Добрий пастир Святий Миколай

     Святий апостол Павло заповідує всім нам «поминати наставників, які проповідували нам Слово Боже «своїми словами» і добрими ділами. Бони ревно йшли за Христом до кінця свого земного життя. Всіх Вас сердечно вітаю з великим для нашої землі святом пам’яті святителя і чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських, великого угодника Божого, до якого наш народ приходить з гарячою вірою і надією на його предстательство перед лицем Всевишнього Бога. Святитель Миколай завжди чує наші молитви, чує наші прохання і відповідає на них. Саме в такому зворотному зв’язку і полягає вся сила релігійного досвіду. Саме тому, що Небеса відповідають, що ми відчуваємо присутність святих угодників Божих у нашому житті, ми і звертаємо до них свою молитву.

     Іісус Христос Своїм пришестям у світ відкрив для роду людського Божественну Істину, будучи Сам цією Істиною, як говоріть Він до нас у Слові Божому. І саме тому тільки істина керувала всіма святими, які нині предстоять перед Престолом Божим і мають можливість бачити Бога. Істина Божа – одна, як і один Христос, але кожен святий прославився чимось особливим. Керуючись однією істиною, люди по-різному, в міру своїх сил та наданих від Бога талантів, втілювали у своєму житті високі ідеали благочестя, чистоти і святості. Одні угодники Божі прославилися подвигами посту і молитви, інші – терпінням, ще інші – справами любов’ю та милосердям, своєю відданістю Богу й любов'ю до ближнього, а багато хто кров’ю і своїм життям засвідчили безсмертя Божої Істини, яка освятила їх життя, яка і прославила їх у Царстві Божому.

     Святий Чудотворець Миколай втілив у своєму житті майже всі можливі для людини на землі чесноти, якими сяє християнському світу і залишається для кожного з нас «правилом віри, образом кротості, вчителем воздержанія». Минуло 17 століть від тих часів, коли він жив на землі, ніс свої подвиги, але для всіх нас він залишається живим. Він чує всі людські прохання і, за даною йому від Бога благодаттю він завжди допомагає людям на суші і на морі, у в’язницях і лікарнях, допомагає Церкві та багатьом народам.

     Святитель Миколай жив у важкі часи. З одного боку, Церква у Римській імперії була легалізована, згідно з Міланським едиктом 313 року, гоніння на християн тимчасово завершились, але з другого боку, велика кількість язичників, які ще вчора з ненавистю відносилися до християн, опинилися у становищі, коли бути християнином навіть стало вигідно. Тоді багато людей ввійшло в Церкву – і не просто ввійшли, але намагалися нав’язати їй закони земного життя та переносили у її духовне життя стихії світу цього. А в той час в Церкві починаються внутрішні непорозуміння. Ті, хто прийшов із зовні, приніс у Церкву не тільки свій грішний образ життя, але і свій світогляд, свої знання, які на той час були вироблені класичною школою язичників. Їх освіта та погляди були далекими від християнства, і бажаючи з’єднати свою язичницьку, так звану, мудрість з основами православної християнської віри, багато хто став привносити у цю віру те, в чому вони самі були виховані. В результаті Церква зустрілась з таким явищем, як єресь, тому що люди, які не мали саме духовного досвіду, не мали внутрішньої сили духу, досвіду молитви і смирення, привносили в Церкву свої духовні думки, переконання, які часто входили в протиріччя з апостольською проповіддю.

     Пам’ять Церкви складає її Священне Передання. Ми, вивчаючи історію, дізнаємося про які-небудь історичні події, але згодом рідко про них згадуємо, дуже часто ми зовсім забуваємо те, чому були навчені в школі чи у вищих наукових закладах. Це мертва пам’ять – вона не живе, вона не приводить у дію духовні сили, вона не впливає постійно на розум людини. Але пам’ять, яка зберігається в Церкві, святе Передання Церкви – це жива пам’ять: вона підтримується щирою молитвою, яку людина підносить до тих, кого вона пам’ятає – до святих Божих угодників, бо праведник живе вічно, як стверджував біблійний мудрець.

     Наша пам’ять про святителя Миколая настільки жива, що ми у своїх молитвах звертаємося до нього майже щоденно та просимо його допомогти у нашому житті. І отримуємо від нього відповідь – наші молитви здійснюються. Він являє свою присутність і в нашому житті, в тому числі і через свої чудотворні ікони і мироточиві мощі, які є джерелом святого мира.

     Чим же прославився святитель Миколай? Що лежало в основі його святого життя? В тропар, приуроченому святителю, ми називаємо його «правилом віри, образом кротості, вчителем воздержанія». Про святителя Миколая можна сказати словами апостола Павла: «Усе можу в Іісусі Христі, Котрий мене зміцнює» (Флп. 4, 13). Він жив не для себе, а для людей, жив для Господа. Він завжди був з тими, хто плаче і сумує, із хворими і жебраками.

     Із житія святителя Миколая ми дізнаємося про те, що він завжди допомагав людям. Всім нам добре відомий приклад про чоловіка, який був жителем міста Патари і був у відчаї через своє зубожіння та був готовий, аби не померти з голоду, продати своїх трьох дочок на розпусту. Святитель Миколай прийшов на допомогу, коли уночі, таємно, поклав три вузлики із золотом і цим поступкам уберіг родину від гріхопадіння, надавши можливість дочкам бідняка вийти заміж.

