Священнослужитель і журналістика

6 листопада до м. Іршави прибула делегація з багатьох областей України та республіки Крим. Вони представляли всеукраїнське об’єднання "Бібліоміст". Відвідали районний відділ "Бібліомосту", районну бібілотеку та свято-Петро-Павлівський православний храм. Про це готовиться відео- та репортаж для нашого інтернет-видання "Іршава православна".

Ми пропонуємо для читачів публікації: доповідь "Церковна журналістика і сучасність", яка була виголошена мною під час зустрічі, та публікація "Священнослужитель і журналістика", які публікуємо.

 * * *

 Священнослужитель завжди повинен пам’ятати і керуватися у житті словами ап. Павла: "Бо коли я звіщаю Євангеліє, то нема чим хвалитись мені, ― це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангеліє!" (1 Кор. 9, 16). Кожне церковне видання, чи газета є одним з дієвих способів проповіді. Зазвичай одного церковного амвона для проповіді християнських цінностей недостатньо. Церковна проповідь особлива. Вона є нероздільною частиною літургічного служіння і частіше вона звернена до християн воцерковлених. А як донести скарбницю Православ’я тим, хто ще тільки приходить до віри, знаходиться на роздоріжжі? А то і просто ще не наважується заходити до храму. Не завжди можна з амвону розповісти про які-небудь проблеми, цікаві думки, новини православного і церковного життя. І ось тут на допомогу приходить церковна преса.

Про духовні питання і проблеми повинні говорити духовні особи, священнослужителі. Я переконаний, що священник може бути і талановитим журналістом. Світський журналіст, який намагається висвітлювати церковну тематику, уже має досвід, свою точку зору, свій стиль, і тому часто зрозуміти специфіку церковних видань йому іноді достатньо важко. Священник і журналіст в одній особі це прекрасно. Але і світський журналіст необхідний у православному виданні: він бачить теми своїм професійним поглядом, піднімає цікаві проблеми, подає нові творчі ідеї і шляхи рішення питань. Звичайно у всьому повинна бути міра, але в той же час і віра. Я видаю на блог "Іршава православна" статті блоками, висвітлюючи різну тематику, тобто піднімаю ті питання, які на даний час необхідні і актуальні.

Тобто пишу про те, що на даний момент актуальне, даю ті духовні поради, в яких саме тепер читачі гостро відчувають необхідність.

Звичайно, що кожне видання потребує "зворотного зв’язку", без нього видання сухе і мертве. Спілкування з читачами одне із самих важливих завдань у виданні, і про це слід пам’ятати: даємо відповідь на питання, публікуємо цікаві статті інших авторів.

Співпраця зі світською пресою обов’язково повинна бути, тому що Православ'я, на відміну від різних сект ― є відкритим. Воно не закриває, а висловлює свою точку зору по всім актуальним проблемам нашого суспільства. І з допомогою світської преси не тільки можна, але і необхідно доносити голос Православ’я у серця людей. У нас хороші стосунки з регіональними виданнями, газетами "Нове життя", "Православне Закарпаття" та іншими.

Що ж стосується загального стану загальнодержавних ЗМІ, то на мій погляд основна проблема ― це гроші. Так-так їх вплив величезний. Часто приходиться зустрічатися з видимою заангажованістю світських журналістів і програм, а за матеріалами чи репортажем можна бачити конкретні лиця ворогів Православ’я.

Є чимало журналістів та телеведучих і регіональних і загальнодержавних, творчість яких є цікавою. Єдине, що хотілось би їм побажати ― не боятися ставити питання ,не боятися показатися некомпетентними. Дуже часто приходиться зустрічатися з цікавою роботою, чи репортажем, але із-за делитантства, незнання церковної термінології, вчення, правил і канонів, мало користі від них.

Вважаю, що проблеми свободи слова в церковній журналістиці не існує. Головне, щоб священник-журналіст був компетентним не тільки у питаннях релігійного вчення, але і важливих проблемах світського життя, роздумів, проблеми культури ,медицини, спорту і т.д.

Існує проблема псевдоцерковної журналістики, коли від імені Єдиної, Соборної і Апостольської Церкви, іменем її ієрархів прикриваються різні псевдоправославні групи, які намагаються розділити Єдине Тіло Церкви.

