Поминальна Дмитрівська субота

(2 листопада)

Істина всезагального воскресіння мертвих ясно і чітко розкрита у Святому Письмі. Вона витікає з основних сил нашого безсмертного духу та з вчення про Бога вічного, всемогутнього і всеправедного. Ще у Старому Заповіті, на основі Божественного одкровення, праведники мали віру у загальне воскресіння мертвих, адже вони шукали Вітчизни Небесної (Євр. 11, 13-20).

У Новому Заповіті Господь Іісус Христос проповідує про воскресіння мертвих. Бо людина, створена Богом та покликана до безсмертя і вічного життя. Ще з апостольських часів, в епоху жорстоких гонінь і переслідувань, християни збиралися на богослужіння в катакомбах. А на гробах мучеників звершувалась Божественна Літургія. І по сьогоднішній день збереглася ця древня християнська традиція. В момент освящення храму частиці мощей святих покладається в основі святого Престолу, Антимінсі та у багатьох храмах віруючі християни поклоняються святим мощам.

У Святій Православній Церкві Христовій кожний день поминаються один або декілька святих праведників. Крім того, кожний день тижня приурочений до особливого поминання; так субота приурочена пам’яті всіх Святих і померлих. Молячись за померлих щоденно при кожному богослужінні, Церква нагадує своїм чадам, щоб вони не забували про померлих і молились за них частіше і щиросердечно. Саме слово "субота" в перекладі з єврейської мови означає "спокій, відпочинок". Християнська православна Церква присвячує цей день пам’яті всіх тих, хто перейшов з землі у загробний світ. Крім того в церкві існує цілий ряд поминальних субот, які присвячені для молитов за померлими. В ці дні вся Церква, тобто всі віруючі. приймають особливу живу участь у молитвах за померлих.

Ці дні, суботи, називаються родительськими (батьківськими) і поділяються на суботи вселенські і місцеві.

Вселенських субот п’ять: м’ясопусна, троїцька і суботи 2, 3 і 4 Великого посту. Вони беруть свій початок ще з апостольських часів. Древні християни в ці дні збирались на кладовищах, що продовжується для поминання померлих і сьогодні.

Місцевих (частных) поминальних днів три: 1) понеділок або вівторок Фоминої неділі, тобто другої неділі після Пасхи; 2) 29 серпня (11 вересня). день усікновення глави святого Іоанна Хрестителя і 3) Димитрівська субота в честь пам’яті святого Великомученика Димитрія Солунського. В два останні дні Церква молиться за упокій православних воїнів. і за всіх, які за віру і вітчизну віддали своє життя.

2 листопада свята Православна Церква відзначає поминальну Дмитрівську суботу, яка встановлена напередодні пам’яті святого Великомученика Димитрія Солунського і причислена до заупокійних поминальних субот.

З історії ми знаємо, що великий князь Димитрій Іванович Донський під час свого князювання виступив проти ординських татар. Мамай привів на Русь всю орду. В той час на Святій Русі жив великий угодник Божий Святий преподобний Сергій Радонежський. Великий князь Димитрій Донський поважав і почитав Преподобного ігумена Руської землі. І у важки час прийшов до нього за порадою та благословенням на поєдинок з Мамаєм: "йти йому на війну проти сильного ворога чи ні?" Преподобний Сергій звершив молитву і благословив князя Димитрія, сказавши: "З допомогою Божою ти отримаєш перемогу". При цьому дав йому двох монахів, колишніх воїнів ― Олександра Пересвета і Андрія Ослаблю. На Куликовому полі 8/21 вересня 1380 року великий князь отримав перемогу над полчищами Мамая. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від монголо-татарських завойовників. Повернувшись з поля битви, князь Димитрів Донський поспішив до преподобного Сергія Радонежського і в обителі Живоначальної Трійці (сьогодні це Сергієв Посад) здійснив поминання за померлими воїнами і ратниками. Він запропонував щорічно звершати поминальне богослужіння за вбити воїнами в суботу. перед днем його Ангела, тобто 8 листопада.

З цього часу ця субота причислена Церквою до поминальних. І православні християни в цей день звершують пам’ять і за своїми рідними померлими. як і в інші поминальні дні: ходять на кладовища та служать панахиди у храмах та на гробах.

31.10.13   прот. Василій Ігнат

Свято в Дубрівському монастирі

26 жовтня в день свята Іверської ікони Божої Матері в Дубрівському жіночому монастирі Святого Іоанна Хрестителя відбулася урочиста архієрейська Літургія. Її очолив Високопреосвященніший Феодор, архієпископ Мукачівський і Ужгородський у співслужінні біля п'ятдесяти священнослужителів Іршавщини. З благословення Високопреосвященнішого архієпископа Феодора свято в честь Іверської ікони Божої Матері є престольним для Іршавського благочиння.

З ранку до святої обителі приходив віруючий народ з навколишньої округи. З хлібом та сіллю і квітами зустрічали Високопреовященнішого архієпископа Феодора. Урочисто розпочалась Божественна Літургія. На малому вході архієпископ Феодор нагородив церковними нагородами священнослужителів Іршавщини. Серед нагороджених ― протоієрей Василій Лях, настоятель храму с. Підгірне, нагороджений митрою; священник Василій Повх, настоятель храму с. Дубрівка возведений у сан протоієрей, диякон Іоанн Вовканич з Іршавського свято-Іллінського храму м. Іршави возведений у сан протодиякона; диякон Іоанн Совтан, який служить у свято-Іоанно-Предтеченському монастирі с. Дубрівки нагороджений двойним орарем.

