Вічний зов Божої любові

Моральний закон вкладений Богом у людську природу

(Земна і духовна "Життєва стежина Маргарити Фегер")

Бог вклав у природу людини релігійне і моральне почуття. Ця істина добре відома всім. Всі ми з вами винесли з минулого цікавий урок: як би не заперечували цей тезис у вчорашній історії вчені –матеріалісти ― не має ні одного іншого переконливого джерела існування моралі, крім Божественного. Іноді нам кажуть сучасні вчені, а в минулому атеїсти: "Мораль і совість ― є похідною від суспільних відносин. Мораль і совість ― це продукт суспільного розвитку". Так твердили в недавньому минулому та стверджують і тепер ліберальні філософи, які відкидають ідею Божественного походження моралі.

Але перед всіма цими вченими стоїть одне вічне питання: чому заповідь "не убий" однаково сильно звучить для людини у всі часи історичного розвитку, у всіх народів, які проживають на землі. Адже вони так відрізняються один від одного. Де ж тут результат суспільного розвитку?

Є набір істин, які відображені в людській природі ― їх ми називаємо моральним законом, і він вкладений у природу людини Богом. А що таке віра, релігія? Це спосіб підтримання у робочому стані свого морального почуття, тому що совість ― ніжний, крихкий інструмент. Саме релігія, апелюючи до зовсім конкретних ідей, апелюючи до людського розуму набором конкретних істин, допомагає людині зберегти в робочому стані своє моральне почуття. Головним предметом релігії є збереження в робочому стані морального почуття.

Часто можна почути запитання: чи можна це зробити без релігії. Звичайно, що у віруючої людини виникають великі сумніви. Можливо і є дуже багато невіруючих і достатньо моральних, і це відбувається тому, що образ життя, який вони вели, зберігав їх моральне почуття. А якщо говорити про історію народів, про життя спільноти, особливо коли ми бачимо, який величезний вплив робить на суспільну психологію людей стереотипи мислення, які нав’язуються, образу життя того ж самого споживацького суспільства. Всі ці зовнішні фактори негативно впливають на наше моральне почуття. І саме релігія допомагає зберігати моральне почуття, а значить, зберігати і здатність людської цивілізації до виживання.

Мораль ― це синонім виживання. Ми повинні це щиро усвідомити: без моральності людська спільнота існувати не може і тільки моральний вибір життя дає людям перспективу. Власне кажучи, в усьому весь пафос релігійної діяльності людини.

І, слава Богу, сьогодні це всі ми почали усвідомлювати. Останніми роками, приймаючи участь у різних презентаціях книг письменників, поетів нашого краю, гортаючи сторінки нових видань, я ще раз переконуюсь ― відбувається духовне відродження, людина повертається лицем до тих вічних цінностей, які дарує нам віра в Бога. І це відображається і в літературній спадщині наших з вами сучасників. Особисто, завжди намагаюся підкреслити у своїх виступах чи публікаціях на сторінках інтернет-видання "Іршава православна" про ці вічні духовні цінності, які даровані нам Богом. Слава Богу, сьогодні лицем повертається людина до вічних невмирущих біблейських істин.

Нещодавно побачила світ нова книга Маргарити Фегер "Життєва стежина", в якій зібрані поезії, легенди, перекази, спогади. Вже багато років знаю цю прекрасну людину, її високу та святу місію ― навчити дітей, виховувати їх. Це велична і почесна місія, бо виховання ― мистецтво з мистецтв. І саме цій святій справі Маргарита Федорівна Фегер присвятила все своє життя.

Гортаючи сторінки книги Маргарити Фегер "Життєва стежина", багато можемо сказати про цю мудру жінку, але я хочу запропонувати Вашій увазі, шановні читачі інтернет-видання "Іршава православна", сказати її словами про вічні біблейські істини, про які пише вона у власній поезії.

Вірші Маргарити Фегер близькі до народної поезії. У них багато рідного, земного, духовного й зрозумілого читачам. Ось рядки з її поезії. У вірші "Держава виростає із родини" вона стверджує:

Коли в родині благодать і спокій ―

Земля радіє й небеса високі,

Всевишній й Сам радіє, бо ж родина ―

Це не самотня на вітрах билина.

У поезії автор закликає любити Україну. Бо любити Україну ― це так же природно, як любити рідну матір. І, дійсно, не можна стати гідним жителем неба, не маючи любові до рідної України, до рідного батьківського дому. У вірші "Любіть Україну" вона стверджує, що "ми її діти, всі сестри й рідні брати".

У кожного з нас любов до рідної України починається з любові до рідного краю, рідного батьківського порогу. У вірші "Карпати ― легені Європи" піднімає одну з наболілих тем ― рани, які ми наносимо рідним Карпатам:

Безлісся в Карпатах, і стогне,

Й ридає серце від болю.

Безлісся ― кара від Бога,

Що топчем свою-таки долю.

У вірші "Я тобі співаю пісню" вона благословляє землю, яка її зростила:

Будь благословенна земле,

що мене зростила,

Ти в житті мені давала до

польоту крила

Оспівуючи любов до рідного краю автор говорить, що на ньому є печать Господа. У вірші "Люблю мій рідний край" вона пише:

Люблю народну пісню я, фольклор,

Люблю усе, на чім печать Господня,

Народна пісня ― ангельський це хор,

А не естрада, хоч і супермодна.

