середу, 27 лютого 2013 р.


Церковні новини


1 лютого виповнилося чотири роки від дня інтронізації Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила.
Напередодні, 31 січня, в московському кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя відбувся урочистий прийом. Перед початком прийому в Тронному залі Патріарших палат гості привітали Предстоятеля Руської Православної Церкви. Від єпископату Української Православної Церкви Його Святість із річницею інтронізації привітав Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній.
1 лютого у четверту річницю інтронізації Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, Його Святість очолив соборне служіння Літургії в московському кафедральному Храмі Христа Спасителя. Серед архієреїв, які співслужили Предстоятелю Руської Православної Церкви, були прибули на Архієрейський Собор УПЦ ієрархи Української Православної Церкви на чолі з Керуючим справами УПЦ митрополитом Бориспільським Антонієм.
Після закінчення богослужіння у Храмі Христа Спасителя в кафедральному соборному храмі відбулася братська трапеза. Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній оголосив привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.

* * *
1-3 лютого відбулася паломницька поїздка на Святу Гору Афон, організована Паломницьким центром УПЦ. У паломництві взяли участь духовенство і миряни УПЦ. Паломники відвідали святині афонських монастирів, були прийняті ігуменом монастиря Ватопед архімандритом Єфремом, а також взяли участь в урочистостях з нагоди святкування чудотворної Ватопедської ікони Божої Матері "Відрада" (Утішання) і пам’яті преподобного Максима Грека, який був ватопедським ченцем.

* * *
29-30 січня в будівлі Польської екуменічної ради у Варшаві відбулася робоча зустріч міжнародної групи "Примирення в Європі ― завдання церков в Україні, Білорусі, Польщі та Німеччині". УПЦ на зустрічі представляв проректор Київської духовної академії і семінарії з науково-богословської роботи Володимир Бурега, який розповів учасникам зборів про основні події в житті УПЦ у минулому році. Володимир Бурега також передав у дар Варшавській християнській богословській академії та Православному культурному центру у Варшаві видання КДА.

* * *
5-8 лютого голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин взяв участь у роботі міжнародної конференції керівників капеланських служб Збройних сил країн НАТО та інших держав, яка відбулася в м. Стокгольм (Швеція). В рамках форуму його учасники відвідали церковний центр Швеції в м. Уппсала.

* * *
7 лютого, у 95-ту річницю від дня мученицької кончини митрополита Київського і Галицького Володимира, першого священномученика ХХ ст. в архієрейському сані, Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир звершив Літургію у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили архіпастирі, духовенство м. Києва, насельники Лаври та гості у священному сані. Після Літургії учасники богослужіння пройшли хресним ходом до місця мученицької кончини священномученика Володимира, неподалік від Києво-Печерської обителі, де було звершено молебень святому.

* * *
10 лютого, у Неділю 36-ту після П’ятидесятниці, день святкування Собору новомучеників і сповідників землі Руської, Блаженніший Митрополит Володимир звершив у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Літургію. Йому співслужили архіпастирі та насельники монастиря у священному сані. За богослужіннм Предстоятель УПЦ підніс сугубі молитви про всіх покійних, які постраждали за віру Христову в роки гонінь.

* * *
10 лютого Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв головного редактора Видавництва Московської Патріархії протоієрея Володимира Силов’єва. За заслуги перед Українською Православною Церквою Блаженніший Владика нагородив протоієрея Володимира орденом преподобного Нестора Літописця ІІ ступеня.

* * *
Того ж дня Блаженніший Митрополит Володимир у своїй резиденції в Києво-Печерській Лаврі прийняв заступника керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України Юрія Авксентьева. За заслуги перед УПЦ і благодійну діяльність Його Блаженство нагородив Юрія Авксентьева орденом святителя Миколая Чудотворця.

  Підготовлено за виданням "Церковна Православна газета"

