Покаянія отверзи ми двері, Жизнодавче!

Цю молитву ми чуємо багато разів у святих храмах під час богослужіння. Всі люди согрішають на землі, один грішить більше, другий менше. Вчинивши гріх, людина відчуває жаль, вона бачить себе переможеною злом, і ця провина мучить її. Свята Православна Церква закликає всіх нас принести істинні плоди покаяння, щоб ми сподобилися отримати від Господа прощення наших гріхів.

Прийшов час духовної підготовки до Великого Посту. Перед кожним із нас пройшли євангельські образи Закхея – його покаяння та спасіння всього дому (Лк. 19,9). А слова покаяння митаря: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18,13) послужили тому, що він «повернувся до дому свого більш виправданий», ніж фарисей. Сповідь блудного сина: «Согрішив я, отче, проти неба та проти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм, прийми ж мене, як одного з своїх слуг» (Лк. 15, 18-19). І він був прийнятий батьком як син з усіма почестями. Церква у неділю м’ясопусну говорить нам про Страшний суд. Остання неділя перед Великим постом – Прощена неділя, коли Церква Христова згадує вигнання перших людей з раю. І кожний раз вона попереджає нас про страшну силу гріха, закликаючи кожного з нас до покаяння. Тільки через покаяння ми маємо можливість очистити свої душі та серця від великого тягаря безлічі гріхів та отримати прощення від Бога і стати на дорогу спасіння.

Бог створив людину святою. Святою була душа перших людей, створених по образу Божому і по подобі (Бут. 1,26-27). Нашим прародителям Адаму і Єві була дарована єдина заповідь – бути у послуху Богу. А це означає що для того щоб зберегти цю святість і безгрішність необхідно було слухати Бога. І Господь запропонував людині тільки одну заповідь – утримуватися від споживання плоду з дерева пізнання добра і зла. І ми знаємо, що людина цю єдину заповідь порушила і тому перші люди були вигнані з раю. Гріх ввійшов в серце людей, оволодівши їх розумом і волею; а там де гріх – там не має раю, тому що рай і святість – тотожні поняття. І людству довелося йти довгою і складною дорогою, поки на кінець Ісус Христос, Син Божий, знову не відкрив йому можливість перемагати гріх, а значить, – знаходити рай і в цьому житті, і в житті майбутнього віку.

Саме тому розповідь про вигнання перших людей з раю пропонується нам Матір’ю Церквою напередодні Великого посту. Саме тому піст і направлений на те, щоб перебороти гріх. В умовах земного життя повна перемога над гріхом неможлива, але можливі піднесення душі, розуму і серця до Бога; очищення своєї совісті; можливо досягнення стану, який достатній для того, щоб знайти безсмертя та райське життя. Наш праотець Адам сидить проти дверей раю і проливає гіркі сльози розкаянням: «Милостиве! Милостиве! Помилуй м’я падкого!». В його печалі – свідоме, щире покаяння в тому, що він згрішив. Чоловіколюбивий Господь милостиво зглянувся на Адамове покаяння, оновив його душу. Глибоке і спаситель не значення мав для Адама спомин про втрачений ним рай і оплакування гріха. Причина гріха Адама полягає в тому, що він порушив волю і заповідь Божу. Гріх лишив праотця Адама раю, і цей гріх і нас з вами проганяє від благодатного життя Христового та лишає нас вічного блаженства. Царство Боже є царством миру, смирення та братньої любові.

Ось чому напередодні Великого посту Христос Спаситель в Євангелії показує нам, що прощення гріхів залежить від нас самих, що Суд Божий над нами – у нашій же владі, що всі наші подвиги, піст, молитва, сповідь – тільки тоді будуть прийняті Господом Богом, коли ми будемо жити в мирі і любові, коли виженемо з свого серця всяку ворожнечу, злобу, лукавство. І якщо ви будете прощати провини ближніх, то «простить і вам ваш Небесний Отець» (Мф. 6,14). «Таким чином, – говорить святитель Іоанн Златоуст, – Спаситель тебе самого, винного, робить суддею над самим собою і немовби так говорить: який ти сам вимовиш про себе суд, такий же суд і Я виголошу про тебе. Якщо ж простиш своєму брату, то і від Мене отримаєш те благодіяння». 

