Лекція
Преподобний Нестор Літописець
(бл.
1056-б.1113)
(Скорочено. Викладено у тезисній формі)
Постать цього великого українського подвижника і
просвітителя відіграє визначальну роль не тільки в історії Київської Русі, але
й усього східнослов’янського літописання, мудрого хроніста, основоположника вітчизняної
історії, талановитого літератора. Духовна спадщина преподобного Нестора
Літописця підносить наших предків із безсловесної історії до вершин осяяної
просвітком буття і помислів, як вияв нашої ревності, як символ віщості
(пригадайте про віщого Олега) нашого народу, його мужності, життєлюбності і
багатостраждальності. Древня Русь на протязі ІХ-Х століть із розрізнених племен
перетворилася в могутню державу. Походи київських князів Ігоря, Олега,
Святослава ввели Русь у сферу європейської культури та політичного впливу.
Тісні дипломатичні, торговельні і культурні відносини Древньої Русі з її
сусідами ― з Болгарським Царством, а особливо з Візантією підготовили основу
для прийняття християнства. Хрещення Київської Русі у 988 році не тільки
поставило молоду державу у ряд християнських країн Європи, але й відповідало
насущним інтересам самої Русі та зробило її центром духовного життя, спряло
тому. що Русь згодом стає Святою Руссю в очах всіх європейських народів.
Хрещення Київської Русі стало основою розвитку великої християнської культури, адже
як відзначає сам Літописець, що князь Володимир Великий багато благ приніс для
нашого народу, охрестивши його. Центром розвитку величної християнської
культури стає Церква і визначальну роль відіграють монастирі. Саме
Києво-Печерська Лавра, засновником якої були преподобні отці Антоній і Феодосій
Печерські, стає центром духовного життя Київської Русі. Тут несли подвиг чимало
монахів, які досягли вершин святості та залишили в історії Церкви величезну
роль і духовну спадщину. Насельником Києво-Печерської Лаври і був преподобний
Нестор Літописець. Народився він у 1056 році в м. Києві. В той час преподобні
отці Антоній і Феодосій Печерські в безмовній тиші печер несли величний подвиг
молитви та благочестя, розбудовували монастир та закладали основи духовного
монашеського життя та подвигів насельників обителі. Сімнадцятирічним юнаком
прийшов Нестор до святої обителі, незадовго перед смертю Феодосія. З молодих
літ він явив навики у всіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і
дотриманні чистоти тілесної і духовної, в добровільній бідності, глибокому
смиренні та покорі, безперервній молитві, великих подвигах, рівноангельському
житті, яскравим прикладом яких були перші Печерські подвижники Антоній і
Феодосій. Після смерті Феодосія Нестор отримав монаший постриг з рук ігумена
Стефана, а згодом був висвячений на ієродиякона. Зразком для нього були дві
світила Православ’я ― преподобні Антоній і Феодосій. Ще більше він натхненно
возвеличував і прославляв Бога "в тілі своїм і в душі своїй". Гамуючи
тілесні пристрасті, духовні чесноти його зростали, адже молодому монаху
хотілося звільнитися з-під впливу тілесної плоті і досягти духовності, аби
стати істинним подвижником. Про його високе і духовне життя говорить те, що він
в числі інших преподобних отців приймав участь у вигнанні біса з Микити
затворника, який згодом став святим Новгородським святителем. Він добре
пам’ятав слова Господа: "Дух є Бог", а отже духовне життя є основою
спасіння та святості, які дарує людині Господь.
Діяльність Нестора-літописця
Головним послухом преподобного Нестора у монастирі
стала книжна справа. "Велика буває користь від вчення книжного, ― говорить
він ,― книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів
набираємося мудрості і стриманості. Той, хто читає книги, бесідує з Богом, або
святими мужами". А в той час необхідність у книгах була величезна для
молодої християнської держави, хоча можливості для задоволення потреб були
обмеженими. На перших порах було мало вмілих переписчиків. І самий процес був
довгим (нагадаємо, що перші книги писались уставом, тобто великими буквами, в
якому кожна буква відокремлювалась і скоріше писалась у вигляді малюнка. Лише у
15 ст. з’явилось злитне написання. Та й матеріал, на якому писались книги
пергамент, був дуже дорогим. На пергаменті було написано Пересопницьке
Євангеліє. Замовниками книг могли бути багаті люди, або Церква. Нестор у 1037
р. пише у "Повісті временних літ", що князь Ярослав Мудрий
"книгам прилежа" тобто мав пристрасть і читав їх часто і днем і
вночі. Ярослав Мудрий розпорядився зібрати писців, які перевели "и списаша
книгы многы".