Художнє фото. Автор: Щока Лариса Павлівна
























         27.02.2013     прот. Василій Ігнат

Під прозорими шатрами долі


Не має кращого краю ніж той, де ти народився. Бо це твоя мала Батьківщина, земля твоїх предків. З цього краю, власне, повстає велич Вітчизни.
Іршавщина ― край особливий, край неповторний, край Срібної землі. На цій землі жили і творили майстри живого слова і невмирущої поезії, майстри різьбярів та іконописців… На цій землі і по сьогодні живуть і творять прекрасні люди, творці величної і невмирущої культури.
Потреба творити притаманна небагатьом і виникає не тільки заради самоствердження та впливу на оточуючих, але і для того, щоб пережити дивовижний момент самопізнання через творчість. Бо щоб стати поетом, необхідно мати особливий Божий дар, особливий талант. У літературно-мистецьких колах Іршавщини з’явилося нове ім’я молодої поетеси Оксани Вовканич. А приналежить вона до наймолодшого покоління творців української поезії. Її книга "Під прозорими шатрами долі", яка нещодавно вийшла з друку, свідчить, що її твердження зрілі, логічно виважені та повністю сформовані.
Щиро вітаю молоду поетесу Оксану Вовканич з виходом у світ її першої книги "Під прозорими шатрами долі". Дай Боже доброго здоров’я та успіхів на нелегкій літературній стезі, нових творчих звершень і досягнень, злетів на поприщі поезії. Нехай Божа Матір оберігає її Своїм Материнським омофором.
Вашій увазі пропоную декілька віршів поетеси Оксани Вовканич з книги "Під прозорими шатрами неба":



    НАЙВИЩА СУТЬ

Коли мене у вічність понесуть
Мої, на диво, невблаганні крила,
Я зрозумію ту найвищу суть:
Для чого в світ з’являється людина?!

Для чого нам призначений політ,
Що так зухвало прагне нас зламати?!
Хоч ми й не йшли за долею у слід,
Та, все одно, навчилися літати.

І, хоч би як, навчилися нести
Усе, що нам накинули на плечі:
І мить розлук, і тіло самоти,
І навіть гнів розбещений, до речі.

Можливо в тім і є найвища суть,
Щоб подолати все змогла людина.
Бо лиш тоді у вічність понесуть
Її святі, невидимі ще крила.



    ЦІНОЮ ЖИТТЯ

Колись настане час,
І ми без жодного слівця
За всі гріхи свої заплатим
Ціною власного життя.

Колись прокинеться сумління,
Що зараз солодко так спить.
Своєю зрадженою тінню
У наших венах закипить.

Колись розірвуться кайдани,
В які закований цей світ.
Земля зростеться з небесами,
Не залишаючи надій.

А ми шукатимемо віри
В безодні завтрашнього дня.
Свою втрачаючи довіру
До вже несправжнього буття.

... Бо неминучий день розплати,
Коли без слова каяття
Ми нерозсудливо заплатим
Ціною власного життя.



    МАБУТНЄ Є...

Майбутнє є, чи вже його немає?
Чи, може, світ закінчився давно?
Мене вже звір самотності з’їдає
І залягли бажання всі на дно.

І в каятті притулку знов шукає
Байдужість слів, не сказаних ніким.
Та всі образи я свої прощаю
Тим, хто мені простити не зумів.

Я вже ніхто, хоча й ніким не була,
Згоріла суть, прикинувшись вогнем.
Та стогін мрій я досі з болем чую,
І між щасливих, і серед богем.

Навіщо мрії, роздуми навіщо?
Коли до них не зможу я дійти.
Бо це не сон, що стане завтра віщим,
Це просто бій без правил і мети

Та, що казати, що тепер казати?
Пусті слова писати на папір.
Хто мав минуле, той повинен знати,
Що і майбутнє буде також з ним.



    ЗАГУБЛЕНА ДУША

Загублена душа шукає тиші,
У просторі, що без брудних думок.
Де спокій у обійми палко кличе,
Й до щастя залишається лиш крок.

Загубленій душі немає місця,
Між смородом просякнутих небес.
Й заплакано звучить остання пісня,
Що лине з небайдужих нам сердець.

Вогонь вже підіймає всі вітрила,
Й на швидкості у далечінь спішить.
Ще вчора та душа лише іскрилась,
Сьогодні ж полум'ям палким горить.

... самотньою душа блукає в тиші,
Ховаючись від тих брудних думок.
Й ніхто її в обійми вже не кличе,
Й до щастя не один іти ще крок...



    Я ЗАЛИШУСЬ...

Я не згорю у полум’ї чекання,
Не загублюсь в безвиході думок.
Я залишу самотності на пам'ять
Веселий сміх і відблиски зірок.

Я не втечу від докорів сумління,
Не задихнусь в прозорості брехні.
Я віднайду той залишок прозріння,
Який ніхто знайти іще не зміг.

Я не впаду від болю на коліна,
Не розірвусь на сотню протиріч.
Пробачу все, що навіть не хотіла,
Та про печаль не йтиме більше річ.

Я залишусь єдиною з єдиних,
По вікнах зла я радістю проллюсь.
В пустих серцях ― розгублених й безсилих,
Я вітерцем свободи залишусь...




27.02.2013          прот. Василій Ігнат.

суботу, 23 лютого 2013 р.