Після святкової Літургії відбувся хресний хід з читанням євангелій та окропленням святою водою. Високпреосвященніший Феодор, арзхієпископ Мукачівський і Ужгородський сказав проповідь та преподав архіпастирське благословення. Завершилось богослужіння церковним Многоліттям.

31.10.13              прот. Василій Ігнат

На фото: під час святкового богослужіння в свято-Іоанно-Предтечівському монастирі с. Дубрівка

Новини Православного світу

Людство наближається до демографічної катастрофи

Низький рівень народжува­ності та аборти призводять до того, що кожен рік світ недо­раховує 700 тисяч дітей, вва­жає директор зі зв'язків з гро­мадськістю Всесвітнього кон­гресу сімей (ВКС), американ­ський журналіст і юрист Дон Федер, повідомляє foma.ru.

«Зараз у світі на 6 млн. менше дітей, ніж 1990 р., і це тільки початок катастрофи. За оцінками ООН, до 2050 р. у світі буде на 240 млн. дітей менше, ніж зараз. Це результат тієї провальної політики, яку західні країни ведуть з кінця Першої світової війни», ― заявив Дон Федер на міжна­родній конференції «Захист сімейних цінностей» у Бел­граді.

На думку представника ВКС, для так званої «демографічної зими» є декілька основних причин: культивування індиві­дуалізму та егоїзму, зростаюча популярність засобів контра­цепції і велика кількість абор­тів.

«Одностатеві шлюби, про­паговані ЄС, ООН та ниніш­ньою адміністрацією США, остаточно розірвали будь-який зв'язок між шлюбом і народженням дітей», ― сказав Дон Федер. При цьому він зауважив, що сьогодні людство стикнулося з перспективою депопуляції, що раніше відбувалося лише одного разу, в XIV ст., під час епідемії чуми.

Відзначаючи важливість християнських традицій у подоланні проблеми, яка виникла, експерт підкреслив, що «країни, де церкви повні, з демонструють високий рівень зростання населення, і навпаки». «Ідеї, які ведуть до демографічної катастрофи, необхідно терміново зміню­вати, щоб у нас було майбутнє», ― зробив висновок Федер.

Предстоятель Руської Православної Церкви зустрівся з Патріархом Константинопольським

6 жовтня 2013 р. у Подгориці (Чорногорія) Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил зустрівся зі Святі­шим Патріархом Константино­польським Варфоломієм, пові­домляє офіційний сайт Мос­ковського Патрірхату. Предстоятелі Константинопольської та Руської Православних Цер­ков прибули у Чорногорію для участі в урочистостях з нагоди освячення подгорицького собору на честь Воскресіння Христового.

У бесіді, що пройшла в брат­ській і сердечній атмосфері, Святіший Патріарх Варфоломій та Святіший Патріарх Кирил обговорили питання міжправославної співпраці та взаємин між двома Патріархатами.

  

В Ізраїлі знайшли Євангельське місто

 Стародавнє місто, що існу­вало понад два тисячоліття тому, було знайдене археоло­гами на північно-західному узбережжі Галілейського моря в долині Гіносар (Ізраїль), пере­дає Седмиця.Ru. Це місто може бути давнім поселенням Далмануфа, що згадується в Єван­гелії від Марка (див.: Мк. 8:10) як місце, куди Христос приплив після чудесного насичення понад чотирьох тисяч осіб сімома хлібами й декількома рибами. Таку думку висловив Кен Дарк з університету Рідінга у Великобританії, команда якого виявила місто під час польових археологічних дослі­джень.

 У Відні пройшли ІІ Всеправославні молодіжні збори

На форум до австрійської столиці приїхали близько 500 молодих людей з різних країн, пові­домляє Седмиця.Ru. Початок зустрічі поклало богослужіння у соборі в ім'я святителя Миколая, яке очолив керуючий Австрійською митрополією Константинопольської Православної Церкви митрополит Арсеній. Йому співслужили свяще­ники різних православних общин.

Після святкового обіду учасники зустрічі роз­повіли про традиції своїх Помісних Церков.

  

Уперше за останні чотири століття пройшов архієрейський собор двох вірменських католикосатів

Архієрейський Собор за участю всіх єпископів двох вірменських Католикосатів ― Першопрестольного Ечміадзину (Вірменія) і Великого Дому Кілікійського (Ліван), а також Єрусалимського і Кон­стантинопольського Патріарха­тів пройшов 24-27 вересня у Ечміадзинському кафедраль­ному соборі (м. Вагаршапат, Вірменія), повідомляє Седмиця.Ru. Востаннє такий Собор прово­дився 1651 р. у Єрусалимі. Надалі, виходячи з історичних обставин, не вдавалося прово­дити такі збори, що уособлюють вищу владу Вірменської Церкви й наділені правом приймати рішення з питань богослов­ського та морального харак­теру.

У день відкриття Собору із промовою про значущість цієї зустрічі, а також про її цілі, місію і результати виступили обидва Католикоси.

Головним підсумком зборів єпископів стало рішення про канонізацію 1,5 млн. жертв геноциду вірмен в Османській імперії (1915 р.). Собор також затвердив єдиний для всієї Вірменської Церкви чин звер­шення таїнства хрещення, доповідає АКМЕМІА Тоday.

