Відзначили 75-ту річницю визволення України та Закарпаття
(Матеріал з газети «Нове життя», доповнено)
На минулому тижні із нагоди відзначення 75-ої річниці визволення України та Закарпаття від нацистських загарбників біля пам’ятника воїнам-визволителям, що в центрі міста над Іршавкою, зібралися керівники держустанов району, правоохоронних структур, представники громадських організацій, учні та громадськість.
Звучить Державний Гімн України. До пам’ятника воїнам- визволителям покладаються живі квіти.
Учасники зібрання вшанували пам’ять полеглих на фронтах Другої світової війни хвилиною мовчання.
Слово для виступу було надано голові районної організації Товариства добровольців Закарпаття – учасників війни Василю Рацину (він був серед присутніх чи не єдиним свідком тих далеких подій).
– Іршава була визволена від німецько-фашистських загарбників 25 жовтня 1944 року, – сказав Василь Васильович. – 63 жителі міста добровільно вступили до лав Червоної Армії. Вісім іршавчан були бійцями 1-го Чехословацького армійського корпусу Людвика Свободи. Із далеких фронтових доріг не повернулося чотирнадцять жителів міста. Серед них – В. Карабиньош, В.Жупанин, І.Овсак, Ф.Ганчич, І.Кополовець, В.Лисичко, С. Матішинець, І.Кузьма та ін. Їх імена навічно золотими літерами вписані в історію.
Василь Рацин не просто живий свідок тих доленосних подій – після визволення Закарпаття він добровільно пішов на фронт. Бойовий шлях ветерана пролягав від міста Мішкольц з Угорщини в напрямку Кошіце. Тут одержав перше бойове хрещення. Після важких кровопролитних боїв місто було взято.
– Я брав участь у визволенні Катовіце, Вадовіце, Рибнік, – згадував Василь Васильович. – Штурмом брали концтабір в місті Освенцім. Запеклі бої точилися на річці Одер. Прорвавши оборону, наші війська зайняли місто Ратибор. В одному з боїв я був важко поранений і евакуйований у госпіталь у місто Вельськ, що в Польщі. Певний час проходив лікування в оздоровчій роті. Коли видужав, знову попросився на фронт. Та на передовій не довго довелося воювати – дала про себе знати рана і я знову потрапив у госпіталь...
Голос ветерана здригався, десь губився у осінній тиші. Василю Васильовичу недавно виповнилося 95. Таких людей як він все менше і менше залишається в строю. Та він продовжує працювати, постійно бере участь у відзначенні різних свят. Визволення рідного краю від німецько-фашистських загарбників для нього особлива подія, бо й сам наближав довгожданий День Перемоги.
Настоятель православного Свято-Петро-Павлівського храму м. Іршава о. Василій Ігнат провів заупокійну панахиду. Звертаючись до присутніх, він сказав наступне:
Торжество перемоги життя
У ці осінні дні наш народ відзначає 75-ту річницю визволення рідної землі від німецького фашизму. Ми відзначаємо знаменну перемогу добра над злом – миру над війною. Дорогу ціну заплатив наш народ – мільйони невинних жертв. Світ, який лежить у злі (1 Ін. 5, 19), сповнений насильства, час від часу змушує людину брати участь у різних війнах. Війни супроводжували всю історію людства після гріхопадіння і, за словом Євангелія, супроводжуватимуть її і далі: «Коли ж почуєте про війни і про воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути» (Мк. 13, 7) – говорить Іісус Христос. У всі часи багато разів піднімали кривавий меч над народами світу несамовиті загарбники, які чорною хмарою завойовували землі, різні народи; жадали кривавої слави й безмежної влади над світом.