Дорогі матері! Шановні

представники влади

 та культури. Дорогі учні,

учасники ІІ районного конкурсу

"Таланти багатодітної родини"


З ласки Божої, ми сьогодні мали можливість духовно пережити ці щасливі хвилини, коли в цій залі прозвучало чимало чудових духовних творів. В житті кожного з нас є особливі неповторні хвилини, як величний Божий дар. Радість цих священних хвилин ми мали можливість сьогодні пережити і їх подарили нам таланти наших прекрасних дітей. Спаси Господи вас. Це їм велике спасибі від щирих наших сердець. Висловлюємо всім вам подяку.
Перш за все, хочу щиро подякувати вам, дорогі матері, за прекрасних дітей, яких ви виховуєте з материнською любов’ю. Бо дійсно, саме на ваші плечі лягає основний тягар величезної роботи у вихованні ваших дітей та у розкритті талантів, які дарував їм Господь. Та головне, ви вкладаєте величезну працю у духовне виховання ваших дітей,
Дійсно, як говорять святі Отці Церкви, "ніхто не може навчити духовності і моралі краще, ніж мати" (Інокентій, митрополит Московський).
Всім нам добре відомо, що саме сім’я, материнство та виховання дітей ― ось в чому заключається істинне призвання жінки-матері. Саме від цього святого призвання і перша жінка в історії людства Єва, наша спільна прародительниця, отримала саме величне ім’я Єва, адже воно в перекладі означає "життя". Вона була названа цим чудовим словом "життя", бо вона є матір’ю всіх, що живуть на землі. І так "життя ― це мати" ― ось істинно правильна назва жінки. І саме тому кожний з нас, через все життя проносить в серці і душі образ своєї рідної матері.
Материнство, з християнської точки зору, є самим величним покликанням, недаром у всі часи вважалось за наказання Боже родин, які не мали дітей. Пригадайте ветхозавітні часи, коли перед приходом Месії в світ кожна родина вела свої родословні книги, і молила Бога, щоб удостоїтися великої честі ― стати матір’ю Сина Божого, а родини, в яких не було дітей, вважались серед народу грішниками.
Але слід пам’ятати, що материнство є не лише фізичним, але воно характеризується великими духовними особливостями. Не та жінка є мати, яка тільки народжує дітей, але та, яка виховує їх з ніжною сердечною любов’ю, закладає в їх душі насіння добра, навчає пізнанню Бога і Його святої волі. Тому істинне материнство є істинним початком животворящого світла, тієї ласки і тепла, які дають красоту і радість людського життя. Воно є джерелом того людського щастя, в якому люди справедливо бачать Боже благословення. Воно і для самої жінки є джерелом чистого, високого почитання, якими наше серце звикло оточувати священне ім’я жінки-матері. І так материнство ― є істинне покликання жінки і кінцева мета її освіти. Воно може реалізуватися в плодотворній виховній діяльності жінки. І головне, пам’ятати. любов ― є душею материнства.
Декілька слів скажу і про таланти, які проявили ці милі діти. Пригадайте є євангельська притча про таланти, як Господь дарував 5, 2 і 1 талант, і той, що отримав один талант закопав його і не приніс достойних плодів. Сьогодні під словом талант ми розуміємо, що це слово вживається по відношенню до музики, мистецтва, літератури і таке інше. Алене про це йде мова у Євангельській притчі. У часи земного життя Христа талант ― це була грошова одиниця виміру. Ось людини зробили вклад і їй запропонували реалізувати цю грошову міру, добитися всього, на що вона здатна. Людина може прикласти всі зусилля, і якщо вона наділена особливими Божими дарами, то вона може подвоїти, чи потроїти, той дар, який їй було даровано. Якщо людина має менше дарів, вона хоч чого-небудь досягне. Але людина не може поступати так, як поступив третій чоловік: він побоявся, що те, що закладено в нього, він потратить, чи загубить і буде нести відповідь. І зарив цей талант в землі, тобто відклав в сторону, закопав в землю. А коли прийшов час суду, то оказалось, що всі чогось досягли і тільки він один нічого не досяг. І він був засуджений за те, що побоявся і не вирішив, не мав рішучості. настирливості і нічого не зробив, не рішився ні на що. Тільки та людина досягає, яка має рішучість в досягненні мети, в реалізації своїх талантів. А Бог кожному дає хоча б один талант, головне ― не закопати його. Пам’ятайте, що рішучість є тим мірилом, яке поділяє людей на праведників і грішників. І, звичайно, щоб досягнути мети, і примножити свої таланти необхідні молитва і праця, які були сенсом людського буття у всі часи.
І, накінець, хочу сказати слова подяки представникам влади і працівникам будинку культури за організоване свято. Пригадайте, що минулого року, я виступав з цієї ж сцени, коли проводились перші заходи минулорічні "Таланти багатодітної родини". Пригадую, я сказав слово на тему "Є надія", де, зокрема. говорив, що є надія і буде тепло у цій залі і сьогодні ми бачимо, що моя надія здійснилась і хочу щиро подякувати представникам влади та культури за зроблену роботу.
Залишається щиро всім подякувати і побажати родинного щастя. здоров’я та всіляких благ у житті.

