей, сімейних і одиноких, щасливих і страждаючих, адже Господь наш Іісус Христос сказав: "Я прийшов, щоб ви мали життя… Я ― Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці" (Ін. 10, 10).

Православна Церква завжди була Церквою нашого народу, його духовним оплотом. Так було в його історії: і в години страшних лихоліть і в мирні роки. Православна Церква Святої Русі все ділила разом зі своїм народом і радість і горе. Через це вона досягала висот святості, адже на протязі багатьох століть Русь була святою в очах різних народів землі. І у майбутньому, чим сильніше духовно буде народ, тим сильнішою буде нація, бо сила нації ― у силі духу. Це важливо зрозуміти усім, бо наше хворе суспільство знаходиться немов би на роздоріжжі у пошуках своєї власної ідеї і основою її залишається сила духу, яка здатна перебороти всі труднощі та виклики, здатна відродити духовно Святу Русь.

24.08.2013 р.             прот. Василій Ігнат

На фото: Гамора-2013 с. Лисичево.
Автор - Василь Ловска