У Болгарії відбувся Міжправославний антисектантський форум

VI Міжнародна зустріч під назвою «Практична протидія сектам і тоталітарним культам ― пастирський, соціаль­ний та юридичний аспекти» пройшла з 19 до 22 вересня в монастирі великомученика Георгія Побідоносця с. Хаджидимово у Болгарії, повідомляє офіційний сайт Болгарської Православної Церкви. У конференції взяли участь понад 100 представ­ників Константинопольської, Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Руської, Сербської, Румунської, Бол­гарської, Кіпрської, Грецької, Польської та Албанської Пра­вославних Церков.

У комюніке зустрічі йдеться про необхідність розробки так­тики пастирської, соціальної та юридичної протидії діяльності різноманітних релігійних рухів і тоталітарних сект, що стрімко зростає й часто проходить з порушеннями кримінального та цивільного кодексів різних країн, прав і свобод людини.

  

Ультиматум християнам Лаосу

Чиновники району Атсапхангтхонг у південній провінції Саваннакхет Лаосу оголосили, що християни повинні або від­мовитися від своєї віри, або залишити район, повідомляє pravoslavie.by. Таким чином влада відреагувала на скаргу про масове навернення місце­вих жителів до християнства.

Християни, які проживають у цьому районі, заявили, що відстоюватимуть своє право на свободу віросповідання, яка гарантується конституцією країни.

Терористи продовжують атакувати християнські поселення Сирії

Джихадистські угруповання спробували встановити конт­роль над селом Сайєднаєю, розташованим на північ від сирійської столиці, передає Седмиця.Ru. Місцеві жителі ― християни, що говорять ара­мейською мовою. З цим міс­цем пов'язано багато біблій­них подій. Згідно з переданням, саме тут Каїн убив свого брата Авеля. Це селище нази­вають «пульсуюче серце сирійського християнства», тут розташовані монастирі Божої Матері, Херувимів, Мар Тома та ін.

Також у результаті атак ісла­містів 27 вересня пошкоджені церкви в містах Ябруді й Хасекі. Християни були зму­шені тікати з м. Ракка, розповів агентству новин сирійський православний священик Булос Георг.

А в поселенні Маалюля бойовики зруйнували древній християнський храм на честь святих мучеників Сергія і Вакха, викравши або зни­щивши при цьому цінні ікони. Церква була збудована ще у IV ст. і названа на честь хрис­тиян, які загинули у часи гонінь при римському імператорі Максиміліані. Досі тут знахо­дився жіночий монастир, проте з приходом екстремістів його насельниці перебралися в сусідню обитель святої рівно­апостольної Фекли. Зазнача­ється, що в результаті дій бойо­виків назавжди виявилися втрачені унікальна ікона муче­ників Сергія і Вакха, написана у XIII ст., іконостас XVIII ст., а також вівтар та ікони Богома­тері і Христа Архієрея. Зараз у Маалюлі триває операція уря­дових військ зі звільнення поселення від бойовиків.

Саудівський муфтій знову закликав знищити церкви на Аравійському півострові

Великий муфтій Саудівської Аравії Абдул Азіз бін Абдулла, голова Ради улемів та Постій­ного комітету із фетв, зробив свою заяву після презентації парламентарем Осамою Аль-Мунавером проекту закону, що забороняє будівництво нових неісламських культових споруд у Кувейті, передає Седмиця.Ru. Муфтій заявив, що ісламське право вимагає знести всі церкви в регіоні,тому що іслам тут ― єдина законна релігія. Слова Мухаммеда про те, що «на Аравійському півострові не повинно бути двох релігій», голова сунітів завжди інтер­претує на користь ісламу.

Підготував Олег Карпенко

31.10.13   За матеріалами видання "Церковна православна газета"

Казковий світ Оксани Фулитки

Всі ми вийшли з дитинства. А діти, зазвичай, люблять казки. Її цікавий світ особливо приваблює юних читачів. На перший погляд красиві барвисті малюнки спонукають малечу уважно розглянути їх. Та згодом стає зрозумілим, що зміст казки відіграє чи не найважливішу роль. Адже він виконує головне завдання ― служить вихованню підростаючого покоління.

Саме в цьому напрямку і працює молода письменниця Оксана Фулитка з Іршави. Нещодавно з під її пера вийшла вже третя книжка чудових казок. Ужгородське видавництво "Карпати" видало для маленьких читачів, їхнім мамам і татам, бабусям і дідусям книжку "Казки однієї ночі". І що саме важливе, молода письменниця краю розповідає чи не про саме головне у нашому житті ― про добро і злом. про правду і брехню, про радість і смуток. А особливо мрії, які з’являються у найменших братів і сестричок, які повинні завжди збуватися, бо ж вони дитячі і тому завжди щирі.

Останніми роками, за моїми спостереженнями, майже чи не кожна книжка, яка виходить з під пера письменників Іршавщини, несе в собі величезне духовне багатство і красу. Світ змінюється, а значить змінюється і кожна людина. Всі починають усвідомлювати, чи не найголовнішу істину нашого буття ― кожна душа за природою своєю християнка. І це прекрасно, адже свідчить про духовне відродження, якого прагне душа після багатьох років поневірянь і зневіри. А значить є надія, що і сьогоднішня наша літературна спадщина та культура, накінець, набуває християнського вигляду.

І саме цим відрізняється з-поміж інших казки юної письменниці. Та вони естетично проілюстровані і тому приваблюють дітей. Художнє оформлення книги було зроблено її шкільною подругою Ганною Ревера.

Зазвичай більшість з нас вважає, що казки розповідають досвідчені бабусі та дідусі. за плечима яких величезний життєвий досвід. Але вихід цієї книжки ще раз підтвердив, що і молодь захоплюється літературною казкою. Звичайно, можливо багато хто з нас зміг би написати казку. Пригадую свої шкільні роки. Бувало на уроках української літератури і ми робили перші спроби написати казку. Можливо й не все вдавалося, та в той час були й інші цінності і критерії.