На фото: гора Стримба (художнє фото надано Іваном Костиком).



 














23.02.2013       прот. В. Ігнат.

Із золотим ювілеєм!


Шановні і високоповажні Василь Васильович Кузан, Тетяна Федорівна Кузан

В ці дні Ви святкуєте свої золоті ювілеї з Дня народження. Така подія особлива і неповторна, яка є Божим даром, дарована з волі Божої.

Особисто від всієї нашої родини щиросердечно вітаємо Вас із Вашими славними золотими ювілеями

50-річчям
з Дня Вашого народження.

Нехай Всемилостивий Господь дарує Вам, шановні ювіляри, міцного здоров’я, родинного затишку, безмежної жертовної любові, довголіття, земних і небесних дарів Божих та Господнього благословення на многії літа під материнським омофором Божої Матері.

Життя Вам ― предовгі роки,
Без горя, без сліз і без біди,
Нехай буде радість у Вашій хаті
Сьогодні, завтра і завжди!

23.02.2013        З повагою сім’я прот. В. Ігнат

Інтерв’ю
протоієрея Василія Ігната
з поетом Василем Кузаном


1. В одному з віршів я зустрів чудові слова, написані Вами: "Бо нині ― вигнанець. А завтра ― пророк". Дійсно, це майже чи не вічна тема: поет, вигнанець, пророк…. У всі часи шлях поета ― шлях вистражданий. Адже в муках народжується його невмируще слово. Бути поетом ― це особливий Божий дар, в деякій мірі дар пророцький. Хто він, поет нашої доби, наш сучасник? Яка його роль у сучасному світі, в епоху ХХІ століття?
― Минула епоха, епоха соціалізму, возвела поета у ранг «інженера людських душ», підняла його на висоту, якої справжній поет справді вартує, адже до його думки дослухаються, його слово виховує, руйнує стереотипи, формує свідомість і несе свободу. Але система вимагала від того самого поета, щоб він їй прислужував, щоб писав тільки у руслі єдиної "правильної" ідеології, щоб долучався до творення кумира, ідола із тогочасного вождя штучно створеного "совіцького" племені. Початок нового тисячоліття скинув поета з п’єдесталу, поставив його у ряд із усіма іншими, знецінив його роботу. Якщо ремонт водопроводу, каналізації, надання транспортних чи інших послуг коштує конкретних грошей, то слово нині не вартує нічого. Але у Біблії написано: «Спочатку було Слово і Слово було Бог». Не цінуючи Слово ми перестаємо цінувати Бога. Про це тепер ніхто не говорить і не хоче говорити, бо всі зайняті зароблянням грошей. Усіх грошей не заробиш, а душу і майбутнє втратити можна. Бо формування молодого покоління, яке є майбутнім нації, неможливе без Слова Божого, без слова творчого, свіжого, живого. Слова, яким володіє і яке несе до сердець поет, письменник, журналіст, учитель. Творчість і Творець ― однокорінні слова. Про це треба пам’ятати завжди. І саме з цієї точки зору дивитися на роль поета у сучасному світі. Звичайно, пророками можуть бути одиниці, але то тільки час покаже і розставить крапки над «і». Роль поета ― творити у міру своїх здібностей і таланту. А доля кожного поета справді схожа на долю пророка. Часто його не розуміють і не сприймають, а пройдуть роки ― скажуть: «А він таки був правим».
     Міфологія й бізнес кругом... 
     У небілому світі. 
     Сам я віршем зробився. 
     Болить мені лоскіт епох. 
     Не стакани вина, 
     А хрести – 
     Як в Новім Заповіті – 
     Ділить доля мені й моїм друзям – 
     На трьох. 
     ось так у своєму вірші відповів на це питання мій друг Ігор Павлюк. Його відповідь близька мені.
2. У кожного є найулюбленіші постаті, які є для нас нашими ідеалами служіння Богу та народу і надихають нас на творчість та подвиг. А хто для Вас є ідеалом, можливо найулюбленішим поетом, чи іншою історичною постаттю, творчість якої надихає Вас творити та служить ідеалом у Вашому особистому житті.
