Чому я передплачую газету «Нове життя»?Слово – найцінніший скарб цивілізації

«Споконвіку було слово» (Ін. 1, 1)

Через товщу тисячоліть дійшло до нас слово. Ще до всесвітнього потопу був написаний давній пам’ятник Єноха. Шумерський епос, вавилонські клинописні таблиці, древня єгипетська та грецька антична література, письмові пам’ятки олександрійської бібліотеки, кумранські манускрипти, священні кодекси християнського письменства, датовані першими століттями появи церкви. Ось далеко неповний перелік шедеврів людської цивілізації. Слово – найцінніше надбання людства.

І незважаючи на те, що людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, все ж таки слово має майбутнє і для прийдешніх поколінь. Іршавська районна газета «Нове життя», яка нещодавно відзначила своє 70-річчя, в цей час, коли економічна криза охопила все суспільство, на своїх сторінках несе вічне слово, яке вселяє надію на завтрашній день.

Ще зі шкільної парти я намагався осягнути премудрості вічного слова. Згодом, будучи призваним на строкову військову службу, чимало власних публікацій було опубліковано на сторінках двох газет: армійського та військового округу. Після служби, вступивши на навчання до Московської духовної семінарії, написав чимало творів з різних богословських та історичних предметів, основна маса яких була написана на відмінно. Згодом я продовжив писати ці твори і під час навчання в Київській духовній академії. На початку 80-х років, прийнявши сан священника, у роки радянської періоду церква переживала чи не найкращі часи. Пригадую, доводилося платити і штрафи, накладені адміністративними комісіями Мукачівської районної ради за проведення освячення пасхи за «територією церковного подвір’я» у віддалених приселках. І про друковане пастирське слово можна було хіба що мріяти.

У вересня 1990 року я був призначений настоятелем свято-Петро-Павлівського храму м. Іршави. Часи почали змінюватися. Церква вийшла за «межі церковного подвір’я». Людина почала усвідомлювати, що «душа за природою християнка». Священник отримав можливість займатися улюбленими справами – публікуватися на сторінках преси, викладати в духовному училищі, займатися громадськими та духовно-просвітницькими справами серед дітей, організовувати будівництво нових храмів, створювати духовно-просвітницькі центри, бібліотеки, галереї, тощо.

З початку 90-х років ХХ століття я друкуюсь часто на сторінках районної газети «Нове життя» та інших видань. І публікації носять церковний зміст. А це, повірте, дуже відповідальна, підкреслюю, саме церковна журналістика.

Як пастирю, доводиться висвітлювати на сторінках газети різні питання громадського життя через призму поглядів пастирського служіння святій Церкві та Божому народу. Як викладачу Мукачівського духовного училища мені доводиться брати участь у роботі наукових церковних конференцій, у тому числі й міжнародних. Пригадую, що одна з них була присвячена 400-річчю Києво-Могилянської академії, а друга – 1000-літтю древньоруського монашества на Афоні. У роботі конференцій останнім часом беруть участь науковці та студенти українських вищих навчальних закладів, які виступають у Київській духовній академії та семінарії. Повірте, всі вони зацікавлені у тісній співпраці з духовними навчальними закладами України. Це дійсно виростає на наших очах майбутня українська інтелігенція, яку цікавлять питання духовного життя.

Сьогодні ми бачимо, що релігія і наука аніскільки не виключають одна одну, як це вважали раніше і чого боїться багато наших сучасників, а навпаки – вони узгоджуються, доповнюють одна одну, бо «наука без релігії неповноцінна, а релігія без науки сліпа», – писав А. Ейнштейн. Науковий світогляд, що претендував на універсальну парадигму, яка замінила б релігію, звичайно, не відбувся. Створення будь-якої стрункої наукової системи неминуче призводить до думки про існування Бога.

Зараз у всьому світі почалося зближення науки та релігії. Сьогодні змінився погляд на Біблію, яка є так званим «кодом» людської цивілізації, до речі часто чуємо це модне слово – «код». Людський розум, як би далеко він не заходив у всіх інших галузях, не зможе перерости інтелектуальної висоти і моральної гідності, що сяє в Євангелії. І тому кожен серйозний дослідник природи має бути людиною релігійною. Йдеться таким чином про вірний світогляд ученого, без чого його дослідження не приводить до істини.

На сучасному етапі розвитку науки відбувається зворотній процес – процес «заперечення заперечення», наука здійснює поворот до релігійного вчення, до Біблії, яка є «первокнигою» людства. Якщо раніше Бог «виганявся» з сфери науки, то тепер, образно кажучи, присутність Бога стає все більш необхідною у науковій картині світу.

Ось чому я є підписчиком газети «Нове життя». Щоб внести і свою лепту у духовне відродження. Щиро дякую редакції газети, її керівництву. Призиваю на всіх вас Боже благословення і живу надією на подальшу тісну співпрацю.

Особливо сьогодні це є актуальним у нинішньому світі. У нашому досягненні світу і при обранні шляхів виходу цивілізації з моральної та економічної безвиході цілком раціонально доповнити наукове знання релігійним. Прийняття наукою Бога Творця сприятиме глибшому пізнанню духовних цінностей та можливості виходу людини із затяжної кризи, яка є кризою людського духу, кризою душі.

прот. Василій ІГНАТ,

м. Іршава.