Радість Різдва Христового

Христос Рождається

     Духовною радістю сповнені наші серця в цей священний день світлого Різдва Христового. Про Його народження за багато сотень років свідчили древні пророки, які вказували на те, що саме Він буде Спасителем світу. Вселенський учитель і святитель Григорій Богослов говорить: «Нині народився Христос возсіявши світові світло розуму. Бог зійшов на землю, щоб земні люди піднеслись до Нього» (слово на Різдво).

     Напередодні Різдва Христового римський імператор Август, який володів на той час і Іудеєю, видав повеління зробити перепис населення по всій землі. Божа Матір разом з Йосифом Обручником йдуть із Назарету до Віфлеєму, щоб тут у місті Давида їм, як потомкам Давида, пройти перепис. І оскільки всі місця в готелях Віфлеєма були зайняті, а Пречистій Діві настав час родити, то за містом у печері, де в негоду ховалися пастухи, Матір Божа народила Спасителя світу. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Істинно народився Він, як Бог, від Бога, істинно народився Він як чоловік від Діви» (святитель Іоанн Златоуст, Т. 6, СПДА, 1900 р. с. 693).

     В той час недалеко від печери пастушки стерегли стада. Саме їм явився Ангел Божий і сповістив велику радість про народження Іісуса Христа. А ангели Божі славили Бога словами дивної пісні: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). Пастушки першими прийшли до віфлеємської печери, знайшли там Богомладенця, сповитого і лежачого в яслах і розповіли Діві Марії та Йосифу Обручнику про те, що сповістив їм Ангел про Святого Младенця (Лк. 2, 15–17). Згодом до Богомладенця Христа прийшли з поклоном три східні царі-волхви і принесли Йому свої дари: золото, ладан і смирну.

     Народжений у Віфлеємі від Діви Марії Богомладенець Іісус Христос — Спаситель світу — є Сином Божим і Сином Людським. Різдво Христове, народження Сина Божого є актом безмежної Божественної любові. Через Різдво Іісуса Христа Бог з’єднався з людиною. Для цього таємничого з’єднання Божественного і людського, яке відбулося в Особі Спасителя, може бути долучена кожна людина. Преподобний Єфрем Сірин говорить: «Господь — єдиний Цілитель і Лікар, для того і прийшов сюди, щоб вилікувати нині душі віруючих від невиліковних людських страждань і очистити від гріховної скверни» (преп. Єфрем Сірин. 4 частина 6, Т.С.Л., 1901 с. 456). Коли люди входять в Церкву Божу через таїнство Хрещення, вони стають членами одного благодатного Божественного організму, який називається Тілом Христовим (Кол. 1, 24). Церква і є Тіло Христове, бо в Ній християнин з’єднується з Христом в Таїнстві Причащення Тіла і Крові Господньої.

     Досвід історії вчить нас, що всі спроби побудувати щасливий світ без Бога приречені на провал. І в Свято Різдва Христового Церква закликає всіх відкрити своє серце Господу, закликає нас пізнати Істину Божу.

     Ми прославляємо день Різдва Христового як великий Божий дар особливої надії на спасіння. Господь Сам про Себе сказав, що Він є «дорога, і правда, і життя» (Ін. 14, 6). А це означає, що немає іншої дороги, яка веде до істини і життя, крім дороги Христа. Кожний з нас знає, як непросто почати дорогу, іти по дорозі, яка веде до істини і життя, де кожний рух вимагає волі, сил і знання, адже можна збитися з дороги, можна заблудитися, впасти у прірву, або від страху перед невідомим повернути назад. Необхідно правильно знати, куди іти. І дороговказною зіркою для віруючих людей, для кожного, хто стає на дорогу Христову, є Його істина. Він — дорога і Він — істина.

     Не є багато істин, є тільки одна Істина Христос і одна Божа правда. Хтось можливо може робити вигляд, що цієї істини зовсім не існує, хтось може зверхньо дивитися на тих, хто її дотримується; хтось з насмішкою відносить істину до минулого і не пов’язує з нею майбутнє. Але є і ті, хто з відкритим серцем і розумом сприймають її, знаючи, що ця істина — Божа. І від того, приймають люди цю істину або відкидають, сама вона не зникає і не зменшується, тому що вона вічна і незмінна, вона сильніша за різні людські ідеї і філософії. Тому що ця істина — Божественна. Якщо люди ідуть своєю дорогою, маючи орієнтиром істину Божу, то здобувають життя вічне.