― У нашій історії так багато героїв, які надихають на служіння народу та Богу, але їх намагаються заховати, дискредитувати, показати з гіршої сторони, спотворюють факти їхнього життя, перетворити на посміховисько, опудало чи ще щось гірше. Відсутність ідеологічної складової у політиці нашої держави дозволяє різним українофобам посідати високі крісла і руйнувати пам'ять нації, втручатися у надтонкі духовні сфери, від яких залежить майбутнє нації, держави, народу, кожного з нас. Степан Бандера, Симон Петлюра, Августин Волошин, Апостол Павло, Павло Тичина (рання творчість), Василь Стус… А ще мене надихають на творчість молоді незаангажовані українські поети, вільні від радянщини і всіляких комплексів. На мою думку, сучасна українська поезія є однією з найпотужніших у світі і заслуговує на те, щоб її перекладали і знали не тільки у нас.
3. А в чому ви вбачаєте сенс життя, нашого земного буття?
― Кожен із нас відчуває, для чого прийшов на цю землю. Сенс нашого життя у тому, щоб оправдати своє призначення, щоб реалізувати ті можливості, які дано нам вищими силами, щоб не розчарувати ближніх і Бога. У Біблії написано, що якщо Бог засвітив тобі лампадку таланту, то гріх ховати її під лавицю. Кожен із нас має свій талант і наше завдання вдосконалюватися, рости, працювати у визначеному напрямку, щоб якомога повніше розкритися, наблизитися до досконалості, чи, хоча б, прагнути до цього. А ще ми мусимо любити і продовжувати рід людський ― це найперше наше завдання. Бо написано: «Плодіться і розмножайтеся, і наповняйте землю». Я так думаю. Хоча, в питаннях подібного типу, а це вже філософія, ви більший спеціаліст.
4. Які є найважливіші духовні цінності у житті людини? Про що, на Вашу думку, необхідно вести розмову з нашим сучасником? Чого бракує йому сьогодні? Ставлю це запитання особисто як священик. Бо і самому цікаво знати з боку інших на що необхідно звертати постійну увагу у своїй пастирській діяльності. Дійсно, які проблеми і виклики стоять сьогодні перед нашим сучасником? Можливо ці останні декілька питань і носять філософський характер, але майже чи не кожна людина у житті прагне знайти відповідь на них.
― Ми все життя шукаємо відповіді на ці питання і не завжди встигаємо знайти їх. Це вічні питання і людство шукає на них відповіді з часів сотворення світу. Найважливіші духовні цінності записані в десяти заповідях – тут ні додати, ні відняти нічого. Цінності не міняються, міняємося ми і обставини, у яких доводиться жити, міняється сила випробувань, які припадають на нашу долю. А про що варто говорити з сучасником? Саме про ці цінності. Я майже у кожному творі говорю про любов, справедливість, свободу особистості, свободу слова і вибору. Бог, коли створив Адама, то не створив йому ще і начальника, не обмежив його у можливостях пересуватися, на визначив кордонів і не сказав, що ти, Адаме, маєш бути членом саме цієї партії, бо вона захистить тебе і допоможе тобі у вирішенні всіх твоїх проблем. А проблем перед нами постає ой як багато. Особливо перед молодими людьми, які закінчують навчання в школі та інституті і не мають де працювати, не можуть придбати житло, не можуть вижити на ту зарплату, яку дає роботодавець. Щось не так у нашій державі, якщо наші сусіди із набагато гірших стартових умов зуміли обігнати нас і досягнути справді достойного європейського рівня життя, а ми топчемося на місці, плодимо олігархів і ходимо з протягнутою рукою випрошуючи чергових кредитів. З сучасником треба говорити про патріотизм і гордість за свою маленьку батьківщину, про бажання не втекти у іншу країну, а робити щось тут, міняти ситуацію, впливати на хід подій, удосконалювати суспільний устрій, творити громадянське суспільство, будувати своє життя на своїй землі.
5. Ви ― по праву, приналежите до когорти досвідчених молодіжних українських поетів сучасності. Це мій особистий погляд і багато-хто із читачів це також поділяє. Багато уваги у своїй творчості Ви приділяєте молодій людині. Звичайно, чимало спокус виникає на шляху сучасної молодої людини. Часто пишете про наболіле. Яких духовних якостей не вистачає цій молодій людині сьогодні.
