Проповідник добра

Ідучи центральною вулицею Підгірного, не можна не звернути увагу на могилу із православним хрестом біля церкви. Під хрестом напис: “Ігумен Серафим. В мирі Бровді Мисаїл Пантелимонович. Народився 12. 05. 1903. Помер 12. 03. 1988”.

По середині хреста ― фотокарточка отця Серафима. Могила обкладена мармуровою плиткою. На ній не в’януть квіти. Фотокарточка отця Серафима майже в кожній хаті не тільки в жителів Підгірного, а й навколишніх селах. З ким би не розмовляв, за отця Серафима добрі відгуки. Так чим же він заслужив таку велику любов і повагу у своїх односільчан?

Ось як про нього згадує старожил Іван Іванович Лутак. Який з  ним дякував 53 роки. 

― Отець Серафим ― це була кришталевої чистоти людина. За стільки багато років спільної роботи, я нічого крім добра, не бачив. Він був чесний, щирий, добрий. Відкритий, справедливий і нічого ні від кого не втаював. А прибув він до нас 1933 року. Купив собі за селом в урочищі десь 2 га землі, побудував невеличку хату. Обзавівся підсобним господарством. Тримав корову, вівці, кури, кролі. Збирав непогані врожаї кукурудзи, пшениці. В кімнаті обладнав куток, де молився перед образом із запаленою свічкою. Мав невелику релігійну бібліотеку. Відправу проводив у церкві завжди в точно визначений час. Перед проведенням церковних обрядів, або в домівках людей, коли вже зібрались миряни, він завжди розповідав про житіє святих, про мучеників православної віри.

Вістка про добрі діла отця Серафима поширилася по всіх селах і люди йшли до нього із своїми бідами. Відмолював він у дітей страх і припадки. Отець Серафим завжди ходив із села в село пішки у формі православного монаха, не соромився хоч за це його принижували і навіть переслідували. 

Особливо важко було йому, коли в наш край прийшли угорські власті. Якось повертався він додому з Іршави і біля річки Іршавки йому дорогу перегородили два жандарми. Почали його бити і тягти за борідку. Але отець Серафим добре володів угорському мовою сказав: “Король Угорщини Стефан теж носив борідку”, та ще щось їм роз’яснив. Жандарми зрозуміли, що мають справу з освіченою і гуманною людиною, залишили його і попросили вибачення. А скільки ще таких принижень перетерпів від п’яниць та інших невідомих людей. І тільки за те, що був православним монахом. 

За обряди, які проводив чи за страшну молитву він ніколи нічого не брав, сувого дотримувався святого Писанія: “Не собирайте себе сокровища на земле” (Матфей 6, 19).

З приходом радянської влади і утворення колгоспу, отця Серафима було вигнано з своєї землі. Дали йому люди на краю села невеличкий притулок, де він побудував собі другу хатину. До речі ця хатина ще й тепер збереглася і знаходиться в аварійному стані. Хатина складається з сіней і кімнатки, в якій розміщений дерев’яний тапчан, застелений матрацом з соломою, дерев’яне ліжко, стіл. Все зроблено його руками. Посередині хати сохи (підпори, що утримують стелю).  Зберігся ще й куток в хатині, де він молився. 

Так уже в народі повелося, що людину цінять після її смерті. Так і тепер згадують отця Серафима, пропонують реставрувати цю хатину. Зберегти її як музейний експонат. Ось у такій хатину жив і молився Богу за нас, грішних, отець Серафим. Непримітне село Підгірне стало відоме далеко за межами не лише району, а й області. Бо йшли люди з своїми бідами і він за них молився і кожного заспокоював теплими словами. Його щира молитва до Бога за тих, хто його просив, завжди допомагала.

Отець Серафим став відомою людиною духовної допомоги. Але це не подобалось нашим войовничим атеїстам. Його переслідували, чинили всілякі перепони у богослужінні. А кілька разів був битий невідомими особами. Але отець Серафим стійко переносив усі знущання, говорячи словами святого Євангелія: “Отче, прости їм, бо не знають, що творять”. А скільки було таких випадків, коли крали в нього з власної хати гроші. І знову отець Серафим молився за своїх гонителів.

А було й таке: ті, що з нього знущалися, просили перед смертю, щоб він їх висповідав і простив їм. Він проповідував добро і любов між людьми. Ніколи не згадував своїх кривдників. Тернистий шлях життя був у отця Серафима. Але його життя було прикладом справжнього християнина, проповідника слова Божого, православної віри, просвітителя Святого Євангелія, життя святих. 