Аттіла, Чінгісхан, Батий, Тамерлан, кримський Гірей та безліч інших, яких називали «бичами Божими»… Вони з якоюсь жорстокою насолодою нищили людське життя в завойованих країнах, спустошували міста й оселі, залишаючи за собою згарища і попіл. З тих часів промайнуло чимало століть. І все починається знову. Нові Аттіли й Чінгісхани з’являються у світі. Це Карл V Іспанський, що мріяв про імперію, в якій ніколи не заходитиме сонце. Це шведський король Карл XII, що безрозсудно пішов на Святу Русь, щоб підкорити її в ім’я «Великої Швеції». Це Наполеон Бонапарт, що мріяв здобути своїй короні Африку і Росію. Це кайзер Вільгельм II – предтеча Гітлера, що мріяв про створення германської пан-Європи. Це дуче Муссоліні який, напавши на беззахисну Абіссинію (Ефіопію), задумав реставрувати велику Римську імперію. І, нарешті, Гітлер – найжорстокіший тиран і деспот. Неможливо уявити, скільки людської крові пролив цей напівбожевільний душогуб, який розпочав тотальний розбій проти багатьох народів Європи. Проти нашого народу. Щоб встановити повне володарювання над світом, сповідуючи людиноненависницьку ідеологію, цей тиран ставив перед собою завдання повного знищення цілої низки народів. Це був тотальний розбій, це була суцільна інквізиція, яка нещадно знищувала не тільки воїнів, але і сивоголових старців і новонароджених немовлят. Здається, що настав кінець цивілізації, настав кінець людської історії!
Але історія рухається вперед не за законами канібалізму, а за своїми власними об’єктивними законами, основною метою яких є безупинний рух вперед і збереження того найціннішого явища природи, яким є саме людське життя, бо саме воно – найвища цінність, Божий дар. Війни завжди були величезним злом та були спричинені гординею, ненавистю до ближнього і спротивом волі Божій. Зіпсована гріхом людина виявилася втягнутою у стихію цією боротьби. Війна є величезним злом і причина його, як і зла, в людині взагалі – гріховне зловживання свободою, яка дарована Богом, «бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, крадіжки, лжесвідчення, хула» (Мф. 15, 19). Убивство, без якого не буває війн, розглядалося як тяжкий злочин перед Богом, ще на світанку священної історії людства. Несучи людям благу звістку примирення, але перебуваючи у «світі цьому», який у злі лежить і сповнений насильства, християни стикаються з життєвою потребою брати участь у війнах та захищати свій народ від наруги та насилля, якщо йдеться про захист ближніх і відновлення справедливості. Тоді війна вважається хоч і не бажаним, але вимушеним засобом.
Визнаючи війну злом. Церква не забороняє своїм чадам брати участь у бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх і відновлення порушеної справедливості. Православ’я завжди ставилося з глибокою повагою до воїнів, які ціною власного життя захищали життя і безпеку народу. Багато воїнів Православна Церква приєднала до сонму святих, бо «немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15. 13). І тому з першого дня війни архіпастирі нашої Православної Церкви у своїх посланнях щиро закликали православних віруючих християн до священної справи захисту Батьківщини. Митрополит Ленінградський Алексій (Симанський), який з своєю паствою пережив 900 блокадних днів міста. Звертався до народу: «Продовжуйте, браття, подвизатися за віру, за волу, за честь Батьківщини, виявляйте себе як справді Божий, відданий своїй Батьківщині та своїй вірі народ, готовий життя своє зробити священною жертвою вірності й любові до своєї улюбленої Вітчизни» – закликали дітей своїй наша Свята Церкви у Посланні від 25 квітня 1943 року. А у «Зверненні Собору єпископів Руської Православної Церкви до всіх християн світу» від 8 вересня 1943 року сказано: «Брати-християни усього світу! Усі ми переживаємо зараз надзвичайну історичну годину: увесь світ охоплений воєнною пожежею, кров заливає поля Європи, Азії, Африки і Америки; мирне населення багатьох країн, захоплених німцями, терпить нечувану наругу, поневолюється, винищується; наші святині знищуються, цінності вікової культури гинуть, фашизм скрізь несе руїни і смерть…» Церква Православна незмінно була із своїм народом у скорботах та небезпеках, у боротьбі та в остаточній перемозі. На величезні кошти, зібрані Церквою, будувались танкові колони та ескадрильї бойових літаків, Церква спрямувала величезні фінанси для перемоги над фашизмом.