― Душа завжди залишається молодою! Саме тому я пишу порушую молодіжну тематику у своїй творчості. Хоча, коханню кожен вік підвладний. На шляху кожної людини виникають спокуси, просто молодь їм легше піддається. Найперша спокуса – жінка. Єва. Не яблуком спокусився Адам, а тією красою, що подала йому те яблуко. Хіба не одинакові спокуси постають перед нами щодня? Різниця в тому, що хтось піддається, а хтось має внутрішні переконання, принципи, які його стримують. Тут я кажу про буденні речі: з’їсти тістечко у піст, не втриматися і висловити гнів, вступити у суперечку, вихлюпнути негативні емоції… Молодим людям важче, бо вони ще не сформовані, вони розгублені і дезорієнтовані нашими політиками, телебаченням, яке пропагує штучні цінності, яке нав’язує чужу культуру, іншомовні пісні, агресивні американські мультфільми, вчить миритися з несправедливістю і проходити повз жорстокість. Нашим дітям не вистачає того морального стрижня, того фундаменту, на якому будується національно свідома особистість – сутність людини моральної, розумної, мудрої, сильної і незалежної. Про все це є і у моїх творах.
6. Поезія, як і інша творчість, носить виховний характер. Особливо велика її роль у становленні молодої людини, у її вихованні. Чимало уваги у своїй творчості ви приділяєте вічній темі ― Любові. Звичайно, у нашій сучасній українській мові ми знаємо тільки одне слово "любов", яким висловлюємо масу абсолютно різних понять. Серед яких і любов до Бога, і почуття до коханої людини і дружня любов, і прихильність до якої-небудь речі… У грецькій мові існує аж 19 слів з назвою любов: любов-ерос, любов-агапе, любов-філія і т.д. (До речі, стародавні мови древніх народів були дуже точними. Зокрема, у стародавніх греків: "слово" ― мало 22 різновиди, "слава" ― 12-13, "любов" ― 19 і т.д.) Ви у поезії, в основному, відображаєте любов плотську, земну. І в меншій мірі ви говорите про високу християнську любов, яка служить родинному щастю та підносить людину до духовних висот. Християнство вперше відкрило світу істину, що "Бог є Любов". У християнстві ― любов і жертовність ― невіддільні поняття. У християнстві любов ― є вищим духовним Даром Святого Духа, яка має вічну цінність. Що Ви скажете з цього приводу? Яка Ваша думка про роль жертовної любові у християнській сім’ї, родині?
― Кохати, голубити, пестити, леліяти, обожнювати, боготворити, божествити, полюбляти, плекати, голубити – ось лише кілька синонімів слова «любити», що прийшли мені в голову одразу. Але правда в тому, що всі вони справді стосуються любові до своєї половинки, тобто ― кохання. У свій час, а то було вже давненько, я створив собі імідж найеротичнішого поета України. Вірніше ― створили мені такий імідж мої читачі, які виокремили саме лірику такого спрямування із усього, що я писав і підняли її на висоту. Наше тіло, так само як і нашу душу, створив Бог. Тому ми маємо любити однаково як душу, так і тіло, давати собі поживу і тілесну, і духовну. Задовольняти плотські потреби так само важливо для особистості, як і задовольняти духовні потреби. Бо у хворому тілі дуже рідко може бути здоровий дух. Отже, писати про тілесне не є гріхом, так само як і не є гріхом тілесна любов, бо без неї було би на світі і нас. Яким важливим для Творця є душа, таким важливим для нього є і наше тіло – творіння Боже, яке Він створив за образом і подобою Своєю. Тому, високою є не тільки християнська любов, не тільки любов жертвенна, а весь спектр любові, бо на моє глибоке переконання, справжня любов ― це сукупність усіх тих 19 понять, які виокремлювали древні греки у понятті «любов». Коли любиш по справжньому, тоді прагнеш бути кращим, вдосконалюватися, рости у всіх відношеннях, у тому числі і у духовному. Як сказав Любомир Гузар: «Голодного чоловіка можна купити». Це означає, що голодного можна спокусити, звести на манівці, змусити робити те, що йому не подобається, що входить у протиріччя із його сумлінням, переконаннями і принципами. Щоб людина прагнула духовного розвитку вона мусить мати такі умови, щоб не думати про виживання, тобто, бути ситою. Піст – це інша справа. Це свідомий вибір, а не вимушена обставина. Отже, вищим духовним Даром Святого Духа, у моєму розумінні, є любов у всіх її проявах. А любов жертвенна – вищий прояв любові. Без неї стосунки в родині просто неможливі. Адже саме жертвенність змушує нас любити ближнього більше ніж самого себе, жертвувати своїми інтересами на благо не тільки своєї половини, але і всієї родини.