На вісімдесят п’ятому році життя перестало битися серце отця Серафима. Похорон відбувся в церкві села Підгірного. Односельчани, жителі довколишніх сіл, церковнослужителі і монахи віддали йому належне. Щонеділі і на свята, йдучи до церкви, біля старанно доглянутої могили отця Серафима люди роблять низький уклін. Вічна пам’ять йому і Царство небесне.

      30.04.2013                                Михайло Ломага, село Брід

(З книги “Батьківський талісман”)

Поняття про релігію

(Закінчення)

    Зокрема, з релігією природно поєднується віра в існування духовного світу. Вона розкриває і вказує людині шлях, який веде до духовного життя, що досягає людина через молитву, піст, аскезу. Важливо відмітити головне, що інше вчення, яке не містить в собі основних вище розглянутих істин, не є релігійними, хоча б воно і вміщало в собі елемент культу чи містики. 

Вищою формою релігії виступає саме християнство. Християнська релігія відрізняється від інших тим, що останні, по-перше, не бачать в людині пошкодження її природи внаслідок гріхопадіння. Тільки побачивши своє падіння в людині виникає почуття покаяння. А по-друге, інші релігії орієнтують людину на придбання максимальних кінцевих благ: матеріальних, естетичних, інтелектуальних, містичних. Християнство, сповідуючи глибинний розлад людської природи внаслідок первородного гріха, вчить про спасіння людини і вказує шлях до нього. Пошуки спасіння, як істинного шляху ― це лейтмотив християнської віри. 

Підводячи підсумки, ми можемо сказати, що релігія ― це живий, свідомий, вільний, духовний союз між Богом і людиною. Бог відкриває Себе людям і Свою волю, подає їм благодатні Дари Святого Духу для з’єднання з Собою, Джерелом життя і блаженства. Людина, зі своєї сторони ― вірою і богоугодним життям прагне всіма силами своєї душі до посильного засвоєння Богооткровенних істин, благодатних засобів до єднання з Богом. В Святому Письмі цей союз називається “Завітом” (Бут. 17, 2; Євр. 8, 9).

Релігія не є винайденням окремих осіб, які б нав’язували її іншим. Релігійне почуття є невід’ємним, природженим, внутрішнім і живим почуттям, корінь якого ― в самій природі людини. Релігія ― це явище споконвічне. Ідея Бога природжена душі людини, як говорив один із Отців древньої Церкви: “ Кожна душа ― по природі своїй християнка”. А так як сама ідея Бога природжена людській природі, то з тим зв’язується і її внутрішнє відношення до Бога. 

В душі людини знаходиться релігійна  необхідність, яка заключається в пошуках Бога і в устремлінні до Нього, тому що між Богом і людиною існує цей зв’язок. І Слово Боже вчить нас, що ми ― Божественного роду. 

Притягання предметів можна затримати, але не можна знищити закону тяжіння. Душі і її устремлінням можна теж покласти перегородку і затримати її устремління, але не можливо зовсім знищити в серці людському устремління до Бога, яке залишається законом нашого життя. Священний трепет переживає людина, яка наближається через живу віру до Бога і, навпаки ― почуття злоби і відчаю володіє нею по мірі віддалення її від Бога. “Ти Боже, ― говорить блаженний Августин, ― сотворив нас із устремлінням до Тебе, і неспокійне наше серце, поки не успокоїться в Тобі”. Цей зв’язок з нами, це вічне стремління душі до Бога і є основою релігії, а її вітчизна ― внутрішнє духовне життя людини. 

Як бачимо, релігійна ідея невід’ємна від природи людини і корениться в глибині її духу, а це значить, що релігія ― вічна і загальна. Вона не є явищем випадку, часу, штучно привите людям, тому вона і є необхідністю і загальним надбанням людства.

Господь Бог, Який сотворив людину по образу і по подобі Своїй, тим самим з першої хвилини її буття призвав в тісний союз з Собою. В раю Сам Бог говорив з першими людьми, наставляв їх, вводив в область Богопізнання і дарував їм заповідь, збереженням якої, змогли б вони виразити із свого боку покору Творцю і підтверджувати свою любов до Нього. Ця єдність наших прародителів з Богом була першим релігійним союзом, або релігією невинного, негрішного чоловіка. 

Коли перші люди згрішили, то вони лишились райського блаженства, і гріх поклав стіну між Богом і людиною; але релігійний союз її з Богом, або, вірніше, звернення людини до Бога не припинилось і після гріхопадіння. Розум, серце і воля людини і після цього постійно звертається   до Бога, як до вищої Істини. 

