До 1025-річчя Хрещення Київської Русі

Хрещення Київської Русі в часи правління князя Володимира Великого

(історичний шлях до Хрещення Русі)

З почуттям духовної радості дозвольте сердечно привітати Вас з 1025-річницею хрещення Київської Русі. Перш за все хотілось би висловити подяку всім керівникам влади. представникам культури, інтелігенції краю, хто сьогодні організував цю зустріч, підготовив виставку ікон, культурний захід, приурочений 1025-річниці хрещення Київської Русі.

Кожна людина зустрічає день свого народження з особливим почуттям радості. Тим більше з особливою увагою повинні згадати знаменну подію своєї історії Церква і народ. Справедливе твердження: народ, який не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього. Коли люди зосереджують пам’ять на важливих етапах своєї історії, це свідчить про те, що живе почуття народу, що він цінить те багатство, яке отримав від предків. Повага до минулого є прекрасний задаток для майбутнього. Приємно, що цей ювілей сьогодні відзначається на високому державному рівні.

Приступаючи до розгляду теми "Хрещення Русі", ми, перш за все, покликані з’ясувати. що таке Київська Русь. При князі Володимирі вона охоплювала територію від побережжя Ладожського озера до середнього Дніпра, від схилів Карпат до середньої Волги і Нижньої Оки. Літописець Нестор повідомляє, що князь Володимир зібрав під своєю владою різні племена східних слов’ян. Але ці багаточисельні племена були ще далекими від злиття в єдиний народ Київської Русі. Недостатньо було об’єднати їх землі під однією владою ― необхідно було вдихнути свідомість єдності в душі настільки віддалених один від одного племен, як хорвати на річці Сяні і В’ятичі в Приокських лісах. До часів князювання Володимира княжа влада обмежувалась обороною країни, зовнішньою торгівлею і збором податків.

Тільки з прийняттям Християнства князю Володимиру вдалося створити ідейні основи древнєруської держави. Недаром літописець свідчить: "Дивно же єсть се, колико добра сотворил Рустей земле, крестив ю". Князь Володимир усвідомлював, що об’єднання Русі може відбутися лише на християнських началах.

Древнє передання руських літописів говорить, що початок християнства на території Київської Русі було покладено ще за апостольських часів святим Апостолом Андрієм Первозванним. Проходячи з проповіддю Євангелія Фракію, Скифію і Сарматію, він дійшов до Дніпровських гір, де пізніше виник Київ. Благословивши гори, ап. Андрій предсказав, що на цьому місці виникне великий град і благодаттю Божою місто засяє "множеством церков".

Митрополит Московський і Коломенський Макарій у своїй праці "Історія Руської Церкви" стверджує, що він використовував дані про "ходження апостола Андрія" в Скіфію, про які говорив у своїх працях знаменитий Оріген (3 середина ст.), та автор "Церковної історії" Євсевій Памфіл, єпископ Кесарійський (кінець ІІІ та початок ІV століть). Це свідчення авторитетних церковних істориків раннього періоду християнської церкви пізніше (з 4 по 8 ст.) були підтверджені в анналах візантійських авторів. І, зокрема, велику роботу з цією групою джерел провів академік Василевський, засновник візантиністики у першій главі своєї праці "Хожденіє апостола Андрія в стране мірмідонян". Пізніше велику роль зіграв розвиток церковної археології і розкопки, проведені в Ольвії, Херсонесі, Пантикапеї, Мірмекії, Тірітаці, Фанагорії та інших, які були центрами античної цивілізації.

Світло на місіонерську діяльність святих апостолів і апостола Андрія Первозванного пролило поява наукових публікацій у другій половині 19 ст. апокрифічних сказань про апостолів. Ці сказання були відомі і раніше, але вони не були зібрані в одне видання і не були вивчені на предмет цінності і достовірності відомостей, які вміщені в них. Ці роботи виконані в 50-80 роках 19 ст. Тишендорфом і Липсусом. Результатом їх роботи стало видання групи текстів ― Актів апостолів, які дали науковому світу цінний перелік джерел по історії раннього християнства, і зокрема, про місця апостольської проповіді.