7. Безперечна істина ― жінка відіграє величезну роль у становленні особистості. А яку роль у Вашому житті та творчості займає Ваша дружина Тетяна Федорівна?
― Ми з нею народилися в один день 25 лютого 1963 року. Живемо разом уже 28 років. І від того, що народилися одночасно, і від того, що живемо разом стільки літ ми дуже схожі одне на одного. Вона творча особистість, пише музику, її пісні «Мамин вальс» та «А мені так треба небагато» стали відомими далеко за межами України. Найстрогішим критиком моєї творчості є вона, вона є саме тією людиною, яка мене спрямовує, вірніше спрямовує мою творчість у русло любові жертовної, духовної. Більшість своїх пісень вона написала на мої слова. Тетяна Федорівна каже, що я вмію пісенно висказати те, про що вона думає. Я маю складну вдачу і більшість часу пишу, працюю, проводжу за комп’ютером. Це її нервує, злить. Розумію, що їй важко зі мною, що вона мене терпить, терпить мою неувагу до себе, часто сердиться на мої еротичні вірші, але терпить. І за це я їй вдячний. А ще вдячний за дітей, яких ми виховали, сподіваюся добре виховали. У мене є вірші, присвячені дружині.
8. Поява нової книги ― визначна подія у житті поета. Кожна з них, немов дитина, народжується в муках, кожна є вистражданою поетом. Будь-ласка, поділіться власними думками з читачами та шанувальниками Вашої поезії, як народжувалися Ваші книги, яких Ви написали чимало?
― Чотирнадцять уже вийшло, дві ще у видавництвах. Найважче йшла до читача моя перша книга «Загублене мовчання». Нам випала доля жити у часи перемін, у часи зміни суспільних формацій. Саме це стало причиною того, що перша збірка із одного видавництва перебралася у інше, пройшла через ряд випробувань і з готового у 1989 році рукопису перетворилася на книгу тільки у 1996-му. І то з купою помилок, одруківок і не зовсім такою, про яку мріє кожен молодий і амбітний поет. Але… За умовами видання книга потрапила у всі країни світу, де є українська діаспора. Тому, я можу гордо сказати, що перша моя книга принесла мені всесвітню відомість. Саме із неї мої твори почали передруковувати різні альманахи, журнали, інші періодичні видання у Канаді, Австралії та інших країнах. Всі інші книги народжувалися більш менш спокійно, планово, з любові. А насправді, народжуються не книги, а вірші. Потім, коли їх назбирується певна кількість, починаєш думати над книгою. У мене є багато віршів, які ще не друкувалися. І не тому, що вони гірші, просто вони концептуально не підходили до тих збірок, які я готував на той час. Інша справа проза – вона пишеться одразу як книга. Маю на увазі велику прозу. А в найкоротші терміни вийшла моя найновіша книга «12:12:12». Вона готувалася 12 днів, друкувалася 12 днів і 12.12.12 о 12.12 була презентована читачам у Спілці письменників у обласному центрі.
9. А які плани на майбутнє? Можливо, самим найближчим часом, нам чекати появи нової книги. Що сьогодні лежить на Вашому письмову столі. Скажіть, по секрету, над чим працюєте сьогодні, презентації якої книги чекати нам найближчим часом?
― Найближчим часом, сподіваюся, будемо презентувати «Пірсинг» ― книгу мініатюр, яка готується до друку в ужгородському видавництві «Мистецька лінія». Не знаю, правда, коли, бо я ще не розрахувався з видавничими боргами за попередні книги.
10. Можливо, маєте бажання звернутися до читачів блогу "Іршава Православна". Скажіть, будь ласка, декілька речень та побажань нашим читачам.
― Звичайно. Хочу подякувати пану о. Василю Ігнату за можливість поділитися своїми думками зі всіма порядними земляками. Хай Бог береже нас усіх, дає сили, здоров’я та натхнення жити і творити добрі справи на благо нашого чарівного і неповторного краю, нашого щедрого і великодушного народу.