     І так, хто поклонився Іісусу Христу, хто прийняв Його? Це були люди самі прості і некнижні — пастухи, а також самі вчені і премудрі — волхви. А хто не прийняв народженого Христа і шукав Його смерті? Земний правитель, який був готовий на людські жертвоприношення — цар Ірод. А народ спав у темряві свого гріховного життя.

     Чому ж навчає нас ця різниця між тими, хто прийняв і не прийняв Христа, Який з’явився у цей світ? Багато чому. В тому числі і усвідомленню того факту, що Христос відкривається або в простоті людського серця і в чистоті духовно-морального почуття, або у великій мудрості людській і у великому пізнанні. І в той же час, як людина не в силах прийняти Христа Спасителя, так не здатна з’єднатися з Господом.

     Сучасні люди часто не знають, що таке істина. Чимало взагалі сумніваються, чи може вона існувати де-небудь. Замість істини і правди тепер більше говорять про різні думки, які мають право на існування. І тому саме поняття про істину викорінюється сьогодні з життя людського суспільства. Але Церква, яка є носителькою істини, покликана свідчити усім нам «аж до смерті» (Флп. 2, 8), що є істина. Її вручив роду людському Сам Бог через Свого Сина Господа нашого Іісуса Христа. Її проповідували святі апостоли. І той, хто приймає цю істину, отримає велику здатність і можливість будувати своє земне життя по Божій волі, по закону Божому. А життя у відповідності з Божим законом — це те життя, яке ми називаємо блаженством, щастям, спасінням.

     Є тільки одна істинна дорога — дорога з Богом. І якщо ми підемо по цій дорозі, то ніякі перешкоди у життя не зможуть здолати наш дух, ніяке горе не зломить нас і не знищить наше життя. Тому що, якщо з нами Бог, то не має такої сили, яка могла б перебороти силу Божу і знищити наше життя. Сьогодні усім нам необхідно пам’ятати, що існує тільки Божественна істина, і не має ніякої іншої правильної і справедливої істини. Це важливо знати нам усім, коли нам пропонують так звані «європейській цінності», які не мають нічого спільного з Божою істиною.

     Ми ніколи не зрозуміємо, куди йдемо, і ніколи не побачимо правильної дороги у житті, поки у нас не відкриється духовне бачення, тому що людське життя має сенс тільки у перспективі вічності. Коли ми усвідомимо важливість того, щоб наше земне життя підпорядкувати Божому закону і Божим заповідям, коли ми будемо жити і виконувати Божу волю — тоді людськими зусиллями, підкріплені благодаттю Божою, ми зможемо преобразити наш гріховний світ, намагаючись зблизити його з Божественним Царством. Саме пошук Царства Божого є сенсом нашого земного життя. І в цьому — завдання Церкви перед історією людства: проголошуючи звістку про спасіння, Церква Христова допоможе нам наблизитися до Царства Божого уже тут на землі, а після смерті стати наслідниками цього Царства.

     Минуле XX століття ввійшло в історію Церкви як століття жорстоких гонінь, які по своїй жорстокості і силі не можна зрівняти навіть з гоніннями з боку Римської імперії у раннєхристиянський період. На основі трагічного досвіду нашого народу ми сьогодні повинні поєднувати наше слово з ділом. Сьогодні настав особливий період нашого історичного життя. Ми намагаємось повернути на ту дорогу, з якої зійшли, але не потрібно думати, що йти по ній буде легко. Сьогодні існує не менше спокус, ніж ті, які збили наш народ з єдиної правильної дороги. Ці спокуси добре відомі усім нам — безбожний образ життя, безбожна система європейських цінностей, відмова від морального образу життя, відносний погляд на будь-які цінності. Живою залишається і та норма життя древнього язичника — бери від життя все, що можеш взяти і не оглядайся назад. Те, чим сьогодні гордиться людська цивілізація, насправді є образом безбожної цивілізації, в якій немає місця Богу. Ця безбожна сучасна цивілізація вводить в оману кожну людину багатством непотрібних дрібниць, яскравими обкладинками журналів, модою, рекламою, нав’язує образ життя без Бога. Ця цивілізація пропонує нам споживацький спосіб життя, спонукає нас мати якомога більше речей, але зовсім не пропонує нам думати про Бога, про той союз — завіт, який був скріплений кров’ю Сина Божого. І ми бачимо, як спокушаються різні народи, як забувають про Бога, про Христа та навіть публічно згадувати ім’я Боже, змінюють імена і назви церковних свят, мовляв, хіба їх можна святкувати у сучасному суспільстві. Навіть слово «Різдво Христове» виходить із західного суспільства і заміняється якоюсь незрозумілою і нерелігійною назвою (замість Christmas слово Xmas). Мова йде не просто про зовнішні звичаї — мова йде про глибинні зміни у житті сучасної людини — ситого, багатого, щасливого: бо саме таким здається нам життя матеріально квітучих країн.