     У житті є ще чимало інших прикладів милосердя святителя Миколая, які переконують нас в тому, що все його життя було сповнене справами добрих діл, любові та співчуття до знедолених та скривджених людей.

     Сама Істина явила нам святителя Миколая правилом віри, образом лагідності, вчителем покірності. Саме своїм смиренням він досяг духовної висоти та убогістю – багатства духовного. Кротость – це християнська добродітель, яку важко зрозуміти сучасній людині. Адже світогляд багато в чому формується оточуючим людину середовищем – тими стандартами думки, тими ідеалами, які присутні в громадській свідомості і формуються повсякденним життям. А в сучасному громадському середовищі фактично відсутнє таке поняття, як кротость. Сьогодні багато хто вважає, що в основі успіхів лежить безперестанна боротьба, а успіх є метою життя багатьох людей. Світ живе за законами конкуренції. Якщо б у цій конкуренції кожний намагався досягнути мети, кожний намагався б проявити себе з кращого боку, не принижуючи інших, то це б було виправданим, корисним. Але все це супроводжується конфліктами, стремлінням ослабити іншу людину, перемогти її і на фоні її приниження забезпечити  свою власну перемогу. Яка ж тут кротость – адже кротость є не що інше, як прояв внутрішнього смирення людини.

     В кінці кінців, людське смирення – це величезна сила, коли людина здатна досягати поставленої перед собою мети, не ранячи інших людей, не приносячи їм шкоди. Побудова таких відносин з людьми дає серцю радість і мир, спокій і тишину. Совість смиренної людини чиста, нікого вона не скривдить, нікого не обмане. Дійсно, треба мати величезну силу, щоб так прожити життя – жити згідно із заповідями Божими, зберігати чистоту правильної віри, не вносити в життя помилок.

     Святитель Миколам жив чистотою святої православної віри. Але в результаті стало так, що цю чисту і святу віру православну, яка мала джерелами Божественне Одкровення, тобто самого Бога з глибокої древності, намагалися змінити, знищити або привнести у неї гріх. Вся історія церкви – це історія за утвердження чистоти православної віри, і святитель Миколай був активним борцем за збереження віри православної. Він був учасником Першого Вселенського Собору і боровся з пресвітером Арієм, який розповсюджував неправильне єретичне вчення. Єресь Арія була направлена на те, щоб знищити саму основу християнської віри. Святитель і чудотворець Миколай, будучи «правилом цієї віри», в 325 році в Нікеї на I Вселенському соборі разом з учасниками собору захищав православну віру і явив приклад збереження чистоти віри, яка покладена в основу нашого життя. Щоб наше життя формувалося на основі православної віри. І кожне наступне покоління людей сприймає православну віру – ту святу єдину, святу і чисту через призму своїх поглядів і переконань. Всьому цьому нас вчить святитель і чудотворець Миколай. Для нас це дуже важливо, тому що і в наш час, час суєти та гріха, небагато людей здатні в чистій православній вірі бачити основу свого життя, норму свого буття. І тому така величезна відповідальність лежить на Церкві, лежить на її пастирях – бо вони повинні допомагати кожному наступному поколінню людей сприймати норму нашої святої православна віри, образ віри і класти цю віру в основу свого життя.

     Непросто було святителю Миколаю відстоювати святу Православну віру. Про це ми знаємо з історії Церкви: він був серед Отців Першого Вселенського Собору, де протистояв Арію, розуміючи всю пагубу для Церкви від його неправильного вчення, яке намагалося заперечити основне, що було у християнстві – віру в те, що Іісус Христос є Сином Божим. Багато перетерпів святитель і чудотворець Миколай. І за це терпіння та велику скорботу Святе Євангеліє закликає нас радіти і веселитися, бо «велика нагорода наша на небесіх». Ці слова про Бога, слова Церкви ніколи і в жодну епоху не будуть легкими для сприйняття людьми. Адже для того, щоб прийняти Божу істину, щоб прийняти величне Небесне Божественне одкровення, необхідно багато від чого відмовитися, відмовитися від самого себе, необхідно перемінити образ свого гріховного життя, образ думки по заповідям Божим, а це дуже важко.

     Сьогодні ми живемо в той час, коли люди особливо потребують свідчення про Христа. Багато хто розуміє, в якому глухому куті опинилося все людство, весь людський рід і бажають почути це євангельське свідчення про Христа, яке принесено в світ Господом нашим і Спасителем. Саме тому Церква Божа, яка перебуває в людській історії і називається Церквою воінствуючою – тому що вона бореться за те, щоб мир Божий переміг в роді людському. Вона бореться не зі зброєю в руках –  вона бореться одухотворена і вдохновена Словом Божим.

     Всіх Вас, дорогі брати і сестри, ще раз вітаю із святом Святителя Божого Миколая. Нехай благословення Боже та молитви святителя і чудотворця Миколая перебувають з Церквою Христовою з Божим народом, з кожним, хто зберігаючи хоча б крупинку віри у серці, здатний звернутися до Бога з словами покаяння та молитви.

(Також опубліковано в газеті «Нове життя»)

10.12.2019 р.                                           прот. Василій Ігнат