Серед текстів було декілька присвячених апостолу Андрію Первозванному. Це: 1) Діяння апостолів Андрія і Мефодія в країні антропофагів; 2) Діяння святих апостолів Петра і Андрія; 3) Діяння і муки святого апостола Андрія.

Всі ці тексти розповідають про апостольську проповідь серед варварів. Згаданий мною академік Василевський, співставив в текстах топографічні і етнографічні дані з тією традицією, яку античні автори пов’язують з народами, які жили в апостольські часи в Північному Причорномор’ї. Він зробив висновок, що тексти. пов’язані з апостолом Андрієм Первозванним зберегли живе свідчення про відвідування групою апостолів Андрієм Первозванним, Петром і Матфеєм цілого ряду міст Північного Причорномор’я та Скіфії, про яких згадує у посланні апостол Павло: "У Христі не має ні еллина ні скіфа". Навпаки, академік Василевський говорить, що сказання про відвідування Руської землі апостолом Андрієм Первозванним, яке внесено в нашу літопис із самого початку і не можна вважати якимось винайденням чи пустою вигадкою місцевої гордості. Так сприймає і оцінює можливість відвідуванням апостолом Андрієм східного і північного Причорномор’я, а також Києва і Новгорода засновник руської візантиністики. Я приділив цьому так багато уваги. адже ми пам’ятаємо, як в атеїстичні часи радянські історики намагались не визнавати діяльність апостола Андрія Первозванного і його проповідь на Київських горах. Але після цього ще довго ми не бачимо ніяких ознак християнства на території Київської Русі. Збереглося лише свідчення. що в Криму християни були ще у дні святого Клімента третього Римського єпископа, який був на засланні, якого вислали сюди з Риму в 94 році по Різдві Христовому.

У третьому столітті в усті Дунаю появляється перша скіфська єпархія, або Таматарха. в 4 ст. згадується Херсонеська і Босфорська єпархії, та єпархія готів, які жили між Доном і Дністром. А в 7 і 8 ст. появились Сурожська і Фульська єпархії.

Дійсно, ще у перші століття християнства з’являються перші повідомлення про поширення християнського віровчення серед скіфів, сарматів та фракійських племен. Про це, зокрема, згадує християнських богослов і письменник квінт Септимій Тертулліан (160-220 роки): "Підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів". Пояснення порівняно ранньому поширенню християнства серед сарматів, скіфів та інших народів у цей період знаходиться не лише у внутрішніх, але й у зовнішніх факторах. Справа в тому, що населення скіфських міст Сарматії не підлягало римській юрисдикції, подібно до жителів Херсонеса, Ольвії, Тіри та інших, що давало змогу багатьом тисячам послідовників християнства, яких жорстоко переслідували у Римській імперії, саме тут знаходити свій порятунок і свою другу батьківщину.

