Церковний новий рік

     Святитель Григорій Богослов час порівнює з безперервним потоком, який витікає з вічності і спадає у вічність. Відходить назавжди ще один рік, відходить у вічність і як вісник вічності приходить до нас Новий рік. У святих храмах ми сьогодні позносимо молитви нашому Владиці і Господу, дякуємо Йому за минуле і просимо багатих милостей на майбутнє.

     Відходить у вічність ще один відрізок нашого життя. І цей відрізок часу стає спадщиною безповоротного минулого. Перед нами розвертається сувій нового часу, часу невідомого, незаплямованого, який нагадує собою білосніжну рівнину, на якій нема чорних слідів.

     Проходять дні, проходять місяці і роки, і з зовнішньої сторони здається, що один день від другого нічим не відрізняється. Кожен день має свій ранок, обід і свій вечір. Так і кожен рік має свою весну, літо, осінь і зиму. Але це тільки зовнішнє. А дійсно, кожен день і кожен рік має свій глибокий зміст і не схожий на вчорашній або завтрашній. Великий пророк Давид обіймає своїм пророцьким поглядом проміжки часу і висловлює свою думку «оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, — без мови і без слів» (Пс. 18, 3–4). Якщо день і ніч мають свої особливості, своє слово і своє знання, то тим більше кожен рік має свій зміст і свій урок.

     Господь Бог у надприродному раю Церкви посадив чудове дерево, вічно живе і зелене, яке дарує нам щедрі плоди на вічне життя. Тим деревом є наш священний церковний рік, який є невід’ємною частиною нашого християнського обряду. Кожен рік нагадує мам величну історію відкуплення роду людського від рабства гріха, диявола і смерті. І ми повинні замислитися і ниво духовно пережити світлі таємниці із життя Іісуса Христа і Пресвятої матері та всіх святих угодників Божих. Усі свята і інші церковні відправи протягом кожного року є величезним духовним джерелом нашої церковної та релігійної традиції, нашої православної віри, нашої святості та духовного життя. Тут постають перед нами священні подвиги і духовні чесноти багатьох святих, мучеників і праведних душ. Тут ми переживаємо дні духовної радості і піднесення, а також дні священного смутку, посту, плату за гріхи й покуту та істинного християнського покаяння.

     Церковний рік нашої Православної Церкви не починається водночас із світським роком, тобто першого січня. Наш церковно-богослужбовий рік починається з першого вересня по старому стилю. Отці Першого Вселенського Собору у Нікеї в 325 році визначили день першого вересня як початок Нового церковного року. Ця дата лишилась у православній церкві і до сьогодні. В основі календаря лежить юліанський, який був введений Юлієм Цезарем, котрий жив незадовго до Різдва Христова (сьогодні це старий стиль, згідно з яким живе Православна Церква). У XVI столітті на Заході був введений новий григоріанський календар, названий на честь одного з римських пап. Цей календар має різницю в 13 днів із юліанським. Згідно з григоріанським календарем живе католицький світ Європи.

     У день Нового церковного року Церква Христова згадує важливу подію із життя Іісуса Христа. Спаситель прийшов до синагоги у Назареті та прочитав слова пророка Ісаї: «Дух Господній на Мені, бо він Мене помазав… оповістити рік Господній сприятливий (Лук. 4, 18–19). Церковний рік складений так, що в центрі його перебуває наш Божественний Спаситель, Пречиста Діва Марія та всі святі угодники Божі Старого і Нового Завіту. Церковні свята року починаються зі свята Різдва Пресвятої Богородиці… Різдва Христового, Хрещення Господнього, Його євангельської проповіді, Божественних Страстей Христових, Воскресіння Іісуса Христа, Його вознесіння на небо, зішестя Святого Духа в день П’ятидесятниці та інших свят і завершується Успінням Пресвятої Богородиці.

     Свята і празники церковного року, на думку Святих Отців Церкви, не можуть бути для нас лише звичайними споминами історичних подій. Ми повинні кожного року знову і знову пережити їх у нашому серці, тобто, по суті, безпосередньо брати в них участь, бути живими свідками і учасниками тих подій, які ми святкуємо. Іісус Христос вічно живий і діяльний, перебуває разом з нами, освячує нас, прощає нам наші гріхи, за нас приніс Себе в жертву та спасає нас. «Іісус Христос, — пише св. апостол Павло, — учора і сьогодні, той самий навіки» (Євр. 13, 8).

     Протягом церковного року поруч зі святами, присвяченими Іісусу Христу, є багато свят приурочених подіям Божої Матері, особливо її чудотворним іконам. Іісус Христос і Божа Матір невіддільні один від одного, тому не можна любити Христа і не любити Пресвяту Діву Марію. «Хто почитає Христа, — говорить святий Єпіфаній Кіпрський, — почитає також Марію: хто не почитає Марію, той не почитає Христа». В одній грецькій церковній пісні про почитання Божої Матері знаходимо слова: «Тих, що не цілують Твою Святу ікону, Богородице Діво, уважай за безбожників і передай їх пекельному вогневі». Про Її почитання ми знаходимо свідчення у святому Євангелії: «Величай душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасі моїм, що зглянувся Він на покору своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть…» (Лк. 1, 46–48).

