Святитель Миколай, 

архієпископ Мир Лікійських, чудотворець

   Древній біблейський мудрець стверджував: «Праведник живе вічно». Він живе прикладом щирої віри в Єдиного істинного Бога. Праведник живе добрими християнськими справами, любов’ю  до Бога та людей. А досягнувши вічного спасіння, праведник у Престола Божого підносить свої молитви за кожного з нас.

   Майже немає на нашій рідній землі християнської родини, де не було б на стіні ікони святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця. Не має християнської православної душі, що не горнеться до цього великого угодника Божого. Святитель Миколай для кожного із нас ось уже не одне століття є правилом віри, зразком кротості та смирення, учителем воздержання, праведного життя. І тому кожна християнська душа щиро любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він як колись, за свого життя, був помічником для християн, творив для них чимало добрих справ, отож, і сьогодні він може подати нам руку допомоги у нашій біді. І тому пам›ять про цього угодника Божого живе у серцях християн. Чи не кожен з нас звертався до нього з молитвою у вирішенні життєвих проблем, просив його небесного захисту і допомоги. І святитель Миколай дійсно покорив серця людей своїм прикладом любові до Церкви Христової, ревністю про славу Божу та турботою і любов’ю до кожного із нас.

   Ще за своє земне життя святитель Миколай прославився як один із найвеличніших Божих угодників. Він народився у малоазійському місті Патарі у благочестивій християнській сім’ї Феофана і Нонни близько 280 року у часи правління Римською імперією Валеріана. Будучи плодом довгих і щирих молитов батьків, які не мали дітей, младенець Миколай ще з моменту свого народження явив людям світло своєї майбутньої слави: після народження дитяти мати отримала зцілення від хвороби, в купелі Хрещення младенець простояв на ногах три години, а в середу і п’ятницю лише один раз після вечірніх молитов батьків, приймав материнське молоко.

   З дитинства майбутній святитель читав Святе Письмо: вдень він не виходив з храму, а вночі молився та читав духовні книги. Його дядько, єпископ Патарський Миколай, радів духовним успіхам та благочестю племінника, поставив його у чтеця при храмі, а згодом, рукоположив у сан священика. Особливу схильність він виявляв до суворих подвигів, любив перебувати на самоті в молитві. Вихований у страху Божому, він уникав мирських веселощів, особливо любив храм Божий, і зрештою, прийняв чернечий постриг після смерті батьків.

   Служачи Господу, святий Миколай горів духом та досвідченістю, у питаннях віри був подібний старцю, чим викликав подив і щиру повагу віруючих. Він проявляв велике милосердя до Божого народу, приходив на допомогу страдаючим і роздавав милостиню нищим. Зокрема, його житіє говорить про врятування трьох дорослих доньок, яких батько мав намір віддати для розпусти, щоб врятувати сім’ю від голоду. Святитель ніччю тайно поклав йому у вікно три мішечки з золотом. Справи милосердя він завжди намагався зробити таємно.

   Дядько єпископ Патарійський Миколай йде на поклоніння християнським святиням до Ієрусалима, поручає управління паствою святому Миколаю, яке він виконував з великою любов’ю. Після його повернення святитель Миколай в свою чергу попросив благословення і сам іде на подорож до Святої Землі.

   По дорозі святий врятував всіх, що перебували на кораблі під час великого шторму своєю молитвою та поставив здоровим матроса, який впав у море, розбившись насмерть.

   Поклонившись святиням Ієрусалима, які пов’язані з земним служінням Сина Божого, святий Миколай вирішив піти в пустелю, але був зупинений голосом Божим: «Миколай не тут та нива, на якій ти повинен принести плід, який буде прославлено в тобі Ім’я Моє». У видінні Сам Господь подав йому Євангеліє, а Божа Матір –омофор. І дійсно, скоро після смерті архієпископа Іоанна, святий Миколай був обраний єпископом Мир Лікійських. Покликаний пасти Церкву Божу у святительському сані, Миколай залишився тим же великим подвижником, сповнений щирої віри та любові до Бога і людей.

   Під час гоніння на християн при імператорі Диоклітіані святителя Миколая кинули до в’язниці, де він підтримував християн під час жорстоких мук та страждань. Його самого Господь зберіг неушкодженим. І тільки коли на імператорський престол вступив рівноапостольний Костянтин Великий, його визволили з тюрми і він повернувся до своєї пастви. Не дивлячись на свою кроткість духа і чистоту серця, святитель був ревнісним воїном Церкви Христової. Він знищував ідолів у м. Барі та перетворював у порох язичницькі капища. А в 325 році святитель Миколай був учасником Першого Вселенського Собору, який прийняв Нікейський символ віри і разом з 318 святими отцями Собору осудив єресь Арія. Сповнений ревності Божої, він вдарив псевдоучителя і був кинутий до в’язниці. Але декільком святим отцям Собору було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір посвятили його у єпископи, подавши йому Євангеліє і омофор. Отці Собору зрозуміли, що його ревність гідна Богу, прославили Господа, а святителя відновили у святительському сані. Повернувшись у єпархію, святитель приніс їй мир і благословення, сіяв слово Істини Божої. Ще при житті святитель здійснив чимало чудес. Із них найбільшу славу святителю принесло позбавлення від смерті трьох людей, які були несправедливо засуджені на смерть. Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа приблизно в 345 році. Його чесні мощі збереглися нетлінними та істочають святе миро, у яких завжди віруючі отримують зцілення та здійснюється чимало чудес.

   У 1087 році нетлінні мощі святителя Миколая були перенесені в місто Бар у Південній Італії. В той же час місто було під управлінням Константинополя, а його жителі сповідували православну віру. В день його пам’яті Свята Церква прославляє святителя Миколая, називаючи його «правилом віри і образом лагідності, учителем видержаності». Для всіх нас, православних християн, святитель Миколай є правилом віри. Свою істинну православну віру він мужньо засвідчив сповідницьким терпінням під час гонінь, адже істиною є саме православна віра, якою спасаємось. Чистоту православної віри він засвідчив перед святими отцями І Вселенського Собору, перед Церковою та всім християнським світом, рішуче викриваючи псевдовчення Арія. Святитель був полум’яним захисником Православ’я на протязі всього життя.

   Святитель Миколай богословствував ділами свого праведного життя. Все це богослів’я – діла любові, які творив він у християнському смиренні. Все його життя – самовіддана, співчутлива любов. Цій «ніколи не перестаючій» любові до Бога та ближніх залишається вірним святитель Миколай і після блаженної кончини.

   Святитель Миколай переміг у собі ветху людину, подолав спокуси і напасті плоті й світу. Він переміг язичників, гонителів віри своєю сповідницькою мужністю і твердістю віри. Він переміг псевдовчителів своїм ревним сповідуванням віри православної, ставши переможцем над неправдою у справі захисту невинних. Він подолав безліч людських страждань своєю чудотворною любов’ю, своїм милосердям як за життя, так і по блаженній кончині.

   Сприймемо це правило віри і для свого життя, будемо подібні йому у вірі, любові і благочесті. Нехай же подасться і нам, за молитвами святителя Миколая, сила наслідувати його у нашому житті, щоб і нам бути переможцями своїх гріховних прагнень і смиренними ділами християнської любові та милосердя досягнути вічного спасіння, стати наслідником Царства Божого.

Прот. Василій Ігнат