Пекло Голодомору 1932-1933 років

     В історії народу бувають страшні трагічні події. І в цей час людські серця наповнюються невимовним горем, немає ніякої надії, згасає слово, холоне кров у людських жилах. Саме таку трагічну подію у ХХ столітті пережив український народ – Голодомор 1932-33 років.

     Людина – вершина Божого творіння. Творець наділив її своїми щедрими дарами, розумом, мудрістю і поклав перед її очима життя і смерть. І якщо людина буде виконувати заповіді Божі, то буде жити вічно, адже вона покликана Господом до безсмертя. Та, на жаль, ще на зорі своєї історії людина обрала шлях смерті, будучи вигнана з раю. Людина забажала бути «богом» без Бога, як і обіцяв їй диявол.

Прийнявши православну віру у водах Дніпра, наш народ знайшов «безцінний бісер – Христа» та побачив світло істинного богопізнання. І, дійсно, Київська Русь стала святою в очах европейських народів, бо «вона не просто прийнла християнство – вона полюбила його всім серцем, вона пригорунла до нього свою душу, вона притулилася до нього всім, що було в ній найкращого» – як писав Олександр Солженіцин.

     Та ХХ століття стало однією з найстрашніших епох в історії українського народу. Це епоха безбожної революції, двох світових воєн, трьох страшних голодоморів, епоха тоталітаризму та безжального знищення духовенства, інтелігенції, ліквідація «куркульства», знищення ворожих «елементів», безжальні розстріли невинних людей. Всі ці роки лихоліть і бід ХХ століття забрали життя не одного десятка мільйонів нашого народу.

І серед цих лих і бід чорною сторінкою вписаний в історію українського народу Голодомор 1932-33 років, який призвів до мільйонних жертв та приніс багато лиха.

     Сьогодні перед кожним з нас виникає маса питань – чому так сталося, в чому причина голодної смерті мільйонів невинних людей? В цей час Україна була житницею для багатьох народів, годувала хлібом майже чи не всю Європу, а власний народ помирав з голоду, бо тоталітарний радянський режим через репресивні акції призвів до страшних жертв, до страшного лиха.

     Ми забуваємо про дуже важливий фактор, що і спричинив катаклізми та призвів до страшного лиха український народ. У ХХ столітті відбулася перш за все революція світогляду – відбулося відречення від Христа та християнської моралі і духовних цінностей. Народ обрав нову віру – в людину-бога. Безбожний режим закликав людство побудувати рай на землі, примарне світле майбутнє.

Але майбутнього немає без Бога, бо тільки Господь є джерелом світла, є Творцем і Подателем усякого блага. І це примарне земне будівництво світлого майбутнього замість блага несло смерть та зло.

     Там, де будують рай без Бога, там з’являється пекло. Там, де немає місця Богу, там наступає «винищення, голод і меч». Там, де немає віри в Бога, там відбуваються масові вбивства і знищення мільйонів, цинічні і безжальні. Бо тільки в богоненависницькому та людиноненависницькому середовищі могли скоїтися подібні страшні злочини ХХ століття. І наш народ замість обіцяного «райського» життя отримав муки аду. А ті, хто вижив у страшних жорнах історії, назавжди запам’ятали, що таке «рай на землі», коли він будується без Бога.

     Хочу навести розповідь Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України. «Пам’ятаю, -- пише він, -- як часто мама з гіркими сльозами згадувала 1932-33 роки. Тоді народився один з моїх братів. Немовля теж стало об’єктом жертовності. На якісь старовинні срібні ложки мама виміняла склянку пшона. Це було єдине, чим сподівалася прогодувати дитину впродовж кількох днів. Остання можливість врятувати її від голодної смерті. Та ось до хати вдерлися з обшуком три червоноармійці. Нічого не знайшовши, крім злиднів, вони схопили немовля за ногу і викинули його з колиски, забрали пшоно, яке мама сховала під дитиною. Цей вчинок не назвеш людським».

     Наша рідна матір Свята Православна Церква у молитвах згадує у ці дні імена невинно вбитих, померлих від голодної смерті, закатованих жертв голодоморів та інших репресій, які загинули від страшних мук голоду, страчених, вбитих та розстріляних у ці трагічні роки. Це воістину трагедія всього українського народу і не тільки його.

     Всі ми покликані прозріти, зректися богоборства та змінити свій гріховний образ життя, принести щире покаяння в своїх гріхах, і тоді зміниться і навколишній світ. Як мудро писав поет:

          Без Бога нація – юрба,

          Одним об’єднана пороком,

          Чи божевільна, чи сліпа,

          А ще страшніше – бо жорстока.

          Будь-хто хай з трону розсипа

          Слова високі якомога.

          Юрба без Бога – все ж юрба,

          Поки не звернеться до Бога.

     Пам’ятаймо: лише щира віра в Бога, тверда надія на Його допомогу та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати нам світле безсмертя у Царстві Божому, побудувати гідне майбутнє земне життя і застережуть від помилок минулого. «Душі їх во благих водворяться. І пам’ять їх – в рід і рід».   

прот. Василій Ігнат,

м. Іршава

     Частково опубліковано також в газеті "Нове життя"