Піст можна порівняти з ліками, і його головне завдання полягає в зціленні душі. Святе Письмо говорить нам про умови проведення християнином посту.

Про першу умову говорить нам Господь у Євангелії від Матфея: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри» (Мт. 6,16). Господь Спаситель попереджає нас, що не можна поститись лицемірно. Адже, якщо ми тримаємо піст для того, щоб іншим людям показати значимість своєї власної особистості, то піст не зцілює, а приносить шкоду. Адже так поступали і ветхозавітні фарисеї, бо вони змінювали свої обличчя, щоб бачили люди, що постять вони. І коли люди, дивлячись на них, бачили як строго вони постились, прославляли не Бога, а самих лицемірів, які використовуючи піст для того, щоб забезпечити собі авторитет серед людей.

Святий апостол Павло вказує ще на одну умову спасительності посту. У посланні до Римлян він говорить що «той, хто не їсть, не повинен засуджувати тих, хто їсть» (Рим. 14,3). Піст не дає нам права засуджувати інших людей, які не тримають його.

Піст важливий тим, що він розвиває в людях звичку утримання. Саме утримання від гріховного життя та скоромної їжі є важливою умовою, яка служить довершеності духовної для християнина. Якщо хочеш у земному житті досягнути яких-небудь вершин, то необхідно прикласти для цього чимало фізичних сил та зусиль. Ми здатні досягнути високої мети тоді, коли вміємо обмежувати самих себе. І піст – це школа духовного виховання нашої волі, здатність обмежити себе від самого головного – визволення своєї душі від гріха. Але в сьогоднішніх умовах не кожна людина може поститися строго по Церковному Уставу. Звичайно, ідеальним є саме такий піст, і тому Церква не випадково приписує нам строгі правила, тому що все це засновано на багатовіковому досвіді Церкви, адже і сам Христос проводив у пустелі строгий піст. Він сорок днів і ночей нічого не їв, приготовляючи Себе до служіння людям, щоб вийти до них і проповідувати їм Царство Боже і покаяння. Ми знаємо, якими строгими були правила поста в святоотецький період церковної історії. Але ніхто ніколи не помирав від цього строгого посту, ніхто не приносив шкоду своєму здоров’ю, і тому Церква багато з тієї древньої традиції донесла до сьогоднішнього дня і пропонує християнам як прекрасний досвід виховання своєї волі і очищення від гріха своєї душі.

Кожна людина повинна сама визначитись, що для неї є шкідливим у житті, що знищує її внутрішній духовний світ, що відволікає її свідомість, і взяти під контроль цю сторону життя, покласти на себе подвиг утримання.

Піст – це ліки, які здатні нас вилікувати. Піст – це велика сила самообмеження, яка допомагає християнину рости духовно.

Вступаючи у Великий піст, будемо намагатись не втратити напусто цей час – єдиний час в році, коли, взявши під контроль своє життя, свої думки, свої почуття, свої тілесні устремління і бажання, ми зможемо зробити реальний крок на дорозі перемоги гріха, а значить, реальний крок назустріч Богу, назустріч Царству Небесному. Щоб ввійти в це Царство необхідно кожному із нас покаятися – і ніяких інших умов немає. А тому Царство Боже відкрите для всіх.

А чому нам потрібне покаяння? Тому що Царство Боже – це Царство, де присутній Бог, де немає зла, де немає брехні, де немає моральної темряви, а де є світло і правда. Господь зве нас до покаяння. А покаяння – це в першу чергу усвідомлення своєї неправди. Покаяння і є критична оцінка самого себе. Покаяння є можливість зкинути з себе гріх. Ось чому покаяння є в центрі Великого посту. Час посту – це час очищення душі, час, коли ми приготовляємо себе до прийняття Царства Божого.

Протоієрей Василій ІГНАТ.