Казки молодої письменниці Оксани Фулитки тішать новизною, бо в них розкривається її величезний духовний світ. І цей казковий світ розкриває чи не найголовніше ― одвічну боротьбу добра і зла. І це золотою ниткою проходить через її казкових героїв. Кожного з нас вони повертають у власне дитинство, нагадуючи про віковічні традиції і цінності, які зберіг наш народ. Розпочинається книга казкою "Білі слони, які люблять колядки". У Різдвяну ніч можна почути голоси цих тварин, як долинають з гір. Кожної Різдвяної ночі вони радіють разом з нами.

Казка "Дива Новорічної ночі" нагадує кожному, що "дух Нового року" обов’язково виконає твої бажання, як запевняє всіх Дід Мороз, якщо дитина добра і щира, адже мрії збуваються, тільки в них треба вірити. І якщо ми втрачаємо віру в дива. її необхідно повертати.

"Янгол-охоронець" з’являється Маріанні напередодні Новорічних свят у білосніжних шатах з німбом над головою. Він прагне бачити на що здатна дівчина, щоб врятувати своїх рідних. І з того часу Маріанна має справжнього друга-охоронця янгола. який завжди у всьому їй допомагає.

Мудрі уроки подає Тарасик з казки "У країні Курамбу…" Або "У глибокому лісовому озері жило рибенятко. Звали його Карасик і славився наш герой неймовірними пригодами…" Далі дивовижні історії з Карасиком продовжуються у казці "Карасик відкриває кафе". Чимало пригод відбувається з дельфіном, який закохався в русалку у казці "Дельфін і русалка".

А казка "Краб", події якої розгортаються на березі Чорного моря, вчить дітей оберігати крабів та не закидати їх камінням на смерть. Про призначення і закони природи йде мова у казці "Сніжинки-балеринки".

У казці "Ледачий Василько" розкривається головний урок: "щоб жити ― треба працювати". І цьому вчить Василька священник: "Хіба мати не навчила працювати?" ― спитав його. Згодом він виправив свій недолік і отримав похвалу померлої матері та священника "ти задумався над життям, справжнім господарем став, такий працьовитий".

Вчать добру і інші казкові герої Оксани Фулитки. У книзі розміщено цілу низку п’єс-казок "Зелений вогник", "Святий Миколай", "Хлопчик-нечупара", "Знайомство з родиною Вітамінів".

Оксана Фулитка ― молода письменниця, в якої ще головні досягнення попереду. Народилася вона 26 червня 1988 року в .м Іршава. Закінчила Іршавську ЗОШ №2. У 2009 році закінчила економічний факультет Ужгородського національного університету. Магістр обліку і аудиту. Працює провідним фінансовим інспектором Мукачівської об’єднаної державної фінансової інспекції. Заміжня, виховує сина.

Оксана Фулитка з 10 років пише казки. Друкувалася в газетах, альманасі творчості молодих "Гірський кришталь" (2010). Автор збірок ліричних оповідей та казок для дітей "Казки від Сонька" (2010) та "Герої казкового замку" (2011). Вона постійно знаходиться у творчих пошуках, адже цього вимагає не тільки сьогоднішній день, але і маленькі читачі. Бо казка покликана служити вихованню молодого покоління, яке є мистецтвом із мистецтв. І не зважаючи на те, що ми живемо в епоху ХХІ століття, казка завжди служитиме формуванню творчої, духовно багатої особистості. Дитині, як вода і повітря потрібна фантазія, а отже ― потрібна казка. То ж побажаємо шановній Оксані Фулитка нових творчих здобутків, успіхів та Божого благословення на ниві літературній та життєвій стежині.

31.10.2013                      З повагою прот. Василій Ігнат

Для дітей

Ледачий Василько 

- Васильку, допоможи вибити килим, - попросила мама.

- Я ще трохи подрімаю, — відповів синок.

Минула година, друга, а Василько так і лежав на дивані. Мама винесла з хати килим і зайшлася вибивати.

- Синку, позривай яблука, — попросила мама.

- А можна завтра?

- Який же ти ледачий виріс! Як будеш жити, коли мене не стане? — і пішла мама в сад збирати яблука.

Так минали дні, роки, Василько підростав.

- Мамо, а що сьогодні на вечерю? - запитав юнак.

- Нічого, — сердито відповіла мама, — весь день я карто­плю збирала, яблука зривала, а ти весь день спав. Хто не робить — той і не їсть.

- Робота не вовк, в ліс не втече.

- Сину, сину, щоб жити — треба працювати. Минав час, і прийшло непоправне. Мама померла. Залишився Василько один-однісінький на білому світі.

Настала зима, і відчув тоді хлопець, як самому важко бути, коли хата не натоплена, їжа не наварена. Довелося їсти саму картоплю і ті самі яблука, які мати без нього збирала.

- Матусю, матусю, як важко без тебе. Покинула мене са­мого... А я такий голодний. Що робити? - голосив Василь, але в кімнаті була тиша.

Наступного дня хлопець прокинувся рано і подався по селу, з хати до хати хліба просити. Найперше зайшов до хати священика, той здивувався:

Васильку, ти? Хіба тобі не соромно, здоровому, молодо­му жебракувати? Хіба мати не навчила працювати?