― Щиро дякуємо за інтерв’ю та надані Вами до публікації вірші, обрані особисто Вами.

     ― Так. Ці вірші пропоную читачам я, а більше моїх творів можна почитати тут: http://poezia.org/ua/personnels/212 та у моїх книгах.

Не повернеться…

Пам’яті поетеси Мар’яни Бонь, яка пішла від нас у інші світи


А життя набирало сили. 
Визрівали думки у слові. 
Увібрала любов жертовність. 
А натомість… Нема нічого… 

Дочка виросла вже – красуня. 
І синочкові скоро рочок. 
Золотою була би осінь, 
Тільки коси вросли у вічність. 

Теплі вірші, рука холодна… 
Зерна сіяла в юні душі. 
Залишила неспокій серця. 
Дві озерця в очах всевишніх. 

Не здавалася, не жалілася. 
Була сильною. Була жінкою. 
Вийшла з осені – не повернеться. 
І у вічності не загубиться…




Карпатська Січ

А на Красному Полі зима, 
Поміж краплями снігу – кров. 
Криком серця мовчить сурма, 
Що ніхто її не зборов, 

Як ніхто не зборов тих Крут, 
Що постали хрестом століть. 
А над Крутами чорний крук 
Переконливо так стоїть. 

І керують ним знову. З нас 
Вибирає він жертву. Ми 
Ніби вперше у перший клас 
Від зими йдемо й до зими. 

Крихта правди летить під стіл, 
Крапля совісті гасне там, 
Ми не Кротони й не святі – 
Знову страшно маленьким нам. 

Може, завтра замкнеться круг 
І на захист нам стане хто? 
Знов безвусі герої Крут, 
Не шинелі у них – пальто, 

Знову юні сини Карпат 
Із безумством хоробрих, чи 
Лицар той, що під блиском лат 
Загубився на смерть йдучи. 

Ні, на чудо нема вже сил 
У казкових усіх істот, 
Нам ув очі пускає пил 
Геній гнучкості і підлот, 

Той паскудний, жорстокий крук, 
Що згортає свободу в сніп, 
Та не має у нього рук 
І ніхто не впаде на сніг, 

Бо не має вже снігу, лиш 
Між траву проростає кров … 
Там, під зорями ти стоїш, 
І не бачиш нічого знов… 

А довкола все та ж зима, 
Березневий холодний час. 
Криком серця кричить сурма, 
Що навік поєднала нас. 

Кругом серця кружляє крик, 
Йде під Крути Карпатська Січ. 
І не плаче ще нині крук, 
І зима переходить в ніч…


Плаче квітень садом

Білі крила яблунь туляться до скроні 
Запахом медвяним, подихом тепла. 
Плаче квітень садом. Білим простирадлом 
Мить зловити хочеш, аби не втекла. 
Ще весна минула так не відчувала 
Щемко, аж до болю, безбережжя мрій. 
Рій думок високих селиться в тополях, 
А краса сакральна – у душі твоїй. 
Голосом ілюзій повниться майбутнє, 
«Бути чи не бути?» – відійшло у ніч. 
Нічия в театрі, що життям озветься 
У цитаті вічній, та не в тому річ. 
Просто ти наснилась нині на пероні. 
У вагоні білім їхав я на Січ…



Бути? Не бути?...

Бути? Не бути… Набуте в дорозі 
Муляє плечі, тягне у розпач… 
Плаче печальними мріями розум 
Пекло душі поглинає нас. 
Повінь 
Ні, не весни, а набутих невтілень 
Тілу не дасть відпочити допоки 
Мучити будуть вчорашні провини, 
Винними ріками витече кров з нас. 
Пекло душі – найстрашніша покара. 
Карієс віри, заворот долі… 
Зашморгом волі 
Поволі 
Знедолені і 
Пересичені трутні 
Бити, питати, судитимуть строго 
За власні гріхи, 
За нездійснені мрії. 
Сльози Марії впадуть попід ноги, 
Покотяться голови: 
Викрики, ловИ! 

Треба щоб вижив, 
Щоб вижав це поле, 
Тобою засіяне маком кривавим. 
Просто не хочеться жити в безодні. 
Пекло душі заповняє весь простір. 
Спазми думок переповнюють мозок, 
Спокуса молитви вповзає між ребра. 
Так треба. 

Так треба – хтось каже. 
Кому це так треба? 
Хтось в’яже, 
Хтось ріже… 
І свіже повітря уже не рятує, 
І кров не нуртує. На кінчику бритви 
Лиш сльози молитви. 
Зневіра 
Молитви...



День пам’яті?

Життя, неначе гойдалка, прив’язана до місяця. 
Час хилитає маревом уявність перемог. 
Перемололи вересень з кістлявими горіхами 
І зброя попід стріхами вже проситься… Та Бог, 
Напевно, відвертається від поклику козацького, 
Батрацького мрійливого – вхопитись за шаблі. 
Блищать медалі скривджено фальшивими монетами, 
Бо все, за що давали їх – лишилось на війні. 
Позбавленими вибору, до подвигів привченими 
«Чеченами», «душманами», «бандерами» були. 
Буяли і буянили. Безбожними законами 
Вростали у агресію, мов кулі у стволи. 
А стали непотрібними. Загрозою для спокою. 
Лишилися самотніми у натовпі питань. 
Прощальний вітер осені ще грається медалями, 
За далями зухвалими мовчить акордеон…

     P.S. Висловлені авторами думки можуть не співпадати з позицією редакції блогу "Іршава Православна".