Новий поштовх поширенню християнства у цих землях надали переселення у ІІІ ст. у Північне Причорномор’я східногерманських племен та утворення тут готської держави. В результаті утвердження у Європейській Сарматії готи включилися у боротьбу проти "варварського світу" з Римською імперією. Вступивши у союзницькі відносини з правителями Боспорського царства, готи здійснюють цілий ряд військових походів на малоазійські римські провінції. У містах Малої Азії, Сарматії, Тавріки, Подунав’я (у Дакії, Мізії, Фракії) готи близько знайомляться з християнством. Про це свідчить факт, що єпископи Босфору та готський Дакії приймали участь у 1 Вселенському Соборі у 325 році. Християнство пускає глибоке коріння у середовище цих народів, про що пишуть церковні письменники Філосторгій, Афанасій Олександрійський. У 337 р. Константин Великий переносить столицю імперії з Риму в Константинополь. А язичницька релігія з часом приводить до занепаду Римську імперію та її падіння і краху в подальшій історії під натиском готів та варварів. Як відзначають історики, у другій половині ІV ст. християнство утвердилося у римських провінціях та містах Північного Причорномор’я переслідуваною релігією і єдиним виходом стало переселення за межі власне римської території ― у сарматський лісостеп, Закавказзя, Нижнє Поволжя, Середню Азію, Північне Причорномор’я, Персію та ін. В цей період сліди християнства появляються у південно-західних її територіях ―у Угличів та Тиверців, слов’яно-руських племен, які жили на території Нижнього Дністра до Нижнього Дунаю. Блаженний Феодорит стверджує, що св. Іоанн Златоуст (ІV ст.) одним із перших спробував навернути у християнство сусідів греків ― скіфів кочівників, які жили біля Дунаю. Святитель Іоанн Златоуст (помер 407 р.) говорить про поширення християнства, згадує скіфів та сарматів. Про це свідчать церковні письменники Афанасій Олександрійський, блаженний Ієронім єпископ Іппонський, який до речі зробив переклад Біблії на латинську мову (ІV ст.). Є відомості про існування в усті Дунаю скіфської, або Томитанської єпархії.

Сприятливі умови для євангельської проповіді наступили у часи поселення у межах майбутньої Русі осілих слов’янських племен. Слов’яни рано познайомилися з Візантією, православним центром християнства, куди вони їхали для торгівлі, служили в імператорських військах, а іноді здійснювали чимало набігів на Константинополь. Намагалися втягнути у сферу візантійської політики народи Північного Причорномор’я та Північного Кавказу місіонери з Константинополя, щоб захиститись від набігів русів. Візантія, яка піднялася на руїнах Римської імперії в V-VІ ст., активізує зовнішню діяльність, несе світло християнства до народів, які оточували Візантію, щоб відродити колишню могутність ромеїв, які пали під натиском варварів та гунів. Як відомо, Візантія скоро досягає могутності в роки правління імператора Юстиніана І (527-565 р.), і християнство православного віросповідання швидко поширюється серед народів, які граничили з Візантією.

В 527 р., згідно повідомлення "Хронік" Малали приймає християнство у Константинополі гунський князь Грод або (Горд). В цей час у християнство навертається король герулів, який правив у північно-східному Причорномор’ї; отримують єпископа готи-трапезіти, мешканці Тамані, поширюєтсья християнство в землі гунів-савірів (Північний Дагестан) у Вірменії, у Північному Причорномор’ї, зокрема Таврика. В V-VІ ст. майже повсюди спостерігається знищення язичницьких капищ, на місці яких зводяться християнські храми.

Як стверджують науковці, не обійшли увагою візантійські місіонери в VІ ст. й Середнє Подніпров’я у часи царювання візантійських імператорів Анастасія (491-518) і Юстина І (518-527), які налагодили зв’язки з антськими князями та залучали їх полководців і воїнів до служби у візантійських військах та на флоті.

Як доведено вченим Рибаковим, у часи царювання Юстиніана І припадає візит до Константинополя засновника Києва антського (полянського) князя Кия. Саме у VІ-VІІ ст. інтенсивно розвиваються торговельно-економічні стосунки полянських племен ― Києва з Візантією та Херсонесом, про що свідчать археологічні знахідки на Київському Подолі ― візантійських монет, коштовних прикрас, херсонеських амфор і т.д. Не виключно, що при тісних зв’язках з Візантією окремі князі полянських народностей вже у ті часи приймали християнство. Враховуючи інтенсивні торговельні зв’язки Середнього Подніпров’я з містами Хазарії, Тавріки, Кавказу християнське віровчення поширюється серед хазар, вірменів, аланів, болгар, кримських готів. У VІІ ст. християнство могло бути занесеним до Києва, Чернігова та інших міст.