- Отче, важко мені живеться, нема роботи, а їсти хочеть­ся. Не навчила мати працювати, завжди все сама робила, а зараз покинула мене самого виживати. Подайте хлібця чи ще чогось поїсти, - бідкався хлопець.

- Ну, гаразд, тримай на вечерю харчів трохи, - подав тор­бинку священик, — тільки гріх молодому, здоровому таким ледачим бути. Подумай, Василю, над своїм життям.

- Дякую, — забрав торбинку хлопець, — на добраніч.

- З Богом, хлопче, — відкланявся священик. Прийшов Василько в холодну хату, повечеряв, що люди

добрі дали, закутався в теплу ковдру і заснув. Аж раптом по­чувся голос:

- Ану, ледачий, прокидайся! - ляснула по лиці Василька старенька жінка.

— Мамо, ви? — налякано перепитав хлопець. — Чого б'єтеся?

- Я, синку, я. Почула, що ходиш з хати до хати, жалієшся, що не привчила тебе до роботи. А ти хоча б раз допоміг мені? Ну, нічого, тепер я швиденько тебе привчу до праці, — і хряс­нула ще раз Василя, той аж підскочив, але швидко встав і дрова пішов нарубати, хату натопити.

Хлопець ще, за звичкою, противився, але мати суворо вказувала, що потрібно робити, і била, якщо той не слухав­ся, а про себе приговорювала: «Ледачий який вдався, ніколи не била, думала, коли мене не стане — все зрозуміє, а він жебракувати ходить. Не соромиться, здоровий хлоп, а такий ледачий...».

Прийшов ранок, а в будинку вже було тепло, прибрано і наварено їсти. Василь знесилено впав на ліжко, а мати ска­зала:

- Ну що, синку, хіба так важко все зробити? Бачиш, який ти молодець. Гляди ж мені, я кожного вечора буду приходи­ти, якщо будеш ходити жебракувати, а не будеш працювати. Матусю, н мене сил нема, але тепер в хаті так тепло і їсти наготовлено. Я буду працювати, чесно.

- Сподіваюся, а то я не забарюсь. До побачення, синку, - попрощалася мама і зникла.

Василь не міг повірити в те, що з ним трапилось. Не розумів, чи то наснилося, але ні, в хаті таки порядок. З того часу хлопець почав працювати, навесні і грядки понасаджував, і за садом доглядав. Завжди був охайним і ситим.

- Здоровий був, Васильку, бачу, ти задумався над життям, справжнім господарем став, такий працьовитий, - привітався одного дня священик.

- Доброго дня, так, працюю потихеньку, - відказав Василь, а собі подумав: краще працювати буду, ніж матінка прийде вночі до праці мене привчати.

Оксана Фулитка

На фото: під час презентації книги "Казки однієї ночі"

Нечиста сила ― хеллоуін

Чому ви так хвилюєтесь? Хеллоуін ― не така вже страшна річ. Нехай собі діти граються! Часто можна почути ці слова сьогодні і серед нас, адже багато хто впевнений, що Хеллоуін ― зовсім не страшна річ.

Це "чудове свято", яке проникло до нас з Заходу, знаходить собі місце серед наших дітей і пропагується у навчальних шкільних закладах. Всі намагаються прикрасити шкільний клас, чи кабінет, щоб він був найстрашніший. На стінах висять черепи з черв’яками і кров’ю. Під стелею ― гірлянди чорних котів і ворон з блискучими очима. На вікнах ― прозорі великі привиди, посеред кімнати ― скелети, на столі лежить розрубана голова ляльки… І звичайно ― традиційний український гарбуз з вирізаними очима-трикутниками, носом, огидною усмішкою. А всередині запалена свічка…

 Зазвичай проводяться конкурси малюнків, оцінюється найстрашніша кімната, заполонена Дракулою, Бабою Ягою, цвинтарем з мерцями… Фантазії дитячій не має меж. Потім учні розповідають різні історії про смерть, огидні вчинки, привидів і інші "подвиги" диявольської нечисті, відьом та чаклунів…

Батьки, відправляючи дітей до школи, мабуть сподіваються, що там у душі дітей буде сіятись "добре і вічне". А там, під виглядом ознайомлення з англійською культурою у подібних заходах йде наймогутніший негативний вплив на підсвідомість і психіку дитини. І замість належного її християнського виховання дитина підпадає під вплив страшної сатанинської сили. А потім питаємо себе, звідки такий негатив закладений у свідомості наших дітей.

Очевидно, що народну англійську традицію перекручено, зроблено невірний акцент. Слово "Хеллоуін" у перекладі означає "переддень" усіх святих". І ввійшло воно ще з часів язичницьких, прадавніх кельтів. Зміст і сенс свята з часом змінювались, але незмінним залишилося зображення злих духів і їх негативний вплив на несформовану ще дитячу свідомість.

Найстрашніше, що враження від фільмів жахів та подібних "свят" можуть відгукнутися у дорослому житті, в будь-якому віці в період криз, стресів. Особливо негативно все це впливає на несформовану дитячі свідомість. І саме тому часто доводиться читати священнику дітям молитви, які не можуть спокійно спати. А згодом заронене у дитинстві зерно проросте першими зривами, психічними розладами, або бездушністю та жорстокістю. Саме це є дуже поширеним явищем серед молоді сьогодні. Статистичні дані дуже красномовні: у школах де дітей навчають магії та окультизму, залучають до різних "свят" та сект з подібними нахилами, там рівень здоров’я нижчий, ніж там, де не пропагується подібна нечисть.

Від того, що споживає душа дитини ― благе чи погане ― багато в чому залежить, якою стане людина в майбутньому.