Людині, на думку Святих Отців Церкви, природжене почуття релігії, керуючись яким, вона, як образ Божий, завжди прагне і прагнула до свого Первообразу ― Бога.

Ми бачимо, що релігія вічна і ідея Бога природжена людській душі, а це значить, що релігія загально об’єднує всіх людей. Не одна тільки яка-небудь людина, або яка-небудь нація має релігію, а все людство має її. Видатний геній античних часів Цицерон говорить: “Не має такого грубого і дикого народу, який би не мав віри в Бога, хоча  б він і не знав в той же час Його природи”. В цих класичних словах підтверджується лише незаперечний факт. Від часів Цицерона відкрито було більше півсвіту, але всюди були знайдені сліди Богопізнання і релігії; не існує ні одного такого народу, який би не мав релігії. 

Людство на всіх етапах свого розвитку має релігію. Із історії нам відомо, що багато мандрівників і вчених-дослідників зустрічали окремі племена, які не мали навіть алфавіту, але ніхто і ніколи не зустрічав такого народу, у якого не було б поняття про Бога і віри в Нього. 

Релігія є загальнолюдським фактором, яка і відрізняє людину від інших живих істот. На це вказували ще древні античні філософи Платон, Сократ, Аристотель, Плутарх, Сенека та інші. Зокрема, Плутарх говорить: “Подивіться на лице землі, ви знайдете міста без укріплень, без наук, без чиноначалій; побачите людей без постійних жител, не знаючих вживання монет, які не мають поняття про витончене мистецтво, але не знайдете ні одного людського співтовариства без віри в божество.” Це підтверджують і нові відкриття вчених-дослідників. Один із вчених прямо говорить: “Наука не знає ні одного народу, який не мав би релігії.” Зрозуміла річ, що у дикарів немає догматики, немає різних сект, але поняття про релігію існує у всіх народів, навіть у тих, які не мають певної релігійної доктрини, і у всіх народів є вірування у майбутнє загробне життя, є віра в вищу Силу, яка все оберігає”. 

Таким чином стало зрозумілим, що різні види релігій, які коли-небудь існували і існують тепер ― висловлюють ідеї про Абсолютне. Ця ідея вкладена Творцем у духовну природу людини. Всі вони об’єднуються загальною ідеєю ― духовного начала буття і живого відношення Бога до світу, до людини, які виразилися ще в акті створіння світу, людини і в промишлінні про них. На протязі всієї історії буття людства союз між Богом і людиною виражався в стремлінні всіх народів у всі часи до духовного єднання з Богом, що є невід’ємною складовою частиною людського духу. 

Проходять віки і тисячоліття. На протязі віх часів віра в Бога була душею народу. Коли згасала вона в серці людському, то людство перетворювалось у мертвий труп. Всі великі епохи в історії древніх культур і народів були в той же часі періодами розквіту релігії (а значить і віри, без якої немислима ніяка релігія) і занепад релігії неминуче тягнув за собою падіння і занепад духовного життя та державного устрою всіх народів. Про це свідчить вся історія людства: падіння і злети народів тісно переплетені з падінням і розквітом релігії. І розквіт всіх цивілізацій немислимий без релігії.  

Краєвиди Іршави.

Автор - Поляк Адріана

                          

      30.04.2013                                        Прот. Василій Ігнат

Новини Іршавщини

Освячено Православний Хрест

30 квітня цього року настоятель Свято-Петро-Павлівського православного храму м. Іршави протоієрей Василій Ігнат звершив освячення Хреста, який встановлений на вул. Конституції. Хрест встановлений до свята Воскресіння Христового. Його встановили благочестива родина Симчера Івана та Ганни.

Особисто висловлюю щиру подяку родині, яка в нелегкі часи встановила цей Хрест. Нехай Всемилостивий Господь дарує вашій родині Боже благословення та всілякі духовні і земні блага.

       30.04.2013              Від православної громади
                 протоієрей Василій Ігнат

Панахида за жертвами Чорнобильської катастрофи

Після Божественної Літургії 26 квітня настоятель Свято-Петро-Павлівського православного храму протоієрей Василій Ігнат відслужив заупокійну панахиду за жертвами Чорнобильської катастрофи.

Ми молитовно вшановуємо пам’ять 87 жителів району із 240 ліквідаторів, чиє життя забрала підступна радіація. Саме їх героїчним подвигом та невтомною працею було збережено рідну Україну та й всю Європу від ядерної катастрофи. Нехай Господь дарує їм вічне безсмертне життя у Царстві Небесному. 

Вічна їм пам’ять!



"Полонина Красна".
Автор фотографій - Іван Костик

      30.04.13       прот. Василій Ігнат