Поетеса стверджує про свою любов до рідного народу чудовими словами:

Я люблю народ свій рідний, хоча він і бідний,

Я люблю, сказати мушу, за багату душу".

Життя людини, справді. це вишитий рушник, який кожний вишиває різними барвами на протязі багатьох літ. У ньому все буває: зустрічі, розлуки, радощі, сум та головне, на її погляд на свій цей, на людей не мати зла, не ображатись на життєву долю:

Літа, літа… Мого життя рушник

Не завжди веселково вишивався

Та головне ― не злом він, а добром

У світ доріг, мов оберіг, прослався.

Бо людина покликана залишати на землі добрий слід у своєму житті, бо вона створена для добра. І головне:

Не для тлінного багатства

Ці труди землі.

Землю ти любив, тож добрий

Слід лишив на ній.

Вона носить біль у душі за "земляків стражденних" і тільки молитва до Бога здатна вилікувати стражденні долі:

За людські стражденні долі

Я щодня молюсь.

Бо це доля матері, яка має праслов’янське коріння і зберігається у віках її любов і краса:

Ну, що ж, нехай. Пройшли віки, я вірю,

Залишаться не гріх ― любов, краса.

Без нас жінок, і свята якісь сірі,

А в сірих буднях ми ― жива роса.

А наймилішою у її житті залишається мама, яка гарна, мудра, працьовита й добре серце має:

Чи у радості, чи в горі ― йду до тебе знов я,

Дай же Господи, тобі радості й здоров’я

І святим залишається її материнське благословення:

Рідна, мила ненька діток пригортає,

Добрими словами всіх благословляє.

Цінувати матір за життя ― урок і настанова всім. Бо, особливо молодь, часто забуває про цей святий обов’язок. Поетеса закликає нас:

То ж цінуймо повсякчас матерів живих ще.

Хто за Матір на землі нам дорожче, ближче?

Я цілую руки Вам, рідна моя мамо,

Як шкода, що руки ті цілувала-м мало…

Через все життя вона проносить подяку долі, людям, світу, Господу за все прожите:

Дякую я долі, дякую вам люди,

Дякую я світу й Господу за все.

Скільки було всього, а ще скільки буде?

Час в собі несу я, час мене несе.

Велику увагу у своїй творчості Маргарита Фегер приділяє вихованню молодого покоління. У вірші "Останній шкільний дзвоник", присвячений випускникам 2005 року, звертається до них:

Щасливої вам долі

Бажаю повсякчас.

Хай Бог і Україна

Благословляють вас!

Приділяє увагу поетеса і нашим простим коломийкам, підсумовуючи:

Коломийку, видно дав нам

Сам Господь Всевишній.

Як літературний жанр, коломийки особливо любить український народ, бо вони тішать його серце і мають перспективу на майбутнє:

Коломийки потішати

Будуть всіх нас вічно,

Бо у них душа народна,

Не академічна.

Безсмертною цінністю у цьому тлінному світі залишається душа, яку у просторі і в часі не взмозі зламати ніякі буревії:

Тлінне все, лиш не душа, без душі ж ― не вірші.

Критики також грішать, як і я десь грішна.

Своїм землякам-підгорянам ― людям добрим, вона присвячує чудові рядки за добрі людські справи:

За їх добрі людські справи будуть ся молити,

Усім селом здоров’ячка у Бога просити.

Тож працюйте так і далі, наші славні люди,

Хай вам щастить у роботі, у житті і всюди.

Чимало віршів поетеса присвячує своїм рідним і близьким людям. Є серед них чимало присвят до ювілеїв своїм славним землякам. У них звучить молитва до Господа за своїх рідних, за людей. Для прикладу: синові на 50-річний ювілей вона пише:

Я за тебе буду щиро Господа просити,

Щоб поміг тобі в достатках довгий вік прожити.

У збірці "Життєва стежина" вміщено чимало легенд, переказів, спогадів про минувшину. Вони допомагають ще раз осмислити наше минуле, бо це і є запорукою нашого завтрашнього дня, нашого майбутнього.

Маргарита Фегер гідно проходить свою життєву стежину і закликає кожного пройти її непереможно:

Свою стежину має кожний,

Вона судилася й мені.

Лиш той пройде непереможний,

Хто любить працю і пісні.

Свою життєву ниву Маргарита Фегер засіяла добірними зернами добра, людяності, відданості справі, пошани, поваги й любові до близьких людей, другів, колег і всіх, хто зустрічався їй на життєвих перехрестях. Її місія ― дарувати знання і радість. Золотими нитками через кожне слово книги Маргарити Фегер "Життєва стежина" проходять вічні і невмирущі біблейські істини, що свідчать про головне ― кожна людська "душа по природі своїй християнка". І це прекрасно, бо у віках "залишаться не гріх ― любов, краса".

Щиро бажаємо Вам, шановна Маргарито Федорівно, щоб жага творити добро і справедливість ніколи не покидали Вас. А ваша прекрасна душа наповнювалася радістю, задоволенням від життя та щирою вдячністю людей за Ваші добрі справи, за прекрасний слід на цій землі. Мира Вам Божого, благодаті Господньої, міцного здоров’я на прийдешні літа, любові, добра та милосердя, духовних і земних благ від Всещедрого Бога під омофором Божої Матері. Благословенною нехай буде Ваша материнська молитва і праця для блага людей, рідного краю у славу Божу.

На фото: у Карпатах. Автор: Ярослав Цендра

      11.08.2013                    протоієрей Василій Ігнат