Певне значення для розповсюдження християнства серед строкатого населення Великої східноєвропейської рівнини мало формування у VІІІ ст. союзів державного типу, зокрема Славії (Новгород), Артанії (Ростав) та Куявії (Київ) ― які були попередниками східнослов’янської держави з центром у м. Києві.

В 863 році розпочинають свою місіонерську діяльність святі брати Кирило і Мефодій, які прийшли з Константинополя на запрошення моравського князя Ростислава, який звернувся до візантійського імператора з посланням: "Пошли нам учителей, які б навчили наш народ". Як стверджує вчений історик Пап "Святі брати йшли і через Карпати, адже в той час в основному пересувалися морським шляхом, існувала "соляна дорога" по Тисі. Буквально за декілька років були християнізовані низка слов’янських народів: жителі Моравії, словаки, чехи, русини, поляки та інші. Відомо, що у 90-их роках ІХ ст. притулок у нашому краї знайшли учні та послідовники Кирила і Мефодія, які були вигнані католицькими місіонерами з Моравії.

Майже у цей же час, у 864 році київські князі Аскольд і Дір зробили набіг на Константинополь. Після щирої молитви імператор Візантії Михайло ІІІ та патріарх Фотій з хресним ходом винесли на берег Босфора чудотворну ризу Богоматері і опустили її у воду. Піднялась буря і стала топити судна росів. Побачивши чудо, Аскольд і Дір, стали просити Хрещення, а з ними охрестились і багато воїнів росів. Відомо, що київські християни на могилі Аскольда побудували церкву святителя Миколая.

Після того як князі Аскольд і Дір були вбиті князем у Києві став Олег, який переселився з Новгороду. Він також у 911 р. здійснив похід проти Константинополя та уклав договір про мир з греками. Як стверджують історики, після укладення мирного договору, греки водили русів по церквам Константинополя, і багато християн, пов’язаних з торгівлею, відвідували Візантію, приймаючи християнство та часто перебували у монастирі святого Мамми.

У 944 р. Олега змінив князь Ігорь, який також уклав договір з греками. До речі, в цьому договорі Русь уже поділяється на хрещену і нехрещену. Хрещені обіцяли зберігати договір при київській церкві святого пророка Іллі.

А згодом у 957 році вдова Ігоря Ольга на 67 році побажала охреститись. З цією метою вона відвідує Константинополь. Її охрестив патріарх Поліевкт, а хрещеним батьком став сам імператор Константин Багрянородний. Ольга померла в 979 році, а літописець Нестор називає її "зарею утреннею, предваряющею солнце".

Після смерті Ольги князь Святослав став переслідувати християн. А при його синах Ярополкові та Олегові, які пам’ятали настанови бабусі. До речі, у Ярополка жінка була християнкою. Їх молодший брат Володимир, який зайняв згодом престол у Києві, був ще хлопчиком, коли померла його бабуся Ольга, і мало знав про християнство, адже ще у дитинстві його перевезли у Новгород, де християнство було мало поширеною релігією і виріс під впливом язичництва. Зайнявши київський престол, Володимир став підтримувати релігію предків ― язичництво. Довгий шлях внутрішньої боротьби пройшов князь Володимир перш ніж наважився прийняти християнство.

Почався вибір нової віри у житті князя Володимира. Про нього йде мова у стародавніх літописах. Грецький місіонер сильно вплинув на князя своїм вченням про іскуплення Іісуса Христа, а особливо вплинула ікона Страшного суду. Після його від’їзду, князь Володимир по пораді дружини і старців посилає 10 розумних мужів у різні краї, перш ніж відважитися прийняти нову релігію. Ні одна віра так не полюбилася послам, як грецька. Повернувшись до Києва, вони розповіли, що у храмі святої Софії у Константинополі вони не знали де стоять на небі. чи на землі. В Києві знайшовся й інший доказ на користь православ’я ― приклад великої княгині Ольги, яка "була мудріша всіх людей", як свідчить літописець. Було прийнято рішення хреститися, але князь говорив: "Почекаю ще небагато". До речі, і римські посли намагалися нав’язати прийняти християнство з Риму, але князь Володимир категорично відмовився це зробити. У 986 році князь Володимир, як пише преподобний Нестор у літописах, сказав католицьким місіонерам: "Ідіть, звідки прийшли, вже наші батьки цього не прийняли".