Слова Христа Спасителя: "Я ― світло світу", необхідно завжди пам’ятати усім. Всі ми добре знаємо, що крім світла у світі існує і пітьма. І святкування хеллоуіну, це ніщо інше, як поширення окультизму. А головним завданням подібних свят ― зв’язок з потойбічним світом через контакт. Справді, дітям подобається все емоційне, яскраве, а особливо страшне, що наводить жах. Дитина ще не здатна розібратись, що "дихає" в ній: Дух Святий чи дух диявольський. Однозначно, що для душі подібні експерименти з темними силами не проходять. Вони залишають в душі свої негативні наслідки, адже образи хеллоуіну глибоко закарбовуються у дитячій душі. Дитина, немов губка, всмоктує і закарбовує всі події життя, а особливо, події, які справляють на неї величезне враження. Людська душа немов посудина не порожня, вона заповнюється добром чи злом. І від нашого з вами виховання залежить, що ми зобразимо в душі дитини: світлого ангела, чи злого демона.

Не даремно говорять в народі: "Святе місце порожнім не буває". Отож і людська душа подібними святкування навмисно заповнюється силами зла.

Отакий собі "бал сатани" сприяє тому, що біси дійсно входять в людину і вона стає бісноватою та одерживою злими силами. Біс не може увійти в людину без її дозволу, але коли людина сама спрямовується до зла, то цей бар’єр руйнується.

Життя ― священний Божий дар людині. Життя ― не гра. І ті прокляття, які лунають, завжди знаходять свого адресата. Старець Іона з Одеського Свято-Успенського монастиря пояснює нинішній сатанинський розгул у світі тим, що багато поколінь поряд з руйнуванням святинь у ХХ століття дружньо волали: "Вставай, проклятьем заклейменный…" От бездна пекла і піднялася на заклик.

Людина покликана отримати перемогу над темрявою та силами зла. І здолати це можна праведним подвижницьким життям і безперервною роботою, очищенням душі через покаяння, виконанням заповідей Божих та з допомогою Таїнств у лоні Святої Православної Церкви Христової.

31.10.13              прот. Василій Ігнат

Релігія і культура

Саме з релігії вийшло все духовне і культурне життя людства. А один з античних мислителів Ціцерон стверджував, що "немає такого грубого і дикого народу, який би не мав віри у божество". Світ знає чимало прикладів про існування древніх цивілізацій, які не мали писемності, використання монет та інших досягнень людства. але не знає жодного народу, який би жив без віри. Звичайно, що язичники не мали істинної віри у Бога. А серед народів у ті древні часи тільки Ізраїльський народ зберігав істинну віру в Бога. З появою християнства людство отримало віру у Істинного Бога, яку проповідує і утверджує Церква Христова. Церковний історик єпископ Євсевій Кесарійський писав, що під впливом християнського віровчення "… навіть ті, які раніше були дикими і варварськими, облагороджені… Варварські племена… не придають стариків повішенню, як раніше, не їдять м’яса самих дорогих покійників згідно старинним звичаям, не приносять людей у жертву демонам, як богам, за прикладом предків, не ріжуть самих близьких під приводом благочестя. Такі і багаточисельні подібні їм звичаї оскверняли перш за все людське життя". Християнство преобразило світ у дусі євангельського віровчення. Свою визначальну роль воно відіграло в моральному і духовному відродженні людства. Звичайно, що у моральному становленні особистості немаловажне місце приналежить і культурі. Саме поняття слова "культура" по словам добре відомого вченого і богослова священника Павла Флоренського, "основою якого є культ" говорить про поклоніння людини перед божеством.

Звичайно, що культура ― це складний феномен, але в ній можна віднайти саме головне: причасність культури до духовних цінностей людства. І тому на протязі двох тисячоліть Церква постійно включає культурну творчість у процес духовно-моральної довершеності людини. Однозначно, що таке включення не зводиться до механічного приєднання досягнень культури до церковної спадщини. Церква у всі часи свого існування освячує і одухотворяє досягнення культури, допомагає їм стати носіями і виразниками вічних духовних цінностей: святості, істини, краси. Недаром російський письменник Федор Достоєвський стверджував, що "краса врятує світ". Звичайно, що Церква пропонує і моральні орієнтири за допомогою яких можна було б відрізнити істинну культуру від хибної, істинну культурну творчість від псевдокультурних сурогатів. У світі, де досить часто приходиться зустрічатися з такими духовними підмінами, такі орієнтири необхідні. Бо в дійсності сьогодні засоби масової інформації пропагують жорстокість, насильство, вбивства, розпусту, вживання алкоголю, табаку, наркотиків. А ще страшніше ― пропагують темні бісовські сили, сатанізм, окультні лженауки. Чого тільки стоїть у цьому плані сумнозвісний Гарі Поттер? Культура покликана сприяти духовному вихованню молоді. вчити розрізняти що таке добро і зло. вчити розуміти, що таке гріх. Сьогодні із власного досвіду можу засвідчити, що молоді батьки часто звертаються з малими дітьми до священника читати молитви від страху, бо вони бачили ці негативні явища в телевізорі, інтернеті і т.д. Культура сьогодні, на жаль, сприяє сатанинському впливу на дитячу свідомість. Церква застерігає від культури ,яка пропагує гріх, жорстокість та насилля над молодою людиною. З великою предосторогою вона відноситься до таких видів мистецтва, походження і природа яких сумнівна. І те, що в деяких творах мистецтва можуть бути процитовані біблейські тексти, або ж використані релігійні сюжети. а назви тих чи інших літературних творів запозичені з Євангелія, самі по собі ще не роблять таку культуру істинно духовною. Так, наприклад, картина Врубеля "Демон", написана на релігійну тему. з християнської точки зору, по справедливому твердженню протоієрея Сергія Булгакова, не може сприйматися як явище духовної культури, бо в ній прославляється гордість, сила гріха, а сам художник бачить красу у падінні. Очевидно, гріх несумісний не тільки з святість і істиною, але і з красою.