Відзначаючи 75-річний ювілей визволення нашої землі, будемо пам’ятати славний подвиг тих, хто приніс мир у наші домівки, славний подвиг тих, хто визволив народи Європи від фашистської чуми. У ці дні ми покладаємо квіти біля пам’ятника, який побудовано в честь синів і дочок нашої Вітчизни, які віддали життя за свою країну, за свій народ, щоб ми мали можливість жити під мирним небом. У всі часи вважалося, що самим безцінним даром Божим кожній людині є саме найдорожче – життя. У свідомості сучасної молодої людини самим головним у житті є досягнення благополуччя, і ніщо інше не співмірне з цими цінностями. Чому ж попереднє покоління, покоління наших дорогих ветеранів, вважало інакше? Чому воно вважало, що головною цінністю є не їх особисте життя, а спасіння нашого народу від фашистського іга? Не благополуччя, а готовність іти до кінця в боротьбі ворогом. І скільки людей не повернулося з поля битви, скільки зникло безвісті, в тому числі і наших краян. Скільки повернулися інвалідами, які не мали змоги повнокровно працювати, іноді мати сім’ю. Заради чого всі ці жертви? З точки зору сучасної молодої людини, ці поступки і мотиви, які рухали нашими воїнами і трудівниками тилу, привели до спасіння країни та врятували людство європейських країн від фашистської чуми.
Про що говорить цей величний подвиг наших дідів та батьків? А він вчить нас головному – якщо буде у сьогоднішньому суспільстві поширена система брехливих цінностей, яка сьогодні пропагується у засобах масової інформації у тому числі і серед нашої молоді, якщо їй і надалі будуть стверджувати, що головне – власне життя, земні задоволення, благополуччя, гроші, матеріальні успіхи та досягнення, то хіба при такій системі моральної орієнтації сучасна молода людина зможе все це залишити, забути і бути готовою стати на захист свого народу, Батьківщини? Ні, не зможе! Ось чому сила нації визначається не стільки в економічному розвитку і досягнення країни і гне тільки у величезному бюджеті. Сила нації визначається силою духа. Якщо буде сильних дух народу таким, яким він був у наших ветеранів, у старшого покоління, яке захистило у цей важкий час війни нашу Вітчизну – то сильною буде і наша держава в майбутньому.
У ті страшні часи, коли йшла війна не на життя, а на смерть, ворог часто проводив пропаганду: «Кидайте все, здавайтеся у полон. Там у вас буде сите, спокійне, мирне життя». І ми сьогодні знаємо наслідки цього страхіття – мільйони і мільйони вбитих, розстріляних, спалених у печах концентраційних таборів наших співвітчизників, попіл яких навічно залишився на ворожих полях… А сьогодні наші мужні ветерани своїм власним прикладом можуть підтвердити, що наш народ, стиснувши зуби, йшов і захищав свою державу від фашизму. І про це сьогодні також потрібно пам’ятати. Перемога над фашизмом – торжество перемоги життя.
Дорогі ветерани!
У житті ви проявили величезну любов до власного народу, ваша готовність жертвувати власним життям, ваша система духовних цінностей, основою яких є жертовна любов до народу, за які ви та ваші полеглі однополчани часто віддавали своє життя, залишаться для кожного з нас величезним прикладом жертовного служіння своєму народу та Богу. Ці євангельські християнські цінності жертовної любові до нашого народу у важку годину не зникли з вашого життя. Зберігайте цю систему духовних цінностей, пропагуйте їх і виховуйте в ній молоде підростаюче покоління.