У 988 р. військо Володимира осадило Корсунь. Князь дав обіцянку, що у випадку перемоги буде хреститись. Взявши місто, він став вимагати у тодішніх візантійських імператорів Василія і Константина руки їх сестри Анни і при цьому обіцяв прийняти їх віру. Імператори дали згоду, уговорили погодитись і сестру. Чекаючи Анну, у Володимира захворіли очі. Прибувши в Корсунь (Херсонес) царівна переконала його прискорити хрещення, якщо він хоче отримати зцілення від хвороби. І дійсно, як тільки Корсунський єпископ охрестив Володимира (назвавши його Василієм), так він отримав зцілення і, зрадівши цьому, промовив: "Тепер тільки побачив я Бога істинного".

Після хрещення був укладений шлюб між Володимиром і Анною. В пам’ять цієї події він побудував у Херсонесі (Корсуні) церкву, повернув місто грекам, а сам повернувся у Київ, взявши з собою херсонеських, корсунських і царьградських священнослужителів.

У Києві хрещення отримали 12 синів князя Володимира і багато бояр. Князь дав розпорядження знищити у Києві всіх ідолів. Йшла підготовка до хрещення києвлян у благодатних дніпровських водах. На другий день після княжого розпорядження на притоці Дніпра річці Почайні відбулося спільне хрещення народу. Як пише літописець "раділи небо і земля", коли бачили "багато спасаємих", а князь Володимир молився Богу: "Боже великий, сотворивий небо і землю, призри на нових людей Своїх, дай їм Господи увідіти Тебе, як увіділи країни християнські і утверди в них віру правую".

Після прийняття християнства князь Володимир створив духовні та ідейні основи Київської Русі. Літописець пише: "Дивно же есть се, колико добра сотворил Рустей земле. крестив ю".

Відбулося об’єднання Київської Русі на християнській основі, в чому велику допомогу зробила Православна Церква. Племена східних слов’ян стали об’єднуватися через християнство і Церкву, через культуру і слов’янську мову. Християнство створило духовну основу для єдності древнєруської держави. Київська Русь прийняла найбільш високі форми державної організації з Візантії. Київська Русь ввійшла в сім’ю європейських держав і християнство зробило великий внесок у державно-правовому та соціальному устрої Русі. Вчений Ключевський говорить, що через Номоканон наше громадянське право у всіх його напрямках швидко розвивалось.

Християнство переродило язичницьку сім’ю на основах християнського вчення, моралі та духовних засадах. Велика було роль Церкви в господарському житті, та його розвитку. Особливо монастирі проводили велику просвітницьку діяльність у християнізації народів віддалених від центру земель. Універсальний вплив християнство внесло у розвиток культури, освіти та виховання світогляду.

Вчений Ліхачов пише: "Чим ближче ми повертаємося до древньої Русі, тим яскравіше для нас істина, що в древній Русі існувала особлива і велика культура.

Київська Русь вступила у тісні відносини з християнськими народами Сходу та Заходу. Розвивалась архітектура, іконопис, декоративне мистецтво, шиття, хорова музика, древнє-руська література, грамота, школа, мистецтво, а світовою вершиною у царині мистецтва є древнєруська ікона.

Святість ― основа спасіння християнства. Русь стала святою в очах всіх тодішній народів Європи. Сьогодні важливо повернутися лицем до всієї спадщини, яку дарувало нам християнство.

      





   29.07.13     прот. Василій Ігнат

На фото: роботи протоієрея Олександра Булеци 
(м. Іршава)