     Велику частину церковного календаря відведено пам’яті святим угодникам Божим — пророкам, апостолам, святителям, мученикам, преподобним, безсеребреникам, сповідникам, Христа ради юродивим… Своїм життям святі угодники і праведники Божі переконливо засвідчують, що вони досягнули святості і спасіння тому, що наслідували приклад Іісуса Христа і Його Пресвятої Матері, жили за Божими заповідями та наукою, яка описана у Євангелії.

     Святі праведники своїм власним прикладом вчать нас, що святість доступна для всіх людей у всі часи. Треба лише так любити Бога і ближніх, як любили вони, уподібнюватися Богу і виконувати Його святу волю, як це робили вони у своєму житті. Релігійні празники, свята завжди мали величезне значення у житті православних народів протягом всієї історії Церкви та приносили людям втіху, світлу радість.

     Як і потрібно віруючим християнам ми приходимо до святого храму Божого, щоб з молитвою благодаріння та подяки Богу попрощатися з минулим роком та попросити Божого благословення на наступний рік. Наші християнські молитви завжди складаються з славослів’я, благодаріння та прошеній. Кожен з нас знає, що ми рідко славословимо Господа, ще менше благодаримо і дуже часто любимо просити, а іноді намагаємося отримати від Бога особливо земних благ. Про це свідчить євангельська притча про десять людей, які хворіли проказою, які отримали від Христа зцілення і не прийшли Йому подякувати. Тільки один з них, самарянин, прийшов і припав до Його ніг та подякував за зцілення від хвороби.

     Ми стоїмо на рубежі року, який минув, і другого — прийдешнього року, і православний християнин зобов’язаний перш за все віддати подяку Богу, Якого пророк Давид називає Довготерпеливим і Многомилостивим (Пс. 102, 8). За що ж необхідно дякувати Богу на протязі всього свого життя, особливо у такі відповідальні і священні моменти? Дякувати Богу ми повинні за все, і найперше за те, що Він є і що ми існуємо; за те, що Він втішає нас Своїм Божественним словом; за те, що рятує нас молитвами Церкви і священними Таїнствами; за те, що Своєю любов’ю зцілює наші душевні і тілесні хвороби; за те, що оберігає нас під час подорожей; за те, що благословляє успіхами нашу працю; за те, що дає нам радість спілкуватися з людьми і навколишнім світом; за те, що ми маємо можливість вкусити радість духовну і пізнати благість Господню; за те, що дає нам спасительну благодать та відкриває для нас царство Боже. Дуже мудро сказав святитель Іоанн Златоуст: «Слава Богу за все».

     Час біжить дуже швидко і відходить у вічність. Ще у Старому Завіті Екклесіаст стверджував, що вічність стирає письмена нашого життя і не залишається пам’яті про минуле, як і не залишається її і про майбутнє для тих, хто буде потім (Еккл. 1, 11). Плакав древній мудрець, що все в житті так швидко минає і змінюється. Та християнин покликаний мати величезну надію на Бога, надію, яка виправдана нашою вірою в Божественний промисел, в Божественне Провидіння, в Божественне Одкровення. І хоча ми є рабами часу — час господарює над нами, ми не повинні забувати, що самий час підвладний Богу і саме в часі Господь здійснює Свої дивні діла, творить Свої праві суди і звершує Свої промислительні дії.

     Разом з подякою Богу і надією на Нього ми повинні пам’ятати, що поздоровляючи і вітаючи один одного з Новим роком, а іноді додаємо «з новим щастям», нам належить самим оновлюватися. Це вимога нашого християнського життя і нашого богоподібного призначення. Давно уже настав час стати нам «новим творінням» у Христі, до чого закликає нас апостол Павло (2Кор. 5, 17 і Гал. 6, 15), Тільки той, хто оновлюється сам, може з подякою і глибоким розумінням прийняти новий час, який дарується нам Богом, прийняти нове, Богом благословенне щастя, яке нам посилається.

     Святе Письмо згадує про одного з великих ветхозавітних праведників Еноха і говорить, що він «завжди ходив перед Господом» (Бут. 5, 22, 25). Саме в цьому основа нашого оновлення, про яке ми дуже часто забуваємо. Це завдання, це програма, це головна мета нашого життя — ходити завжди перед Господом. Ходити так, щоб розум, бажання, рух нашого серця, поступки завжди здійснювалися з глибокою свідомістю, памятаючи, що ми завжди знаходимося перед очима Всевидячого Отця Небесного. Ходити перед Господом — це значить оновлюватися завжди і постійно. Ходити перед Господом — це значить не тільки здобувати, але і примножувати в собі всі християнські добрі діла, жити в них і з ними. Ходити перед Господом — це значить із злого ставати добрим, із жорстокого — милосердним, із гріховного — праведним, із поганого — доброю людиною, вірним сином Церкви Христової.