І саме головне ― робити видання з гарячим серцем. В кожній статті, в кожній колонці уникати теплохолодності. "Безразличие верующих страшнее неверия" ― говорить один з церковних богословів. Необхідно вогнем Слова Божого запалювати серця, як у День П’ятидесятниці. Однозначно. навчити цьому, виховати церковних і воцерковлених православних журналістів повинні духовні школи.

Головне ― щоб видання носило церковний характер. І якщо є матеріали, які на перший погляд здаються світськими, необхідно пам’ятати, що вони несуть православну просвітницьку місію. Крім офіційних матеріалів про життя Церкви, новин, публікую матеріали, які піднімають актуальні питання і проблеми сучасності, які цікавлять і церковних людей і невоцерковлених. Намагаюся висвітлювати проблеми, які цікавлять практично все суспільство, незалежно від релігійних чи політичних поглядів. Намагаюсь, щоб видання в повній мірі цікавило як священнослужителів і мирян, так і простих людей, особливо тих, які ще мало знайомі з Церквою.

У нас є цікаві і світські журналісти, які висвітлюють церковне життя ― Ісак Михайло Дмитрович, журналіст газети "Нове життя". Звичайно у церковного видання є майбутнє. Однозначно, що видання потребує великої уваги, часу, компетентності священника у всіх сферах життя. Сьогодні, на жаль, бачимо, як часто "помирає" газета (у крайньому разі ― у рази зменшується їх тиражі), а церковне видання з цікавими матеріалами залишаються актуальними роки, десятиліття. Зберігаються підшивки газет, чи архів в інтернеті і ці матеріали цікаво читати навіть через десятки років. Зокрема, і у власній бібліотеці маю підшивки церковних видань. Вдячний всім хорошим, добрим людям, які готовлять для видання фотографії, відеоматеріали (Костик Іван, Ловска Василь, Ігнат Василь, Ісак Михайло, Мельник Юрій, Поляк Василь, Ловга Ольга, Лапко Іван, Цендра Ярослав, Поляк Володимир, Костик Ярослав, Микита Сергій, Микита Василь, Зейкан Наталія, Матішинець Михайло, Матішинець Володимир, Боїшко Богларка, Бровді Ганна, Бровді Любов, Копін Діана, Світлинець Андрій, Балега Марина, Мельник Юрій, Василь Кузан).

За церковною журналістикою майбутнє. Ми бачимо, як пробуджується громадський інтерес до життя Церкви. Люди цікавляться Православ’ям, духовною літературою, пресою, в тому числі і в церковних інтернет-виданнях.

Як і у всякого видання у нас теж виникає чимало проблем. Але з Божою допомогою вони вирішуються і православна думка і православне слово доноситься до нашого читача. А це головне, адже все це гідно представлено в інформаційному просторі України.

Всі ми є свідками духовного відродження суспільства в Україні. А ми добре пам’ятаємо епоху атеїзму, коли православної журналістики в той час було обмаль. Світські журналісти 60, 70, 80-х років ХХ ст. втратили духовність, тобто свою душу. А сьогодні, як говорив великий Сократ: "Роби свою справу і пізнай самого себе". Іншими словами, без душі ніякі зусилля не допоможуть.

Секрет всякого успіху, зокрема і журналістського ― у невгамовній праці, яка базується на любові до своєї справи, свого народу і своєї Богом береженої України.

Кожне видання ― це творчий процес, а творчість завжди цікава. Священник повинен пам’ятати слова ап. Павла: "Пильнуйте про спокій зі всіма" (Євр. 12, 14). Ми повинні тримати тісний зв’язок з суспільством і наше завдання та священна повинність у тому, щоб співіснувати з усіма людьми і лише таким чином ми зможемо збагатити самих себе для написання творчих доробок і донести свої думки, погляди до читача. Звичайно, щоб знайти золоту середину між інформативністю і теологічною спрямованістю церковного видання, слід пам’ятати, щоб пишучи, бачити реальну користь для читачів, як говориться у Священному Писанні: "Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний" (Мф. 5, 48). Ось головне завдання.