     У нас свій історичний досвід. Ми не повинні піддаватися цій спокусі, тому що кров мучеників і сповідників, кров нашого народу не може бути ігнорована сучасним поколінням нашого народу. Ми бачимо сьогодні, що Церква стає Церквою народу і тому у нас є перспектива розвитку духовного життя. Тільки ніхто не повинен заспокоювати себе тим, що відбувається сьогодні. Ми повинні пам’ятати про уроки минулого і на рівні особистості, сім’ї, всього народу берегти віру православну і вірність Господу.

     Сьогодні ми святкуємо велику Божественну тайну — Різдво Іісуса Христа, тайну, яку ніколи до кінця не зрозуміємо. Бог став людиною, однією з нас, щоб розділити з нами просте людське життя з його радощами і печалями, любов’ю і зрадою, дружбою і лицемірством, успіхами і поразками. Син Божий Своєю святістю і Своєю жертвою за людські гріхи з’єднується з людським родом, щоб всіх нас спасти. «Син Безначального Отця, Син істинний благоволив назватися Сином Давидовим, щоб тебе зробити сином Божим», — говорить святитель Іоанн Златоуст (Т. 7, СПДА. 1901 р., с. 19).

     Бог здійснив це по любові до нас. Він любить нас так, як люблять нас наші батьки, самі кращі батьки. А це означає, що у кожної людини — і у святого і у останнього грішника — є надія отримати цей дар Божої любові, а разом з ним — прощення, допомогу, підтримку, утвердження сили. І кожний християнин, який відчуває присутність Бога у світі, хто звертається до Бога з вірою, знає, що ця молитва ніколи не осоромить нас і Бог з нами розділяє Свою любов. Як говорить преп. Макарій Єгипетський: «Господь прийняв на Себе розумну природу твою і земне тіло розтворив Божественним Духом Своїм, щоб і ти земна людина прийняла на себе небесну душу» (Вид. 4. Т.С.Л. 1904 р., с. 243). Іісус Христос дарував нам надію: «Господь близько!» до нас «і Він недалеко від кожного з нас» (Флп. 4, 5; Діян. 17, 27). І тому нам потрібно знайти Його і приблизитися до Нього, і тоді він приблизиться до нас. Що ж може приблизити нас до Христа? Що нам потрібно зробити для цього?

     Ближче всіх до новонародженого Іісуса Христа була Його Матір, Пресвята Діва Марія. Вона заслужила це чистотою Свого життя, глибоким смиренням і благоговійною покірністю і відданістю волі Божій. При Різдві Іісуса Христа близьким є Йосиф Обручник, якого євангеліст Матфей називає «праведним». За свою праведність, за збереження закону, за справедливіть і чесність він став близьким до Христа. Першими сподобилися поклонитися Йому віфлеємські пастухи, і ці прості люди були такими і по серцю своєму і по душі, а в простих серцях, як говорить народна мудрість, — живе Сам Бог. Насамкінець, до Новонародженого Христа прийшли на поклоніння східні мудреці, які принесли Йому дари. Волхви шукали вищої, божественної мудрості, зі смиренням приклонивши свої голови перед Царем Небесним.

     Святитель Василій Великий стверджує, що «для того і воплотився Бог, щоб кожен, дивлячись на Нього уподібнювався Первообразу. Для того носить наше тіло, щоб і ми, скільки можливо уподібнювалися Його життю» (Ч. 5, Т.С.Л., 1901, с. 318). І тому принесемо до ялей Новонародженого Сина Божого нашу віру, вірність істинам Євангелія, нашу християнську надію і нашу жертовну любов, простимо близьким і далеким їх прегрішення. Я всіх вас сердечно поздоровляю зі святом Різдва Христового. Нехай Боже благословення перебуває з усіма вами і стверджує нас на життєвій дорозі. Нехай увінчаються успіхом ваші благі почини. Нехай мир і любов перебувають з вами. Амінь.

прот. Василій Ігнат