Достовірно відомий факт підтверджує, що серед
більш ніж 130 рукописних книг ХІ-ХІІ століть, які зберігаються тепер у
вітчизняних архівах ,з них біля 80-ти богослужбові, адже Церква потребувала їх
для проведення богослужіння. У Києво-Печерському монастирі до кінця ХІ століття
існувала чимала бібліотека. При монастирі преп. Нестор ніс послух літописця,
наслідуючи приклад просвітителів Русі старшого покоління, та оволодівав
знаннями, які були накопичені попередніми десятиліттями. На Русі в той час
великою увагою користувалися житія святих та історичні твори, які були складені
у вигляді хронік, або літописів.
Основну любов і визнання преподобний Нестор
відчував до свого першого наставника преподобного Федосія Печерського. У 1091
році братія святої обителі вирішили викопати його чесні мощі за дорученням
ігумена Іоанна. Саме преподобний Нестор ще з декількома молодшими ченцями взяв
на себе обов’язок відшукати мощі святого вчителя і перенести їх у закладений
Феодосієм Успенський собор Лаври. Свої враження від цього преп. Нестор виклав у
"Слові про перенесення мощів святого і преподобного отця нашого
Феодосія". Згодом це "Слово" він вніс у літописний звіт
"Повість временних літ".
Тернистий і вистражданий свій шлях до істини преп.
Нестор яскраво і в повній мірі висвітлив у літописних працях. У них він завжди
виявляє глибоку смиренність і постійно смиряє себе ― адже це шлях, який веде до
вершин духовної довершеності. Його твори свідчать про те, що він був найосвіченішою
людиною Київської Русі кінця ХІ ― початку ХІІ ст. Володів богословськими
знаннями та величезним духовним досвідом, мав також виняткові здібності до
історії та літератури, володів грецькою мовою. Все це сприяло тому, що його
літературні твори актуальними є і у ХХІ століття і стали унікальними пам’ятками
та цінними історичними першоджерелами та надбанням української культури, а його
твори залишились перлиною вітчизняного писемства.
У 80-их роках ХІ ст. він написав життєписи святих
князів страстотерпців Бориса і Гліба у зв’язку з перенесенням їх святих мощей у
Вишгород в 1072 р. У 80-их роках преп. Нестор написав житіє преподобного
Феодосія Печерського. Головним подвигом життя преп. Нестора є складене до
1112-1113 років "Повість временних літ". Свою назву цей твір отримав
від перших слів "Откуда есть пошла Руская земла, кто в Киеве нача первее
княжити и откуда Руская земля стала есть". У цих перших словах автор
визначає мету своєї праці. Ця тривала праця над шедевром включала в себе велику
пошукову роботу. Зокрема, преп. Нестор у 1097 р. у пошуках першоджерел
відвідав, як стверджують науковці та дослідники його спадщини,
Володимир-Волинський, Зимненський, Святогірський монастирі. Про це говорить той
факт, що майже у повному обсязі до "Повість временних літ" Волинський
літопис був включений. Ця праця була результатом майже 20-літнього щоденного
подвигу. Хроніку подій у творі було зведено до 1110 року, а роботу було
завершено у 1113 році. Крім відвідання вищезгаданих монастирів преподобний
Нестор використав широкий круг першоджерел.
Серед джерел:
― руські літописні своди;
― монастирські записи;
― візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія
Амартола;
― різні історичні збірники,
― розповіді старця-боярина Яна Вишатича;
― розповіді торговців, подорожувачів і т.д.
У результаті ціла низка історичних документів дали
можливість преп. Нестору написати історію Русі, як складову частину всесвітньої
історії .історії спасіння роду людського, ― бо по суті це було головною метою
твору, яку автор досяг. В результаті Київська Русь, отримавши святе Хрещення
була включена в контекст священної церковної історії, для якої головне завдання
полягає у спасінні людини. Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені,
якби вони не були зафіксовані у слові. Завдячуючи велетенській праці преп.
Нестора, нам відкриваються славні сторінки минулого, аби надихати наступні
покоління на величні і благородні справи, спонукати до пошуку істини.
Безцінність літературного пам’ятника вимірюється не тільки втіленим у слові і
збереженим для нас часом, але і подвижницькими діяннями величезного духовного
досвіду преп. Нестора. Цією працею преп. Нестор включив, підніс народи
Київської Русі до вершин святості Святої Русі, а самого себе включив до книги "живота
вічного".
Розпочинається "Повість" з розприділення
землі після потопу на 72 народності. Монах ― патріот викладає історію Церкви
Святої Русі у головних моментах її історичного становлення. "Повість
временних літ" піднімає цілі історичні пласти минулого наших предків ще з
апостольських часів. Серед подій описаних у праці можна відмітити і прослідити
головні історичні віхи наших предків.