Псевдодуховність завжди підстерігала культурний процес. Про це не можна забувати особливо сьогодні, коли виникають нові культурні форми, напрямки, а сама культура часто втрачає свою сутність. Як говорить про це Патріарх Московський Кирил: "Не все однозначно в цій новій культурній ситуації. З однієї сторони, культурний обмін, який збільшується, сприяє взаємозбагаченню культур, створенню культурних форм, здатних висловлювати єдність людського роду, а з другої сторони, виникає небезпека забуття національних культур, які відображають духовне багатство і багатогранність людської сім’ї, верховенство масової культури, яка робить безликою людину.

Дійсно національні культури допомагають збереженню народних звичаїв, традицій, минулого. Навіть існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світу як блудний син і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу. Чимало таких звичаїв і традицій має наш народ, які тісно пов’язані з церковними святами.

Культура внутрішньо пов’язана з усіма іншими сторонами громадського життя. І тому її успішний розвиток можливий лише тоді, коли суспільство має спільні духовні основи. І саме такі духовні основи були закладені в момент Хрещення Київської Русі, 1025-річницю якого нещодавно відзначали в Україні на високому державно-церковному рівні. Так, досвід побудови у Древній Русі християнської культури, який розпочався з Хрещення Русі тому і був історично успішним, що все суспільство на протязі століть розвивалось саме на таких духовних основах. Хоча і були винятки, зокрема, пострадянський період, коли християнське вчення йшло врозріз з культурою.

Епоха Святої Русі саме і характеризується таким поєднанням християнства і культури: будувались і прикрашались храми, монастирі і інші будівлі церковного і громадського призначення. писались ікони, вершиною якої стала "Трійця" Рубльова, книги. складались літописи церковного і громадського життя. створюючи одночасно велику культуру, яка по суті стала світовою класикою. Поєднання саме таких основ дає нам право стверджувати, що більш ніж 1000-літня церковна культура Русі є невід’ємною складовою частиною загальнонародної культури.

Головне завданням Церкви сьогодні ― утверджувати ці основи. зберігати духовну і художню преємственність вітчизняної культури, її духовні, моральні високогуманні традиції, примножувати вітчизняну культурно-історичну спадщину і сприяти тому, щоб люди вміло пізнавали духовно-культурні цінності, "отримувати від них уроки краси, мудрості, поваги до предків, знання історії" ― говорив наш великий вчений Д. Ліхачов.

23.10.2013                                        Прот. Василій Ігнат

На фото: під час святкування фестивалю

"Довжанська фіра"

Святые отцы о ереси латинства

(о католичестве)

Святитель Московский Филарет (Дроздов):

«Папство подобно плоду, чья кора (оболочка) христианской церковности, унаследованной с древности, постепенно распадается, чтобы открыть его антихристианскую сердцевину».

Святитель Григорий Палама (ок.1360):

«Мы не примем вас в общение до тех пор, пока вы будете говорить, что Дух Святой исходит и от Сына».

(Творения святителя Григория Паламы. Т. 1. Фессалоники, 1962. С. 26)

Преподобный Феодосий Печерский (1074):

«Множеством ересей своих они (латиняне) всю землю обесчестили... Нет жизни вечной живущим в вере латинской».

Преподобный Максим Грек (1556):

«Я в своих сочинениях обличаю всякую латинскую ересь и всякую хулу иудейскую и языческую...».

(Сочинения преподобного Максима Грека в русском переводе. Тверь, 1993. С. 7)

Преподобный Паисий Величковский, (1794) пишет о латинстве, что оно откололось от Церкви и «пало... в бездну ересей и заблуждений... и лежит в них без всякой надежды восстания». И ниже: латиняне ― «не суть христиане».

(Сочинения о знамении Честнаго и Животворящаго Креста. Рк. БАМ. 13.1.24, гл. 11, л. 39, л. 88 об.)

Святитель Марк Ефесский (1457):

«Но если они (латиняне) совершенно отклонились, и притом ― в отношении богословия о Святом Духе, хула на Которого ― величайшая из всех опасностей, то ясно, что они еретики, и мы отсекаем их как еретиков».

«Никогда то, что относиться к Церкви, не разрешается путем компромиссов».

«Мы отторгли от себя латинян не по какой иной причине, кроме той, что они еретики. Поэтому совершенно неправильно объединяться с ними». «Латиняне не только раскольники, но и еретики. Наша Церковь молчала об этом потому, что их племя гораздо больше и сильнее нашего».

Святитель Феофан Затворник (1894):

«Была одна Церковь на земле с единою верою. Но пришло искушение, ― папа с своими увлекся своемудрием и отпал от единой Церкви и веры».

(Письма к разным лицам о разных предметах веры и жизни. М. 1892. С. 45)

«Церквами христианскими, как тебе, конечно, известно, именуются, кроме Православной нашей Церкви, церковь латинская и многие христианские общества протестантские. Но ни латинской церкви, ни тем паче протестантских общин не следует признавать истинными Христовыми Церквами ― потому что они несообразны с Апостольским Церкви Божией устроением.