Сьогодні у церковній, а тим більше у світській пресі задіяна лише незначна частка священнослужителів. І це тому, що ми, священнослужителі, довгий час жили в атеїстичному суспільстві, і щоб вийти з цього стану потрібен час, а тим більше старання самого духовенства. Однак сьогодні ця ситуація виправляється. Церковна і світська журналістика ідуть одна одній назустріч. Про це свідчать і мої публікації не тільки в церковній газеті "Православне Закарпаття", але і в світській "Нове життя". Зокрема, у минулому 2012 р., в ній було опубліковано біля 30 статей, підготовлених мною. Хочу висловити щиру подяку редактору газети "Нове життя" Шкірі Василю Васильовичу за цю співпрацю. Вірю, що настане той час, коли духовні і світські трудівники пера об’єднають свої зусилля у служінні Богу та людині.

Які принципи лежать в основі церковної журналістики?

По-перше, намагаюсь, щоб інтернет-видання було по-справжньому церковним і саме ― православним. Відтак уникаю зайвої модерності, вживання малозрозумілих слів для наших читачів, в тому числі вживання грецьких та латинських термінів, прагну взагалі не перейматися політичними питаннями. Натомість, головне ― на першому плані стоїть життя Святої Православної Церкви. Багато уваги приділяю різним церковним і світським подіям, де я приймаю участь, і головне ― намагаюся викласти матеріал у просвітницькому плані ― роль і значення подій у духовному сенсі, пам’ятаючи слова, що у цьому житті нічого не має людського, що чуже нам християнам, тому що все є "явленням Премудрості Божої". Головне, на якій би ниві не працювала людина ,вона покликана посильно працювати для слави Божої та блага Святої Церкви.

Намагаюсь приділяти велику увагу дуже актуальним темам сьогодення і порушую їх, щоб вберегти читачів від хибного духовного досвіду, застерегти від лжедуховності та псевдоправославності.

Другий принцип ― церковне видання повинно в першу чергу давати позитив. Негативу дуже багато у нашому житті. І кожна стаття, фотографії чи відеорепортаж носять позитивну енергію. Є мудре твердження покійного митрополита Полтавського і Кременчуцького Феодосія: "Скільки не додавай мінус до мінуса ― плюс ніколи не вийде" Справді так. Ніякі негативні матеріали не можуть спричинити в цілому позитивного впливу. Хоча подекуди виникає бажання, як у пророка Ілії ― зводити вогонь з небес, викривати, виправляти, критикувати. Але це нічого не дає. Переконаний, потрібно показувати велич і красу Православ’я, якнайбільше свідчити про священні і невимовні прояви ласки Божої. Тільки позитивне зможе дати людині поштовх замислитися над вищим. згадати про безсмертну душу і вічне життя. Звичайно. кожне церковне видання покликано відігравати свою позитивну роль у справі місії та православної просвіти. Сам факт існування видання "Іршава православна" для багатьох людей є конкретним свідченням життя Церкви. Дехто і у наш час переконаний, що Церква складається з "попів" та "дяків", основним завданням яких є, начебто. отримання грошей від довірливих людей.

А церковне видання ― у кожній публікації несе інформацію про життя Церкви Божої і навіть упереджена людина може пересвідчитися в реальності і богослужінь, і справ милосердя, і просвітництва, і контактів з закладами освіти, армії, культури, спорту і продуктивного спілкування з представниками влади. Церковне інтернет-видання показує не просто існування, а повнокровне життя Церкви у всіх сферах суспільства! Публікації свідчать про місіонерсько-просвітницьку діяльність Церкви.

Історія Церкви рідного краю, монастиря чи окремого храму може бути не лише темою для публікації ― вона є невичерпним джерелом для душі, яка шукає спасіння. І тому історія Церкви краю є основною для жителів, які проживають тут, ― це історія святинь рідної землі.

Церковна хроніка, події життя громад ― це також історія. Це зараз вона сучасність, а через кілька років, десятиліть, через століття ці невеликі замітки, цілком можливо, будуть служити унікальним джерелом і сторичних досліджень. Говорю про це впевнено, бо перегортаючи пожовклі листки церковних видань краю, ми нині з великою зацікавленістю вивчаємо. а вони ж якихось сто років були сучасністю, "злобою" того конкретного дня. І тому видання продовжує творити історію, духовну історію сучасності.

10.11.13       прот. Василій Ігнат