     І перед тим, як вступити в Новий рік, покаємося перед Богом, визнаємо свої помилки і візьмемо з минулого року досвід життя, який нам допоможе не повторювати наші гріхи, не робити подібні помилки. Весь сенс життя тільки в тому, щоб любити Бога, любити ближнього і щоб все робилося нами в ім’я цієї любові. Одного разу спитали мудреця: «Який найбільш важливий час у житті? Яка найбільш значима людина у твоєму житті? Який вчинок важливо здійснити?» Відповідь була такою:

     Найбільш важливий час у житті — це теперішній, тому що минулий втік, і за нього можна лише приносити плоди покаяння; майбутній час ще не настав; найбільш значима людина у твоєму житті та, яка тепер перед тобою і якій ти можеш зробити добро або зло; найбільш важлива справа та, що в цей час цій людині можеш дати все, що може бути їй дано.

     Вступимо в Новий рік з цим почуттям відповідальності і натхнення; вступимо в цей Новий рік з вірою, що сила Божа в немічі здійснюється: у нашій немічі, як здійснювалася вона у немічі святих, які були твердими тільки силою Божою; будемо вірити, що все нам можливе, коли укріпляє нас Христос Господь. Пам’ятаймо, що неміч наша повинна бути не безвідповідальною, а діяльною, коли ми встаємо після гріхопадіння, беремо свій життєвий хрест та йдемо за Господом дорогою смирення, поста та молитви.

     Напередодні Нового року я хочу повторити слова, які були сказані королем Георгом VI своєму народу: «Спитав я сторожа, який стояв біля дверей Нового року:

     — Дай мені світло, щоб я з переконаністю міг вступити безпечно в невідоме.

І він мені сказав:

     — Поклади руку твою в руку Божу — це буде для тебе краще, ніж світло, і вірніше відомої дороги.

     Ми повинні довіритися Богу, як мала дитина, коли вчитель бере її маленьку ручку у свою, і з його допомогою виводить першу букву у своєму житті. Поруч з цим ми повинні навчитися бережно відноситися до рідних та ближніх. Пригадую мудрий приклад з життя митрополита Сурозького Антонія. Він розповідав, що почувши про вердикт лікарів, коли на рак захворіла його рідна мати, він на протязі трьох років з великою синовньою любов’ю подавав чашку чаю, немов би це була остання чашка у її житті. Він намагався сказати матері тільки добре слово, пам’ятаючи що це може бути останнім словом, почутим у її житті, з яким вона може відійти у вічність. Так бережно і з синовньою любов’ю ми покликані відноситися до рідних та ближніх своїх.

     Вступаючи в Новий рік, не забуваймо про Господа, Який говорить нам: «Без мене не можете робити нічого» (Ін. 15, 5). Завжди і за все необхідно дякувати Богу. Приступаючи до Бога, будемо просити Його благословення. Приступаймо не з холодною молитвою і проханнями про земне, а як засуджений на смерть благоразумний розбійник зі словами: «Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». Він єдиний може нас спасти, може позбавити нас від вічної смерті, як спас благоразумного розбійника.

     Новий рік — це нові можливості. Бог благословляє нас і закликає мати у серці жертовну любов, творити на землі тільки добрі справи миру. Необхідно звершувати цю благородну працю у звичайному житті: між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми, між сусідами і працівниками на роботі. І на цій дорозі з нами завжди буде благословення і допомога Божа.

     Дорогі брати і сестри! Вітаючи Вас усіх з Новим роком, бажаю, щоб кожен з нас у Новому році став «новим творінням у Христі» (2 Кор. 5, 17), щоб кожен з нас у Новому році зміг одягнутися в «нову людину», яка створена « за образом Божим і по подобі Божій» у святості, праведності та істині» (Еф. 4, 24). Новий рік і нове щастя в тому, щоб у новому році ми мали можливість ще раз почути новий заклик Отця Небесного. Нехай же час, який благоволила любов Божа відвести для нашого життя, буде для нас часом оновлення, новим щастям і новою благодаттю небес, новим благословенням, які утверджують нас в справі спасіння. Помолимося Богу, щоб у нашому житті і добрих наших ділах ми змогли найти відображення святості, правди і величі Господньої, во славу Божу, на благо ближнім і для власного нашого спасіння. Помолимося Богу, в руках Якого містяться часи і літа нашого буття, щоб Він послав усім нам небесне благословення, щоб Господь благословив нашу Православну Церкву і нашу державу миром та благополуччям, а кожному з нас, віруючому християнину, допоміг почати нове життя, щоб принести добрі плоди. Мира вам Божого, благодаті Господньої, любові жертовної, добра та всіх рясних Божих благословень. Ввійдемо в цей Новий рік, як діти Божі, щоб будувати Божий мир з Господом, ближніми та своєю совістю. Нехай прославиться Господь в наших душах і серцях, і воцариться в цьому холодному, гіркому, осиротілому світі радість Господня.

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

12.12.2019 р. З любов’ю во Христі

прот. Василій Ігнат