Латинская церковь есть апостольского происхождения, но отступила от апостольских преданий и повредилась. Главный ее грех ― страсть ковать новые догматы... Латиняне повредили и испортили Святую Веру, Святыми Апостолами преданную...»

(Письма... С. 230-232)

«Верить по латински... есть уклонение от Церкви, ересь».

(Письма о христианской жизни. М., 1908. С. 37.)

Святитель Игнатий (Брянчанинов) (1867):

«Папизм ― так называется ересь, объявшая Запад, от которой произошли, как от древа ветви, различные протестантские учения. Папизм присваивает папе свойства Христа и тем отвергает Христа. Некоторые западные писатели почти явно произнесли это отречение, сказав, что гораздо менее грех ― отречение от Христа, нежели грех отречения от папы. Папа есть идол папистов, он ― божество их. По причине этого ужасного заблуждения благодать Божия отступила от папистов; они преданы самим себе и сатане ― изобретателю и отцу всех ересей, в числе прочих и папизма. В этом состоянии омрачения они исказили некоторые догматы и таинства, а Божественную Литургию лишили ее существенного значения, вы­кинув из нее призывание Святаго Духа и благословение предложенных хлеба и вина, при котором они пресуществляются в Тело и Кровь Христовы... Никакая ересь не выражает так открыто и нагло непомерной гордости своей, жестокого презрения к человекам и ненависти к ним».

О ереси и расколе ― «Православное чтение». 1992. № 5-6. С. 5)

«Не играйте вашим спасением, не играйте! Иначе будете вечно плакать. Займитесь чтением Нового Завета и Святых Отцов Православной Церкви (отнюдь не Терезы, не Францисков и прочих западных сумасшедших, которых их еретическая церковь выдает за святых!); изучите в Святых Отцах Православной Церкви, как правильно понимать Писание, какое жительство, какие мысли и чувствования приличествуют христианину».

(Сочинения... Т. 4. СПб. 1886. С. 476)

Преподобный Амвросий Оптинский (1891)

«Православная Восточная Церковь от времен Апостольских и доселе соблюдает неизменными и неповрежденными от нововведений как учение Евангельское и Апостольское, так и предание Святых Отцов и постановления Вселенских соборов... Римская же церковь давно уклонилась в ересь и нововведение...» И далее: «Римская Церковь... так как не хранит свято Соборных и Апостольских постановлений, а уклонилась в ново­введения и неправые мудрования, то совсем не принадлежит к Единой, Святой и Апостольской Церкви».

(Собрание писем блаженныя памяти Оптинского старца иеросхимонаха Амвросия к мирским особам. Ч. 1. Сергиев Посад, 1913. С. 231, 232, 235)

«Истина свидетельствует, что Римская церковь отпала от Православия»

(Собрание писем... С. 234)

«Благоразумно ли было бы искать единения с католиками? Стоит ли удивляться мнимому усердию и мнимому самоотвержению сих деятелей, то есть латинских миссионеров и сестер милосердия? Они стараются не ко Христу обращать и приводить людей, а к своему папе»

(Собрание писем преп. Амвросия, 1908 г.).

Святой праведный Иоанн Кронштадтский (1908):

«Кто бы не желал соединиться из православных с католиками или лютеранами и быть с ними одно ― во Христе, одною Церковью, одним обществом верующих! Но кто из членов этих глаголемых церквей, особенно предстоятелей, именующихся папами, патриархами, митрополитами, архиепископами и епископами или же ксендзами, патерами, ― согласится отречься от своих заблуждений? Никто. А мы согласиться с их еретическим учением не можем без вреда своему душевному спасению... Разве можно соединить несоединимое ― ложь с истиною?»

(Живой колос с духовной нивы. Из дневника за 1907-1908 гг. М. 1992. С. 31)

«Верны слова Спасителя нашего Иисуса Христа: "кто не со Мною, тот против Меня" (Мф. 12, 30). Католики, лютеране и реформаты отпали от Церкви Христовой... они явно идут против Христа и Его Церкви... не уважают постов, превращают догматы веры спасительные. Они не с нами, против нас и против Христа».

(Живой колос с духовной нивы. С. 32-33)

«Натворили папы в своей папской церкви разных фокусов, разных ложных догматов, ведущих к фальши и в вере, и в жизни. Это вполне еретическая церковь».

(Живой колос с духовной нивы. С. 35)

«Если бы римский папа был совершенно единомыслен и единодушен, единоучителен с Господом, он мог бы, хотя не в собственном смысле, называться главою Церкви, но как разномыслен и противоучителен Христу, то он еретик и не может называться главою Церкви и учить Церковь: ибо она есть "столп и утверждение истины" (1 Тим. 3, 15), а папа и паписты ― трость, ветром колеблемая, и совершенно извратили истину Христову и в учении, и в богослужении (опресноки и без проскомидии), и в управлении, поработив своей ереси все католичество и сделавши его неисправимым, ибо папа, при всех своих ересях, признан непогрешимым от католической церкви и, значит, неисправимым, противомыслящим».

(Живой колос с духовной нивы. С. 36-37)

Из Окружного Послания Восточных Патриархов 1848 г.:

«Единая, Святая, Соборная и Апостольская Церковь... ныне вновь возвещает соборно, что сие нововводное мнение, будто Дух Святой исходит от Отца и Сына, есть сущая ересь и последователи его, кто бы они ни были, еретики; составляющиеся из них общества суть общества еретические и всякое духовное богослужебное общение с ними православных чад Соборной Церкви ― беззаконие».

Почаевский листок