Серед подій відзначимо основні:
― "Хождение апостола Андрія", та
відвідини ним Київських гір, де був встановлений Хрест і сказано пророчі слова,
що на цих горах засяє благодать Божа, і буде побудоване велике місто і багато
Церков Бог воздвигне;
― "Предание об основании Киева" братами
Києм, Щеком і Хоривом, та їх сестрою Лебідь.
― Описує предків слов’янських народів, серед яких
― авари.
Він говорить про перші згадки руського народу в
церковних джерелах ― у 866 р. при Константинопольському патріарху Фотії;
― розповідає про створення слов’янської грамоти
святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм;
― про князів Олега, Ігоря, Святослава;
― про Хрещення святої рівноапостольної княгині
Ольги у Константинополі у 957 р.
― Літопис преп. Нестора зберегла нам розповідь про
перший православний храм у Києві (945 році), про подвиг і мученицьку смерть
святих варягів-мучеників у 983 році, про "іспит віри" святим князем
Володимиром у 986 р. і Хрещення Русі у 988 р.
― Першому руському церковному історику ми
зобов’язані відомостями про перших митрополитів Русі, про виникнення Києво-Печерської
Лаври і її засновниках ― Антоній і Феодосій Печерські та інших подвижників.
Час і епоха преп. Нестора були нелегкими для всієї
Київської Русі та Церкви. Княжі міжусобиці, кочівники-половці своїм розбратом
та військовими походами знищували міста та села, багато русичів попадало в
рабство. Вороги нищили храми та монастирі. І сам преп. Нестор був очевидцем
погромів Києво-Печерського монастиря у 1096 р. "Повість временних
літ" ― дає богословський погляд на вітчизняну історію. Духовна глибина,
історична вірність і патріотизм цього твору ставлять його в ряд вищих творінь
світової писемності. "Повість временних літ" ― одна з найвидатніших
пам’яток всієї світової культури. Події, описані в ній, розгорнулися на тлі
світових історичних подій, охоплюючи верстви населення та суспільного буття ―
від світлиць князів до халуп простого народу. Пульс тих давніх часів
відбивається в дійових особах ― відомих і безіменних ― і передається через всіх
людей з різних соціальних груп. Саме Нестору "Повість временних літ"
зобов’язана своїм широким історичним кругозором, введенням у літопис фактів
всесвітньої історії, на фоні яких розгортається історія слов’ян, а далі ―
історія Київської Русі.
Нестор укріпляє і підтверджує версію про
походження руської княжої династії від "призваного" норманського
князя. Нестор активний поборник ідеалу державної побудови Київської Русі, яка була
проголошена Ярославом Мудрим. Він говорив: всі князі ― брати і всі вони повинні
підкорятися старшому в роді, який займає київський великокняжий престол.
Завдячуючи державному погляду, широкому кругозору і літературному таланту преп.
Нестора-літописця "Повість временних літ" є не просто зібранням
фактів вітчизняної історії і не просто історико-публіцистичним твором, яка
пов’язана з насушними завданнями і проблемами Київської Русі, а цілою і
літературно викладеною історією Русі.
Смерть преп. Нестора
Преп. Нестор помер біля 1113 р., заповідавши
інокам літописцям продовжити його велику справу. Похований преподобний у
Ближніх печерах преп. Антонія Печерського. Літописну справу преп. Нестора
продовжив ігумен Сільвестр, який придав "Повісті временних літ" сучасний
вигляд. Ігумен Мойсей Видубецький подовжив її до 1200 року. Накінець, ігумен
Лаврентій написав у 1377 році найстародавніший з тих, який дійшов до нас
списків, який зберіг до нас "Повість" преподобного Нестора. Це так
звана "Лаврентіївська літопис". Житіє преподобного Нестора-літописця
написав святитель Сімон, єпископ Володимирський, який є також автором
"Києво-Печерського патерика".
Розповідаючи про події, які були пов’язані із
життям святих угодників Божих, святитель Сімон часто звертається до Літописів
преподобного Нестора. вчені науковці вважають, що перша редакція "Повісті
временних літ" до нас не дійшла. Збереглася друга її редакція, складена в
1117 р. ігуменом Видубецького монастиря, яка написана Сільвестром. Збереглась
тертя редакція, складена в 1118 році на прохання князя Мстислава
Володимировича. У другій редакції була перероблена лише заключна частина
"Повісті временних літ". Ця редакція і дійшла до нас у складі
"Лаврентівської Літописі" 1377 р., а також в інших літописних
свитках. Третя редакція представлена в Іпатіївські літописі, яка датується
першою половиною ХV століття.
Лекція була прочитана для учнів: Іршавської
гімназії, Іршавської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, Іршавської ЗОШ І-ІІІ ст. №2.
10.11.13 прот. Василій Ігнат
Немає коментарів:
Дописати коментар