Вірю, що буде у нас завтрашнє майбутнє, буде квітуча держава, якщо ми будемо здатні захистити все це, якщо у нас будуть перш за все духовні цінності, заради яких вступали у бій і перемагали наші ветерани. Головне – бути сильним духом та здатним пожертвувати собою за свій народ. Недаром Церква у страшні роки воєнних лихоліть стверджувала, що горе народу – це горе Церкви, і радість народу – це радість Церкви. І про це свідчить вся наша історія.
Звичайно, віруюча людина жертвую собою легше, ніж людина без віри, тому що вона знає, що цим земним життям людське життя не закінчується, що перед нами відкриваються двері вічного життя у Царстві Божому, якщо будемо мати у своєму серці жертовну любов до Бога і людей. Бо у всі часи патріотизм тісно переплітається з нашою живою вірою у Бога. Саме у вірі ми черпаємо сили для служіння Богу, країні, своєму народу; черпаємо сили для нашої християнської жертовної любові. Приведу вам слова Блаженнішого Володимир (Сабодана), митрополита Київського і всієї України:
– І зрозуміти до цих пір не в силу,
Як одні – шут їх побери!
Дай! Твердять з народження і до могили,
Не сказавши хоча б раз: Бери!
Щаслива людина, яка здатна служити Богу і своєму народу! Щаслива людина, яка має в серці жертовну любов до Господа і ближніх! Блаженна людина, яка має що дати і послужити ближньому, ніж просити. І про це будемо молити Господа, щоб дарував нам ці величні і святі дари. Церква завжди молиться за мир на нашій землі, за богохраниму країну, за боголюбиву владу і її військо. Молимо Господа і за наших ветеранів, щоб Господь дарував вам сили, здоров’я, як можна більше служити Богу і народу своїм власним прикладом, своєю любов’ю, добрим словом і навіть одним вашим виглядом – вашими мундирами та піджаками, прикрашеними орденами. І за кожним із них була героїчна битва не на життя, а на смерть, був ваш подвиг героя. Нехай ці нагороди, немов би церковні дзвони, пробуджують совість, пробуджують свідомість людей, а особливо молодого покоління. Черпайте для себе з героїчних сторінко минулого саме прекрасне, виховуйте себе на за шаблонами сучасної моди, а за величним прикладом наших сивочолих ветеранів, бо їх великий моральний ідеал, їх жертовна любов до Бога і наш народ є великою силою, яка формує особистість, утверджує правильну модель поведінки людини у сучасному світі, який лежить у злі.
Сьогодні з нами нема багатьох мільйонів тих, хто душу свою поклав за друзів своїх. Вічна пам'ять тим, хто віддав своє життя за нашу країну, за наш народ! Нехай упокоїть Господь душі їх в оселях праведних із святими Своїми!
Слава тим ветеранам, хто живий і тепер, бо вам Господь дарував многоліття. Слава героям, які несуть нам свідчення пережитих випробувань, свідчення своєї жертовної любові до Бога, до ближніх своїх! Многая і благая літа нашим ветеранам війни, довгих і щасливих вам років життя. Мира Божого вам, благодаті Господньої, духовного розвитку та процвітання, благополуччя вашим родинам, духовних та земних благ; а молоді успіхів у навчанні, в праці, у житті, а саме головне – у внутрішньому самовихованні у центрі якого була б висока духовна та моральна ідея любові до Бога, до ближніх своїх, до рідної Вітчизни. Нехай Господь Бог береже Свою святу Церкву, країну нашу, рідний народ та кожного з нас на Многая і благая літа.
З повагою до Вас протоієрей Василій Ігнат.
В урочистостях взяли участь заступник голови районної ради Володимир Половка, керівник апарату райдержадміністрації Олег Козенюк, голова районної організації ветеранів України Петро Король.
Василь Шкіря
Немає коментарів:
Дописати коментар